Національна Рада Жінок Українипідтримує вимоги медиків Рівненщини 

Сьогодні, 26 червня 2020 в м.Вараш на Рівненщині відбувся мітинг біля міської ради. Медики МСЧ №3, які надають медичну допомогу як жителям міста енергетиків (Рівненська АЕС), так і населенню навколишніх сіл, висловили своє невдоволення розпочатим другим етапом реформи охорони здоровʼя. Медики залишились без заробітної платні (в даний час виявляють хворих на COVID-19, пневмонії тощо) - лікарям видали аванс в 2000 грн, медичним сестрам - 1000 грн, профспілки кожному виділили додатково по 70 грн.

Вважаємо терміновим завданням для уряду - призупинити 2 етап реформи, відновити роботу туберкульозних та психіатричних медичних закладів, а також зобовʼязати повністю зберегти фінансування медичних закладів на місцях.

З А Я В А

Національна Рада Жінок України підтримує Заяву Постійної комісії Ради Федерації профспілок України з питань рівності прав жінок і чоловіків і також висловлює обурення і категорично засуджує антисоціальну і антигуманну позицію Голови Комітету Верховної Ради України з питань соціальної політики та захисту прав ветеранів Галини Третьякової. Під час виступу на вебінарі, пані Третьякова навела приклади «стерилізації осіб», які бажають отримувати соціальну допомогу, та «стерилізації жінок», у яких немає вищої освіти, та стверджувала, що найкращим офіційним курсом у галузі соціальної політики є ненадання жінкам соціальних допомог у разі, коли їхні діти (за її термінологією) будуть «дуже низької якості». Така позиція є неприпустимою для очільниці Комітету, який покликаний захищати права людини у соціальній сфері, законодавчо їх гарантувати та розвивати надання державою соціальних послуг.

Висловлювання Голови Комітету Галини Третьякової:

– порушують основні положення Загальної Декларації прав людини: статті 5 – «Ніхто не повинен зазнавати тортур, або жорстокого, нелюдського, або такого, що принижує його гідність, поводження і покарання» – щодо висловлювань про стерилізацію жінок;

–  не відповідають Конституції України, зокрема: статті 3 – «Людина, її життя і здоров’я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю»; статті 28 – «Кожен має право на повагу до його гідності. Ніхто не може бути підданий катуванню, жорстокому, нелюдському або такому, що принижує його гідність, поводженню чи покаранню. Жодна людина без її вільної згоди не може бути піддана медичним, науковим чи іншим дослідам»;

– суперечать статті 13а Конвенції з ліквідації всіх форм дискримінації щодо жінок, що гарантує «право на сімейну допомогу» усім жінкам з дітьми й не обумовлює при цьому «якісності» отримувачів, та відповідній Загальній рекомендації однойменного Комітету ООН.

Вважаємо, що висловлювання пані Третьякової порушують норми депутатської етики, і політик з такими поглядами не може перебувати у найвищому законодавчому органі України, тим більше не може очолювати Комітет Верховної Ради України з питань соціальної політики та захисту прав ветеранів.

 Людмила Порохняк-Гановська, 

Голова Національної Ради жінок України       

 Віце-Президентка Європейського Центру Міжнародної  Ради Жінок,

доктор медичних наук, професор

Людмила Порохняк-Гановська та Маргарет Оуен (в центрі) переглядають кадри фільму «Вдовині села Чернігівщини», які були передані до організації "Вдови за мир через демократію". 28 жовтня 2019 р. Женева.

ВДОВИ ЗА МИР ЧЕРЕЗ ДЕМОКРАТІЮ

До Міжнародного дня вдів

Шановні партнери, друзі та прихильники з України! 

Президент WPD Маргарет Оуен  із задоволенням додає заяву "Вдови за мир через демократію (WPD)", щодо відзначення Міжнародного дня вдів 2020 року.

 Будь ласка, підтримайте «Вдови за мир через демократію»  та допоможіть нам підвищити поінформованість щодо проблем вдів у всьому світі, широко розповсюджуючи цю заяву на всіх ваших каналах, щоб надати їй гласності.

