15 жовтня — Міжнародний день сільських жінок

 Засновниками цього свята є учасники Жіночої конференції в Пекіні, яка проводилася під егідою ООН в 1995 році. З цього моменту цей день відзначають у багатьох країнах світу під гаслом соціальної допомоги жінкам, які проживають у селі.

Українські сільські жінки живуть у складніших умовах, порівняно зі своїми міськими подругами: важка праця за мізерну плату. Це день, коли суспільство має звернути увагу на те, що багато хто з жінок, що проживають у сільській місцевості, не мають доступу до якісної медицини.

Водночас день сільських жінок в Україні й досі не є визнаним на загальнодержавному рівні.

 Майже два роки на Чернігівщині виконувався проєкт “Жінка. Мир. Безпека” Національною Радою Жінок України. В процесі

спілкування з місцевим населенням членкині нашої організації виявили проблему малих сіл – реформа охорони здоров’я на теперішньому етапі неспроможна охопити їх мешканців. Села з населенням менше 500 осіб не мають лікаря, фельдшера, медичної сестри, аптечного пункта. Вони обслуговуються амбулаторіями сімейної медицини, але лікар приїздить кілька разів на місяць, а живуть в цих селах переважно люди старшого віку, більшість з них – жінки. І мають вони не по одному хронічному захворюванню, а їздити до амбулаторії часом десятки кілометрів.

Виникла ідея підготувати в таких селах  волонтерські групи. Адже зараз широко розповсюджені в усьому світі медичні прилади домашнього вжитку: тонометри, глюкометри, пікфлоуметри, електронні термометри, інгалятори. Правильно користуватись ними можуть навчити волонтерів медичні сестри, вони ж і підготують матеріали про здоровий спосіб життя.

Нелегкою була задача знайти спонсорів такого проекту, нас зрозумів Канадський фонд  підтримки місцевих ініціатив  та Канадсько-українська фундація. Були закуплені 40 комплектів медичних приладів, проведені тренінги для медсестер та психологів по організації роботи волонтерів.

 Уже три роки у Львові функціонує Музей історії українського жіночого руху. За словами організаторів такого унікального музею, він створений для того, щоб показати велич ролі жінки-українки та її роль в житті держави і громади.

Ідея створення такого музею зародилась під час відродження громадської жіночої організації «Союзу українок». Але остаточне рішення було прийнято у 2010-2011 роках, - каже директорка і фундатор музею Ростислава Федак. Тож перший в Україні Музей історії українського жіночого руху було відкрито 14 жовтня 2017 року до 100-річчя громадської жіночої організації «Союз Українок».

 Цілих чотири роки ініціативна група працювала над ідеєю та реалізацією створення музею. Відтак 14 жовтня 2017 року відкрили першу експозицію. Упродовж трьох десятиліть для цього музею збирала експонати директорка музею Ростислава Федак. Це архівні матеріали, бібліотека та артефакти з України й з-за кордону, які засвідчують етапи становлення і розвитку українських жіночих організацій.

На фото: директорка музею Ростислава Федак та Голова Національної Ради Жінок України Людмила Порохняк-Гановська під час ознайомлення з матеріалами музею у м. Львові.

11 жовтня – Міжнародний день дівчат

Сьогодні за ініціативи ООН у світі відзначається Міжнародний день дівчаток.

День був проголошений на 66-й Генасамблеї ООН 19 грудня 2011 року, а відзначати його почали вже наступного, 2012 року. Ініціатором прийняття відповідної резолюції ООН була Канада.

Мета цього Дня досить серйозна – привернути увагу світової громадськості до соціальних проблем і нерівності, з якими зіштовхуються дівчатка в усьому світі, пов’язаних безпосередньо з їхньою приналежністю до жіночої статі.

10 жовтня 2020 року – Всесвітній день психічного здоров´я

 Всесвітня федерація психічного здоров´я визначила цю дату в 1992 році і це вже в 28-й раз люди у всьому світі будуть проводити  заходи щоб об’єднати зусилля щодо покращення психічного здоров’я людей у ​​всьому світі.

