Насильству – НІ!

Як донести інформацію до тих, хто її потребує?

Як працює інформаційна листівка в медичних закладах

Саме медичні працівники – лікарі, медсестри, фельдшери, аптекарі є тими людьми, до яких хоч-не-хоч змушені звертатися постраждалі. Вони є першими, кому зізнаються у своєму горі і безнадії постраждалі від домашнього насильства. Надати не лише медичну допомогу, а й  психологічну та інформаційну підтримку - їх прямий професійний обов’язок.

Інколи, жінка, яка постраждала від домашнього насильства, змушена звертатися по медичну допомогу, але не готова говорити про причини своїх травм, пояснюючи їх тим, що вона впала зі сходинок, травмувалася у ванній, чи на кухні. Часто, жінку може навіть супроводжувати кривдник, опікуючись, аби все таємне залишалося таємним. Саме в такому разі, запропонувавши оглянути хвору за занавіскою, лікар може запитати її, написавши запитання просто на папері: «ТЕБЕ Б’ЮТЬ?» і після ствердної відповіді запропонувати їй листок з інформацією, про домашнє насильство та інформацією  про те,   де можна отримати консультацію, підтримку та допомогу.

 Як і яку інформацію може надати жертвам домашнього насильства медичний працівник при підозрі на випадок домашнього насильства:

· Важливо, щоб медичний працівник надав пацієнтці інформацію, можливості та важливості зняти побої, що може стати в нагоді при судовому розгляді фактів  домашнього насильства. Доцільно нагадати пацієнтці, як зняти побої, про необхідність написати Заяву на кривдника в поліцію і, обов’язково, надати рекомендації як лікувати травми.

· Лікарю важливо оцінити загрозу для життя постраждалої від поведінки та дій кривдника, запитати, чи є в неї безпечне місце, куди б вона могла повернутися в даний момент, надати інформацію про можливість піти у притулок.

· Не варто засуджувати поведінку жінки, повчати її чи давати поради, або обговорювати випадок з колегами чи молодшим медичним персоналом.

· Важливо пам’ятати про принцип конфіденційності: інформація, якою поділилася жінка, не повинна обговорюватися у громаді, з сусідами тощо. Особливо це стосується невеликих населених пунктів , де всі всіх знають і є спокуса поділитися інформацією, інколи, навіть фахівцю.

· Лікар на прийомі чи на виклику має можливість при огляді хворої побачити і звернути свою увагу на наявність ознак фізичного насильства, навіть, якщо вона заперечує факт насильства і звернулася з іншою проблемою.

Якщо пацієнтка заперечує факт насильства при явних фізичних ознаках,  медичний працівник може їй допомогти, якщо:

· Надасть необхідну медичну допомогу

· Назве речі своїми іменами. Пояснить, що травми на її тілі говорять про те, що вона потерпає від насильства.

· Пояснить, що вона втрачає здоров’я. Опише шкоду та можливі наслідки для неї та її дітей в майбутньому, якщо насильство буде продовжуватися.

· Скаже, що така поведінка з боку чоловіка є порушенням Законодавства України і підпадає під кримінальну відповідальність. Що законодавство України на боці тих, хто страждає від домашнього насильства.

· Пояснить, як і де можна знайти підтримку та захист: як зняти побої, куди звернутися, як написати заяву, як потрапити до притулка, як і де можна отримати консультацію психолога та юриста.

· Надасть їй інформаційну листівку з інформацією, хто, як і де їй може допомогти.

Про  все це  може сказати, а може і не сказати той, до кого звернулися по допомогу. Медичний працівник може поставитися до постраждалої жінки, дитини, а інколи, і чоловіка формально, відмітивши як причину травми те, що людина «впала зі сходів».

Маючи на руках інформаційний листок чи листівку, провести грамотно розмову з постраждалою, фахівцеві буде значно легше.

 Вся потрібна інформація  буде вказана в інформаційному листку, яким ми можемо озброїти медика і, що дуже важливо, людина отримає інформацію   в друкованому вигляді. Адже, скривдженій та схвильованій людині важко відразу зорієнтуватися в ситуації та запам’ятати нову інформацію, хай, навіть, і дуже потрібну.

 Медичний заклад, як осередок підтримки жінок, які постраждали від домашнього насильства.