 В 2015 році в світі налічувалось приблизно в 258 мільйонів вдів, тепер їх набагато більше через конфлікти, Covid-19 та пов'язані з цим наслідки для здоров'я в усьому світі. Вдови були в основному небаченимини, непідтримуваними, дискримінаційними  в наших суспільствах. Таким чином, WPD та її партнери по всьому світу схвалюють те, що Жінки ООН визнають Міжнародний день вдів 2020 року словами: «ми визнаємо вдів у всьому їхньому різноманітті та визнаємо необхідність їх повноцінного та наочного інтегрування в нашу роботу щодо ґендерної рівності, щоб ми вплинули на їх цикли бідності та негараздів і гарантуємо, що всі вдови зможуть користуватися повною мірою своїми правами людини». WPD також із задоволенням повідомляє про публікацію свого новаторського звіту про вдови у всьому світі. Наш звіт містить детальні приклади з Афганістану, Бангладеш, Боснії та Герцеговини, Колумбії, Демократичної Республіки Конго, Індії, Іраку, Кенії, Косово, М'янми, Непалу, Нігерії та Пакистану, які становлять контакти WPD з більш ніж 100 організаціями. 

Ці випадки демонструють нагальну потребу в діях міжнародних, національних та регіональних законодавців і підтримують заклик WPD до незалежного експерта з питань вдів та Загальну рекомендацію CEDAW щодо вдів. Розроблені як ресурс для CEDAW, агентств Організації Об'єднаних Націй, держав-членів, громадських організацій, державних та місцевих організацій, які потребують ознайомлення з дискримінацією, яку зазнають вдови та як захистити їх права, детальні висновки WPD представляють тривожну картину стигми, дискримінації та зловживань щодо вдів різного віку, що відбувається в широкому спектрі культур, релігій, етнічних груп та регіонів у всьому світі. Вдови, які страждають через позбавлення майна та зловживання, змушені терпіти бідність та знедолення; часто вони є виключені із соціального захисту та доступу до основних послуг та житла. Жебрацтво, проституція, дитяча праця, вилучення дітей з освіти та дострокові або примусові шлюби їхніх дітей є наслідками крайньої бідності, що, в свою чергу, є причиною дискримінації наступних поколінь, що виростають у неблагополуччі та бідності. 

WPD закликає негайно діяти з цих питань для прогресу та реалізації прав жінок. Це є більш актуальним, ніж будь-коли, через безпрецедентне збільшення кількості вдів через збройні конфлікти, міграцію, стихійні лиха, шлюб дітей зі старшими чоловіками та Ковід -19. Робота над досьє триває. Партнери WPD продовжують свою важливу роботу з підвищення обізнаності, протидії дискримінації та руйнування стін тиші та невидимості щодо вдівства. Ми запрошуємо всіх підтримати наші зусилля. Зі слів президента WPD, Маргарет Оуен: «Ми вітаємо всі приклади подолання дискримінації щодо вдівства, щоб, маючи сили CEDAW їх підтримувати, вдови скрізь могли з нетерпінням чекати життя без страху, насолоджуючись розширенням можливостей та рівності, справедливості та миру». 

2020 statement of Widows for Peace through Democracy (WPD) for International Widows Day

Національна Рада жінок України щиро вітає державних службовців з професійним святом – Днем державної служби України!
Робота державного службовця – важлива, клопітка і, водночас, дуже відповідальна. Кожного дня Ви забезпечуєте виконання функцій, делегованих державою, для розв’язання повсякденних потреб і питань людей.

Тож нехай Ваша щоденна робота викликає повагу та довіру у громадян й колег.

Зичимо Вам наснаги та нових досягнень задля благополуччя нашої країни.