   ВООЗ  визначає психічне здоров’я як стан благополуччя, в якому людина реалізує свої здібності, може протистояти повсякденним життєвим стресам, продуктивно працювати і робити внесок у свою спільноту. У цьому сенсі психічне здоров’я є основою благополуччя людини і ефективного функціонування спільноти.

Цього року Всесвітній день психічного здоров'я припав на період пандемії COVID-19, що різко змінила наше повсякденне життя.

І методика, і практика

профілактики домашнього насильства в територіальних громадах  – йшлося 6 жовтня на семінар-тренінгу для фахівців з соціальної роботи, працівників поліції, соціальних педагогів Драбівського району. Це вже відбувся другий (практичний) етап, ініційований Драбівською районною радою та Драбівською районною державною адміністрацію.

Захід відбувся у рамках проєкту «Доступ до верховенства права осіб, які постраждали від насильства» Національної Ради Жінок України за підтримки Програми МАТРА Посольства Королівства Нідерландів в Україні.

Що таке насилля як з погляду науки, так і практики та які існують форми насилля й чому найбільш потерпають від насилля діти – тема тренінгу Надії Комарової, Вченого секретаря Державного інституту сімейної та молодіжної політики.

Шляхи розв’язання проблеми домашнього насильства опановували і на практичних заняттях. Практичні заняття для працівників поліції провів і голова Національної комісії з питань спорту Української секції Міжнародної поліцейської асоціації, президент поліцейського центру бойових мистецтв «Закон і порядок», 6-ти разовий чемпіон Світу з бойових мистецтв, кандидат психологічних наук, полковник поліції в запасі Борис Шаповалов.

Борис Шаповалов розповів про розв’язання побутових конфліктів та презентував посібник «Дії працівників поліції при реагуванні на побутові конфлікти: вітчизняний і закордонний досвід».

Голова Національної ради жінок України Людмила Порохняк-Гановська за співпрацю та за креативну підтримку проєкту нагородила голову районної ради Володимира Дзегу медаллю НРЖУ «За відданість і любов до України», а  директорку Драбівського районного центру соціальних служб для сім’ї, дітей та молоді Наталюї Притулу відзнакою НРЖУ «Жінка. Мир. Безпека».

Виявлення насильства

та забезпечення застосування заходів для його припинення

               Інформація про вчинення насильства може  надходити до спеціально уповноваженого органу у вигляді:

               особистого звернення постраждалої особи, її законного представника, або інших (третіх) осіб, які виявили факт вчинення насильства;

               повідомлення від іншого суб’єкта, який раніше отримав інформацію про вчинення насильства.

Також факт вчинення насильства може бути виявлено безпосередньо представником/представниками спеціально уповноваженого органу при виконанні своїх службових обов’язків (у тому числі не пов’язаних з даним напрямом роботи).

Для здійснення роботи з прийому та реєстрації заяв і повідомлень про вчинення насильства, керівником виконавчого органу місцевої ради/структурного підрозділу у справах сім’ї визначається уповноважена особа (штатний працівник спеціально уповноваженого органу).

При виявленні факту вчинення насильства, уповноважена особа приймає заяву/повідомлення, реєструє її в журналі реєстрації, форма якого затверджена постановою Кабінету Міністрів України від 22 серпня 2018 р. № 658 та не пізніше однієї доби інформує (за допомогою телефонного зв’язку) уповноважений підрозділ органу Національної поліції про таке звернення для відповідного реагування та здійснення оцінки ризиків вчинення насильства.

У разі, якщо постраждалою особою (у тому числі свідком насильства) або кривдником є дитина, уповноважена особа невідкладно (у строк, що не перевищує однієї доби) інформує відповідну службу у справах дітей та орган опіки та піклування – якщо постраждалою особою або кривдником є повнолітня недієздатна особа або особа, дієздатність якої обмежена (особа похилого віку, або особа з інвалідністю).

Залежно від стану постраждалої особи уповноважена особа викликає (у разі потреби) бригаду екстреної (швидкої) медичної допомоги або інформує відповідний заклад охорони здоров’я для організації надання медичної допомоги.