Медичний заклад  може  бути, також, і осередком, де могли б збиратися жінки, щоб послухати лекцію лікаря чи медичної сестри щодо здорового способу життя, планування сім’ї, а постраждалі від домашнього насильства - отримати підтримку не лише фахівця, а й односельчан. Саме в медичному осередку можна створити групу підтримки для тих, хто страждає від домашнього насильства і допомогти жінкам підняти свою самооцінку, відійти від позиції жертви і навчитися відстоювати свої права, набути комунікаційних навичок, отримати інформацію, щодо можливості  самому вирішувати свою долю.

А підтримати жінок на шляху до життя без насильства,   можна завдяки формуванню бібліотечки, де обов’язково мають бути як інформаційні листівки й пам’ятки, так і буклети з докладнішою інформацією про попередження та протидію домашньому насильству.   

Підготувала Ольга Куриленко

#РічніНарадиСФУЖО

1_листопада_2020_р.

 СФУЖО щиро вдячні за підтримку Світової Федерації Українських Жіночих Організацій та запрошують Людмилу Порохняк-Гановську як почесного гостя взяти участь у Річних нарадах СФУЖО, які відбудуться 1 листопада 2020 року о 15.00 за київським часом (8.00 ранку за часом Торонто).

Національна Рада Жінок України звітує про спільну роботу за рік:

- після минулорічних нарад ми оприлюднили для СФУЖО можливість участі в наших проєктах;

- Організації СФУЖО взяли активну участь в Міжнародному конкурсі «Тарас Шевченко єднає народи» та в Міжнародному конкурсі вокалістів ім. Квітки Цісик (онлайн);

- підготували стенд про нашу спільну роботу, який був експонований в виставці «100 років Історії та 20 років Відродження Національної Ради Жінок України», яка проходила в Кабінеті Міністрів України з 17 грудня 2019 по 13 січня 2020 року»;

- НРЖУ взяла участь в Фейсбук-інформації «Українки в Другій світовій війні». Вважаємо за потрібне опублікувати цю інформацію у вигляді книги, готові долучитись до підготовки видання;

- постійно на сайті та сторінках Фейсбуку обмінюємось інформацією. Вважаємо доцільним розширити до інших соцмереж;

- за підтримки організацій СФУЖО проводили оздоровлення родин учасників бойових дій, організовували зустрічі з жінками та дітьми з цих родин;

- спільно підготували видання українською та англійською мовами Паралельного Звіту з виконання Пекінських стратегій та Плану дій (Пекін+25), лобіювали його на конференції в Женеві, підготували Звернення та Івенти до 65 Сесії зі становища жінок ООН, яка не відбулася через пандемію короновірусу. Продовжуємо працювати над підготовкою матеріалів до Альтернативного Звіту України CEDAW.

ХТО ІНІЦІЮВАВ ПРИЙНЯТТЯ РЕЗОЛЮЦІЇ РАДИ БЕЗПЕКИ ООН 1325?

  Життя подарувало мені найкоштовніші подарунки – зустрічі з видатними людьми,  історичними постатями. Однією з них була зустріч з Анварул Карім Чоудхурі.

 Це трапилось 2018  під час Сесії ООН зі становища жінок. На таку сесію щороку (за виключенням останнього – через пандемію сесія не відбулась) до Нью Йорку прибувають від 6 до 8 тисяч переважно жінок з різних країн світу. Окремо працюють урядові делегації, окремо громадські організації. Одночасно в 7 – 15 різних місцях відбуваються тематичні зустрічі, наради, конференції. Тож наша невелика делегація українок відвідувала різні заходи, щоб отримати більше інформації, познайомитись з різними представницями громадськості світу. Я в той час була на події, повʼязаній з розвитком медсестринства, коли мені зателефонувала Наталя Гнатюк, президентка фонду «Стара Волинь» з села Гриців на Хмельниччині. Зазвичай ми ніколи не втручались в плани одна одної – Людмило Андріївна, приходьте до нас, зустріч по 1325 і буде сам Президент Ради Безпеки ООН 2000 року.

  Пан Анварул Карім Чоудхурі був середнього зросту чоловіком зі спокійним обличчям та лагідним голосом. Він розповів, що родом з Бангладеш і представляв в ООН в 1996 – 2001 роках найменш розвинені країни, що не мають виходу до моря, та малі острівні держави, що розвиваються. Під час перебування на посаді Постійного представника пан Чоудхурі працював Президентом Ради Безпеки, Президентом Виконавчого комітету Дитячого фонду ООН (ЮНІСЕФ) та віце-президентом Економічної та Соціальної Ради ООН.