23 червня у світі відзначається Міжнародний день вдів. День встановлений ООН (у прийнятій Резолюції №65/189 від 21-го грудня 2010-го року) з метою привернути увагу на проблеми жінок, які залишилися без чоловічої підтримки. Адже, за деякими даними, в світі живе практично 300 млн жінок, які залишилися без чоловічої опори, при цьому кожна десята жінка живе в умовах крайньої бідності.
Проблеми, з якими стикаються жінки, які опинилися в статусі вдови, не дозволяють з повною впевненістю заявити, що навіть сучасному суспільству вдається уникнути упущень і дискримінації на їх адресу. І це незважаючи на те, що найдавніша мудрість, яка була описана ще в старозавітніх Писаннях, гласить: «Жодної вдови та сироти не будеш гнобити».
Фото з Інтернету

Національна Рада жінок України в співпраці з родиною Заруцьких, галареєю «Гамма» долучилась до відкриття Персональної виставки творчих робіт талановитого 15-річного юнака Ярослава Заруцького, який має порушення опорно-рухового апарату та переміщається з допомогою візка колісного.
Захід відбувся 18 червня 2020 року за адресою: вул. Грушевського, 9 в галареї «ГАММА».

Юного художника підтримали представники органів державної влади, депутати Верховної Ради України, громадські діячі, народні та заслужені митці України, рідні та друзі Ярослава Заруцького.

Марина Хонда – заступниця Київського міського голови відзначила світлу барву фарб, талант, неймовірну любов до життя та побажала і далі вдосконалювати свої навики та вміння в написанні нових полотен. Особливо вразив Марину Хонду портрет сестри Вікторії, як передано в роботі вираз її очей.
Народний депутат Верховної Ради України, Євген Брагара висловив своє захоплення Ярославом, реалістичність переданих мотивів природи та запропонував, після завершення карантину провести персональну виставку робіт Ярослава в приміщенні Верховної Ради України.

Атмосфера теплоти, затишку, небайдужості, захоплення талантом та жагою до життя поєднувала присутніх.
Ось так, засобами мистецтва, своєю теплотою, талантом художник обʼєднав і зробив всіх кращими. Ярослав наче б то промовляв і засвідчував. « віт такий чудовий, давайте обʼєднаємо зусилля та зробимо світ добрішим».

Жінки за впровадження сімейної медицини в Україні.

І не тільки…

(З історії)

      1992 році в Харкові відбувся Конгрес Світової Федерації Українських лікарських товариств, організатором котрого була Голова Харківського осередку Всеукраїнського лікарського товариства Людмила Порохняк-Гановська. На Конгресі впродовж 3-х днів працювала секція «Сімейна медицина». Лікарі з Великої Британії, Австралії, Австрії та США розповідали про переваги сімейної медицини в збереженні здоров’я різних вікових та соціальних груп населення. Тоді ж доктор Ігор Галярник (США, с. Плейн, Вісконсін) висловив побажання допомогти організації сімейної медицини в Україні. Тоді умовились скласти план його перебування в Україні на 1993 рік.

      Відтоді і по 1913 рік включно доктор Галярник приїздив на два тижні щороку в Україну. Осередок Товариства власним коштом організовували його поїздки в межах України, зустрічі в Міністерстві охорони здоров’я, в обласних та районних відділах (департаментах) охорони здоров’я, зустрічі з медиками та населенням. Таким чином були в усіх областях України, в багатьох з них не лише в обласних, а й в районних центрах, в Харківській області всі ці роки співпрацював Директор медичного департаменту м. Харкова, пізніше доцент кафедри сімейної медицини Харківській медичній академії післядипломної освіти Борис Рогожин, в Полтаві – професор медичного стоматологічно-го університету Валерія Лойко, в Сумах – доцент Ольга Висоцька, в Луганську – кандидат медичних наук Ірина Карецька, Тернополі – професор Євген Бліхар, у Львові – професор Євгенія Заремба, в Дніпропетровську (Дніпрі) – професор Неоніла Чухрієнко. У Києві водночас активно співпрацювали з Міністерством охорони здоров’я (найбільш активно з міністрами Андрієм Сердюком, Віталієм Москаленко, Миколою Поліщуком). Починаючи з 1994 року постійно консультували і надавали допомогу професору Григорію Лисенко в організації кафедри сімейної медицини.

        Тоді МО «Жіноча Громада» власним коштом видала журнал «Сімейна медицини» – накладом 1000 примірників. У 1999 році такий самий журнал з тією назвою почала видавати КМАПО, зареєструвавши його (редактор проф. Г.І. Лисенко).