У разі потреби невідкладного надання психологічної допомоги постраждалій особі, уповноважена особа інформує відповідну загальну, або спеціалізовану службу підтримки постраждалих осіб та/або надає постраждалій особі направлення до такої служби.

Уповноважена особа інформує постраждалу особу/її законного представника (якщо такий представник не є кривдником) про права, заходи та послуги, якими може скористатися постраждала особа, організовує проведення оцінки потреб постраждалої особи, приймає участь у її проведенні та координує надання постраждалій особі необхідної допомоги.

Такі ж заходи вживаються і при зверненні третьої особи, яка заявляє про факт насильства, або надходженні інформації від інших суб’єктів щодо отримання заяви чи повідомлення про вчинення насильства.

Також уповноважена особа:

ü     отримує від суду рішення про видачу або продовження дії обмежувального припису та враховує застосовані судом заходи тимчасового обмеження прав особи під час надання допомоги постраждалій особі;

ü     після надходження інформації про рішення суду про направлення кривдника на проходження програми для кривдників (або виявлене ним бажання на проходження такої програми), організовує та забезпечує проходження ним такої програми. У разі неприбуття кривдника для проходження програми або ухилення від проходження програми без поважних причин, протягом трьох робочих днів з дня виявлення такого факту письмово інформує уповноважений підрозділ органу Національної поліції для вжиття заходів для притягнення кривдника до відповідальності;

ü     долучається (у разі потреби) до оцінки ризиків, що проводиться уповноваженим підрозділом органу Національної поліції, з урахуванням результатів якої подає керівнику пропозиції для прийняття рішення щодо вирішення питання подальшої роботи з недієздатними особами, які є кривдниками, або постраждалими особами.

Підготувала Лідія Козуб

2 жовтня у світі щороку відзначають Міжнародний день ненасильства, запроваджений Генасамблеєю ООН у 2007 році з метою «затвердити культуру миру, терпимості, розуміння і ненасильства».

Дата 2 жовтня обрана, оскільки саме цього дня у 1869 році народився індійський державний діяч Магатма Ґанді — борець за незалежність Індії, який сформулював філософію ненасилля.

Другий місяць осені починається з особливої дати. 1 жовтня у всьому світі відзначається Міжнародний день людей похилого віку, проголошений Генеральною Асамблею ООН, а в Україні це також і День ветерана.

     Україна, як повноправний член ООН, підтримала ініціативу міжнародного співтовариства і з 1991 щорічно відзначає цей день. Рішення про щорічне відзначення в Україні Міжнародного дня громадян похилого віку та створення належних умов соціального захисту пенсіонерів, інвалідів, одиноких непрацездатних громадян затверджено урядовою постановою від 26 вересня 1997 року № 1066 «Про щорічне відзначення Міжнародного дня громадян похилого віку».  Відповідно до Указу Президента України від 24 вересня 2004 року № 1135/2004 1 жовтня Україна відзначає і День ветерана.

      За міжнародною класифікацією, особою похилого віку вважається той, хто досяг 65 років. Таких у світі нині - понад 629 мільйонів, тобто майже кожна десята людина на Землі. До 2050 року число їх у багатьох розвинених країнах збільшиться вдвічі, а загальна кількість складе 2 мільярди осіб.

      За даними Держкомстату України, кожен 5 мешканець – це особа похилого віку, шоста їх частина самотні люди. Половині із самотніх людей потрібна допомога в повсякденному житті, особливо сьогодні, коли для багатьох пенсіонерів основним джерелом існування є пенсія, розмір якої не забезпечує нормального життя.

Ми мало замислюємося над тим, хто ж такі «особи похилого віку», чим маємо завдячувати їм. Передусім, це люди, які, проживши життя, бачать його більш реальним, без оман. Їхнє найбільше багатство – досвід, знання, вміння і мудрість.

    Цей день – не лише можливість нагадати всім про людський обов’язок бути турботливими і милосердними до найповажнішої частини суспільства. Це і привід до роздумів щодо подальшої долі людства, його культури, взаємозв’язку поколінь.