 В нашому неспокійному світі дуже багато насильства, горя і страждають найбільше жінки і діти. Анварул Чоудхурі поставив собі мету звернути увагу сильних цього світу на ці страждання, на особливу роль та потреби жінок та дівчат під час військових конфліктів, необхідність їх захисту. Також він був впевнений, що жінки і дівчата є надзвичайно сильними, але вони повинні отримати відповідні права, щоб довести це.

 Така точка зору в Раді Безпеки була новою і до того часу ніколи не розглядалась. Резолюцію почали розробляти в травні  2000 року, багато професіоналів, дипломатів та ентузіастів взяли у цьому участь і 30 жовтня вона була прийнята. Це відкрило нові можливості як для жіночого руху, так і стало початком жіночої культури миру.

 Пан Чоудхурі є лауреатом Премії миру У Танта та нагороджений Золотою медаллю ЮНЕСКО Ганді за культуру миру. У березні 2003 року Токійський університет Сока, Японія, присвоїв Послу Чоудхурі Почесний ступінь доктора наук за його роботу з питань жінок, прав дитини та культури миру, а також за зміцнення ООН.

 Після зустрічі ми з Наталею підійшли до пана Чоудхурі, розповіли, що Україна під час збройного конфлікту прийняла Програму дій по Резолюції 1325 і що Національна Рада Жінок України створила нагороду – орден «Жнка. Мир. Безпека. 1325», яким нагороджує як українців так і осіб інших національностей за внесок у розвиток безпеки жінок в суспільстві. У мене було таке враження, що пан Чоудхурі був дуже розчулений. Я сказала, що в Нью Йорку у нас є ще один такий орден (ми нагородили Президентку СФУЖО Орисю Сушко, Представницю СФУЖО в ООН Марту Кебало та Представницю Міжнародної Ради Жінок в ООН Ірину Куровицьку та в наступний день мала бути нагороджена Амбасадор з Глобальних Проблем Жінок Меланія Вервір, котра була фасилітаторкою конференції зі становища сільських жінок в Україні) і ми були б горді нагородити ним ініціатора цієї Резолюції.

 Пан Чоудхурі подякував і пообіцяв за можливістю прийти на нашу конференцію, але, напевне, щось у нього не склалося і ми передали йому нагороду через Першого Заступника Представника України в ООН Юрія Вітренка.

Як заголовок – фото з візитівки, яку я отримала від пана Чоудхурі.

 Людмила Порохняк-Гановська,
Голова Національної Ради Жінок України,
Віце-президентка Європейського Центру Міжнародної Ради Жінок

 Насильству – НІ!

 Як донести інформацію до тих, хто її потребує?

Насильство в сім’ї –  це проблема, яку треба вирішувати щоденно. І не лише тому, що часто на кін поставлено життя та здоров’я людей, але й тому, що якщо нічого не робити, то в коло насильства втягуються все нові і нові жертви. Адже насильство впливає не лише на безпосередніх його учасників, жертву та кривдника, а й на тих, хто, здавалося б,   стоїть осторонь за цим процесом.

Наприклад, чоловік б’є дружину; здавалося б, діти від цього не страждають, адже їх він не чіпає? Але це не так. Психологічна травма, яку отримує дитина, коли стає свідком страждань найріднішої людини і нічим не може їй допомогти, залишається на все життя, впливає на подальшу поведінку дитини, на модель її поведінки у дорослому житті та її поведінку в своїй майбутній сім’ї.

Інший приклад. Сусіди зі, здавалося б, абсолютно благополучних сімей, які ніяк не реагують на події, що відбуваються за сусідніми дверима, де чоловік б’є дружину і дітей, а сусіди своєю бездіяльністю та байдужістю, показують своїм «благополучним» дітям прийнятність такої поведінки.

Ще приклад. Ситуація,  коли поліція, що приїжджає на виклик, залишає кривдника без покарання, а, інколи, навіть соромить жертву.  Тоді всі, і кривдник, і жертва, і діти (свої і сусідські), і всі довкола розуміють, що держава безсила перед цим викликом. Насильство залишається безкарним. А значить, так можна?