            Була створена концепція журналу «Доктор» – першого інформаційного масового журналу. У 1999 році був започаткований журнал «Нова Медицина», «Медична сестра» та газета «Сімейний лікар+». Всі ці видання були дуже необхідні фахівцям і наклад коливався між 5 та 15 тис. примірників. Всі видання були щомісячними. Але коли в 2008 році розпочалась криза – різко подорожчав папір і друкарські роботи – вже не було ніяких ресурсів продовження цієї діяльності.

Утім, на 3 каналі Національного радіо України йшла щотижнева авторська передача у прямому ефірі «Сімейний лікар» 35 хвилин з 2004 по 2010 рік, яку вела Людмила Порохняк-Гановська..

          У 2002 та 2003 році накладом по 1000 примірників 730 сторінок – видано Довідник сімейного лікаря (автори Марк Д.Грабер та Метью Л.Лантерньєр, університет Айова, США). Дозвіл на друк №4489 від 23.03.2002 року видавництво Mosby, США. Посібнику наданий гриф «Допущено Міністерством охорони здоров’я України як навчальний посібник для студентів і лікарів-інтернів вищих медичних навчальних закладів Ш-IV рівнів акредитації (Протокол №1 від 09.04.2003 року).

Цього року професійне свято медиків ми зустрічаємо “зі сльозами на очах”. І цьому є кілька причин.

Перша і найважливіша — це пандемія COVID-19 та повʼязаний з нею карантин. Майбутнє розсудить і висвітлить нам початок пандемії, безвідповідальність ВООЗ, на рішення котрої орієнтувались державні органи охорони здоровʼя. Рано чи пізно введені карантини в кожній країні, з якими ресурсами вступає медицина в карантин? Ми нарешті почали рахувати наявне обладнання та фахівців до нього. І обладнання мало і воно застаріле і фахівці або виїхали, або недовчились, або також дуже літнього віку. Медики не пішли у відпустки, вони досі на своєму посту, працюють тижнями в тому самому комбінезоні, інфікуються на робочому місці, але в межах можливості надають допомогу і ми щиро вдячні їм за їх професійність та підтримку.

Другою причиною є продовження реформування системи охорони здоровʼя.

В Україні все досить сумно — кілька років тому зруйнована наша санітарно-епідеміологічна служба, це пройшло якось майже непомітно, ніхто не відреагував на небезпечне рішення Міністерства охорони здоровʼя. Активно розпочалась така очікувана реформа — і знову проблеми — в першу чергу з населенням малих сіл. Тих, які не мають “пішого доступу” до первинної медико-санітарної допомоги, де немає ФАПів, аптечних пунктів, половина жителів котрих — люди похилого віку, здебільшого вдови. Так, вони записані до відповідної сімейної амбулаторії, але як дістатись до неї за десятки кілометрів по наших дорогах і нашому транспортному обслуговуванні? Лікар приїздить в село кілька разів на місяць, але старенькі потребують допомоги значно частіше.

2 роки тому Посольство Канади в Україні надали нам грант і ми змогли в 10 малих селах Чернігівщини підготувати волонтерів, надати їм медичні прилади домашнього вжитку, компʼютери — провести тренінги та зробити волонтерів контактерами між сільськими жителями (особливо особами похилого віку) та амбулаторіями сімейної медицини. Проєкт давно закінчився, підтримка продовження його відсутня, волонтери потроху працюють, ми знаходимо добрих людей, які допомагають купити розхідні матеріали (наприклад, стрічки для глюкометрів тощо), але проблема понад мільйона жителів малих сіл не вирішується.

Розпочався другий етап реформи — під час пандемії, зміни влади на місцях, ніхто не відтермінував його початок. Як наслідок — вчора отримала листа від МСЧ№3 — коштів на утримання великого та сучасного медичного закладу, який надає допомогу під час пандемії — немає, ні на заробітну платню медикам, ні на діагностичні та лікувальні процедури. Колектив ще вагається — чи просто закрити лікарні, поліклініку, діагностичні лабораторії і розійтись по домівках, розʼїхатись по Європі чи перекрити дорогу на Рівненську атомну електростанцію, яка обслуговується цією структурою і тим самим викликати збій в роботі енергетичної системи? Можливо, тоді помітять цю проблему?