Хто є суб’єктами у сфері запобігання

 та протидії домашньому насильству та насильству за ознакою статі

         Для забезпечення зниження рівня насильства в родинах і суспільстві законодавством також чітко визначено установи, заклади та організації (далі – суб’єкти), до компетенції яких належить вирішення даного питання.

         Такими суб’єктами є:

спеціально уповноважені органи у сфері запобігання та протидії насильству;

інші органи та установи, на які покладаються функції зі здійснення заходів у сфері запобігання та протидії насильству (служби у справах дітей; уповноважені підрозділи органів Національної поліції України; органи управління освітою, навчальні заклади, установи та організації системи освіти;  органи охорони здоров’я, установи та заклади охорони здоров’я; центри з надання безоплатної вторинної правової допомоги; суди;  прокуратура та уповноважені органи з питань пробації);

загальні служби підтримки постраждалих осіб (центри соціальних служб для сім’ї, дітей та молоді; притулки для дітей; центри соціально-психологічної реабілітації дітей; соціально-реабілітаційні центри (дитячі містечка); центри соціально-психологічної допомоги; територіальні центри соціального обслуговування (надання соціальних послуг);  інші заклади, установи та організації, які надають соціальні послуги постраждалим особам);

спеціалізовані служби підтримки постраждалих осіб (мобільні бригади соціально-психологічної допомоги постраждалим особам; притулки для постраждалих осіб; денні центри соціально-психологічної допомоги постраждалим особам; спеціалізовані служби первинного соціально-психологічного консультування постраждалих осіб);

громадяни України, іноземці та особи без громадянства, які перебувають в Україні на законних підставах, підприємства, установи та організації (незалежно від форми власності), громадські об’єднання та фізичні особи – підприємці, які здійснюють роботу з сім’ями, дітьми та молоддю та, зокрема, надають послуги сім’ям та особам, які опинилися у складних життєвих обставинах.

Оскільки основними напрямами реалізації державної політики у сфері запобігання та протидії насильству є: робота, спрямована на попередження усіх проявів насильства, зокрема щодо жінок (запобігання насильству); ефективне реагування на виявлені факти насильства; надання допомоги та захисту особам, які постраждали від домашнього насильства та/або насильства за ознакою статі (далі – постраждалі особи) та притягнення до відповідальності осіб, які вчиняють насильство, та зміна їхньої поведінки (протидія насильству), кожен із суб’єктів виконує свої функції у сфері запобігання та протидії насильству, в залежності від меж компетенції.

На кого покладаються функції

спеціально уповноважених органів у сфері запобігання та протидії насильству

       Відповідно до національного законодавства, існує три рівні спеціально уповноважених органів у сфері запобігання та протидії насильству (загальнодержавний, регіональний та місцевий), кожен з яких має свої повноваження.

На загальнодержавному рівні спеціально  уповноваженим органом у сфері запобігання та протидії насильству є Міністерство соціальної політики України (Мінсоцполітики) – центральний орган виконавчої влади, який забезпечує формування державної політики у цій сфері. 

Спеціально  уповноваженими органами у сфері запобігання та протидії насильству регіонального рівня визначено Раду міністрів Автономної Республіки Крим, обласні, Київську та Севастопольську міські державні адміністрації, завданням яких є забезпечення реалізації державної політики.

Виконавчі органи сільських, селищних, міських, районних у містах (у разі їх створення) рад та об’єднаних територіальних громад є спеціально  уповноваженими органами у сфері запобігання та протидії насильству місцевого  рівня.

Для забезпечення здійснення заходів у сфері запобігання та протидії насильству на території відповідної адміністративно-територіальної одиниці, голова обласної, районної державних адміністрацій визначає заступника голови, який є координатором із зазначених питань та в межах своїх повноважень організовує роботу за даним напрямом.

 Такий заступник (координатор) визначається (за наявності) і на рівні виконавчого органу ради ОТГ.

У селах та селищах здійснення заходів у сфері запобігання та протидії  насильству забезпечує староста/сільський чи селищний голова.

Підготувала Лідія Козуб