 Відповідь маємо дати ми всі разом : «Насильству –НІ!»

 Найголовніше,  що важливо зрозуміти всім, хто працює з проблемою домашнього насильства,  це те, що наше завдання – сформувати у громаді атмосферу неприйняття  проявів насильства  в сім’ї.  Кривдник має знати, що для нього покарання невідворотне, і в громаді він не отримає ні найменшої підтримки. А жертва насильства має бути впевнена, що не зустріне жодного осуду в суспільстві, а навпаки, отримає захист та допомогу.

Адже територіальна громада – це не лише територіальна спільність, але й об’єднання людей, що виробили та прийняли певні стандарти життя та цінності. Одним із таких стандартів і може бути протидія та неприйняття й недопущення домашнього насильства.

 Як же сформувати таке розуміння у громаді та створити протидію насильству в сім’ї?

Один з перших важливих кроків на цьому шляху, це донести інформацію про насильство в сім’ї та його шкоду до всієї громади, навіть коли насильство відбувається тільки в одній сім’ї, – до кожного жителя, кожного керівника інституції, кожного вчителя і кожної дитини. І залучити до цього процесу треба не лише  тих, хто безпосередньо працює з цією проблемою – громадські організації, соціальні служби, правоохоронні органи, волонтерів, а й усі інституції.  Звичайно, важливо, щоб фахівці та представники інституцій були навчені, розуміли проблему насильства в сім’ї,  знали про шляхи його виявлення, і можливості допомоги постраждалим та попередження домашнього насильства.

Найкраще навчати фахівців з різних служб в одній команді. Наприклад, запросивши на заняття по одному представникові кожної служби. Таким чином, можна виробити єдине бачення, єдиний підхід до вирішення проблеми, а також напрацювати алгоритм взаємодії на місцевому рівні у випадку домашнього насильства.  Стикаючись із ситуацією насильства, кожен фахівець може надати постраждалим максимально ефективну допомогу в тому випадку, коли він знатиме фахівців та організації, які надають допомогу (психологічну, юридичну, соціальну) буквально «очі в очі».

 Навчання фахівців  розумінню проблеми домашнього насильства, включає в себе і навчання медичних працівників, працівників правоохоронних органів, суддів, соціальних працівників, освітян та інших.  Всі фахівці, які надають соціальні послуги населенню і спілкуються з людьми, мають бути обізнані з проблемою домашнього насильства та його проявами, і повинні бути готові співпрацювати в сфері профілактики та протидії домашньому насильству. Лише так ми зможемо  винести цю проблему на поверхню і зробити її видимою.

Важливо, щоб кожний навчений фахівець був озброєний не лише теоретичною інформацію, а цілим рядом буклетів, пам’яток та інформаційних листівок, які допоможуть йому сформувати спеціальну бібліотечку. Ці матеріали можна буде використовувати в проведенні заходів, спрямованих на профілактику домашнього насильства, запропонувати учасникам заходів використовувати матеріали у подальшій роботі.

Ольга Куриленко

20 жовтня — Всеукраїнський день боротьби із захворюванням на рак молочної залози

Указом Президента України від 17 січня 2005 року № 42/2005 введено щорічне проведення 20 жовтня Всеукраїнського дня боротьби із захворюванням на рак молочної залози.

Всеукраїнський день боротьби із захворюванням на рак молочної залози встановлений в Україні «з метою активізації діяльності із запобігання виникненню і поширенню захворювань на рак молочної залози, привернення уваги суспільства до цієї проблеми». Рак молочної залози (РМЗ) – одна з найважливіших проблем сучасної медицини. Щорічно в світі діагностується близько мільйона нових випадків цього захворювання, 15000 з них – в нашій країні. За даними ВООЗ, вік 30 % жінок, які померли від РМЗ, становив менше 45 років. У світі (як і в Україні) РМЗ займає перше місце серед онкологічних захворювань у жінок.

Основними методами, які дозволяють своєчасно виявити це захворювання, є самообстеження молочних залоз; клінічне обстеження молочних залоз; мамографія. Рак виліковний за умови його виявлення на I стадії — у 95% жінок, на II стадії — у 80%, на III стадії — у 50% жінок.