Третьою причиною є те, що жоден з 20 Міністрів охорони здоровʼя не включив до реформування найбільшу групу медиків — медичних сестер. Адже реформування медсестринства дозволяє отримати кваліфікований догляд та специфічну медсестринську допомогу, яка допоможе задовільнити велику частину потреб пацієнтів, залишаючи лікарям їхні специфічні фунції і звільняючи від більш простих маніпуляцій та рутинних дій. На честь 200-річниці від Дня народження засновниці наукового медсестринства Флоренс Найтингейл 2020 рік оголошено Роком медичної сестри! І які висновки з цього зроблено в Україні?

Наша громадська організація скільки могла піднімала це питання — ми 5 років щомісяця випускали газету “Сімейний лікар+” для медичних сестер та фельдшерів, на 3 каналі Національного радіо в цей період мали щотижневу передачу в прямому ефірі з тією ж назвою, 4 роки випускали щомісяця журнал “Медична сестра”, не маючи жодної підтримки ні від влади ні від донорських організацій. За виключенням останніх 3 міністрів — з усіма попередніми мали багато зустрічей: нам обіцяли, ми вже 15 років пишемо, звертаємось на всіх рівнях про цю проблему, навіть вдалося при владі Черновецького в Києві добитися в КМДА введення посади Головного фахівця з медсестринства в Києві, але зараз це вже історія. Донорів проблема 400-тисячної армії медсестер (95% - це жінки) не цікавить, вони мають інші пріоритети, а без підтримки багато зробити неможливо. І їдуть наші спритні, вмілі руки, наші світлі голівки та милосердні серця в інші країни, де потребують на кращих умовах їх професійної праці.

В країні зараз працюють десятки тисяч унікальних фахівців в галузі охорони здоровʼя, але чому приймаються непрофесійні рішення, чому руйнується галузь? ВЛАДА — ПОБАЧТЕ ЇХ

Професія медика унікальна та особлива, медики мають набагато більше зобовʼязань, ніж прав, до них предʼявляють найбільше вимог. Честь і совість для медика — поняття особливі, медик не може бути некомпетентним, неуважним, не любити людей, не розуміти їх.

Самовідданість та безкорисливість медиків призвели то того, що часто пацієнти не в змозі оцінити дійсний обсяг їхньої фізичної та моральної напруги, особливо в кризових ситуаціях, як зараз — під час пандемії.

Здоровʼя Вам і Вашим рідним, дорогі колеги!

Нехай швидше минуть складні карантинні часи, відновиться нормальне життя країни, і в цьому житті ми хотіли б побачити достойну високу позицію медицини, як науки, як мистецтва, і ВАС, дорогі медики, як представників поважної професії, поцінованої владою та суспільством.

ВІРИМО В СВІТЛЕ МАЙБУТНЄ НАШОЇ КРАЇНИ ТА МЕДИЦИНИ В НІЙ. Нам не залишається нічого, крім ВІРИ, але ВІРА ЗАВЖДИ РЯТУЄ.

Ваша

Людмила Порохняк-Гановська,

Голова Національної Ради Жінок України,

доктор медичних наук, професор

12 червня – Всесвітній день боротьби з дитячою працею. Цей День був заснований за активної участі Міжнародної організації праці (МОП) ще в кінці минулого століття і відзначається 12-го червня. Передісторія появи такої пильної уваги з боку широкої міжнародної громадськості до питань і проблем експлуатації дитячої праці цілком закономірна. Нині кількість працюючих дітей у світі,за даними ООН, становить 150 мільйонів, більше половини з них трудяться в умовах, небезпечних для життя. Тож країни-члени МОТ вирішили об’єднатися, що вирішити цю проблему.

Україна була однією з перших країн, які ратифікували Конвенцію МОП № 182 Про заборону та негайні дії щодо ліквідації найгірших форм дитячої праці (ратифікована у жовтні 2000 року). Приєднавшись до цієї Конвенції та іншим міжнародним актам, уряд України виявив свої наміри щодо впровадження всіх необхідних заходів для боротьби з дитячою працею на національному рівні.

Фото з Інтернету