Побачила світ книжка про творчість Лариси Недін

Жовтень 20, 2020 - 10:18 — perohanych

Вечір 17 жовтня видався напрочуд затишним і теплим  для тих, хто завітав до столичного театру "Сузір'я" на презентацію книжки есеїв відомої журналістки, письменниці Наталії Капустянської, яку вона написала про свою колегу - заслужену артистку України, актрису, педагога, поетку Ларису Недін. 

Книжка називається "Лариса Недін. У зоні досяжності". Виданння побачило світ нещодавно у ТОВ Видавнича група "Атопол".

До речі, як зазначила авторка, ідея написати есе про Ларису Недін, виникла не випадково, а саме тоді, як одного разу від народної артистки України Тамари Стратієнко почула, що Лариса Миколаївна не лише знає про сім чудес світу, а й володіє сімома справжніми талантами...

На вечорі були присутні талановиті митці, серед яких Тамара Стратієнко, Світлана Садовенко, Світлана Кас'яненко, Олег Якубовський та багато-багато інших цікавих особистостей. З нагородами прийшли на захід Микола Рудаков - культурний діяч, журналіст, краєзнавець, та Лідія Москаленко - голова Спілки жінок м. Києва. Всі вони говорили про те, що жінка, про яку написано книгу, справді завжди для всіх в зоні досяжності і справді володіє багатьма талантами.

На сцену театру того вечора привітати Ларису Недін виходило і багато молодих талантів. Усі вони отримали презентовану книжку в дарунок, що, безумовно, стане для них хорошим путівником на дорозі життя. 

"Лариса Недін. У зоні досяжності" - це своєрідний пам'ятник своєрідній особистості, прекрасній людині, чудовій актрисі. І так добре, що ця книжка вийшла саме тепер, саме зараз, коли ця жінка поміж нас. Бо такі пам'ятники вдячності тим, хто їх заслуговує, потрібно ставити за життя, а не опісля, як у нас, зазвичай, буває. 

Шануймо тих, хто поруч! 

Мистецький портал «Жінка-Українка»

http://ukrainka.org.ua/node/9087

15 жовтня — Міжнародний день сільських жінок

 Засновниками цього свята є учасники Жіночої конференції в Пекіні, яка проводилася під егідою ООН в 1995 році. З цього моменту цей день відзначають у багатьох країнах світу під гаслом соціальної допомоги жінкам, які проживають у селі.

Українські сільські жінки живуть у складніших умовах, порівняно зі своїми міськими подругами: важка праця за мізерну плату. Це день, коли суспільство має звернути увагу на те, що багато хто з жінок, що проживають у сільській місцевості, не мають доступу до якісної медицини.

Водночас день сільських жінок в Україні й досі не є визнаним на загальнодержавному рівні.

 Майже два роки на Чернігівщині виконувався проєкт “Жінка. Мир. Безпека” Національною Радою Жінок України. В процесі

спілкування з місцевим населенням членкині нашої організації виявили проблему малих сіл – реформа охорони здоров’я на теперішньому етапі неспроможна охопити їх мешканців. Села з населенням менше 500 осіб не мають лікаря, фельдшера, медичної сестри, аптечного пункта. Вони обслуговуються амбулаторіями сімейної медицини, але лікар приїздить кілька разів на місяць, а живуть в цих селах переважно люди старшого віку, більшість з них – жінки. І мають вони не по одному хронічному захворюванню, а їздити до амбулаторії часом десятки кілометрів.

Виникла ідея підготувати в таких селах  волонтерські групи. Адже зараз широко розповсюджені в усьому світі медичні прилади домашнього вжитку: тонометри, глюкометри, пікфлоуметри, електронні термометри, інгалятори. Правильно користуватись ними можуть навчити волонтерів медичні сестри, вони ж і підготують матеріали про здоровий спосіб життя.

Нелегкою була задача знайти спонсорів такого проекту, нас зрозумів Канадський фонд  підтримки місцевих ініціатив  та Канадсько-українська фундація. Були закуплені 40 комплектів медичних приладів, проведені тренінги для медсестер та психологів по організації роботи волонтерів.

 Уже три роки у Львові функціонує Музей історії українського жіночого руху. За словами організаторів такого унікального музею, він створений для того, щоб показати велич ролі жінки-українки та її роль в житті держави і громади.

Ідея створення такого музею зародилась під час відродження громадської жіночої організації «Союзу українок». Але остаточне рішення було прийнято у 2010-2011 роках, - каже директорка і фундатор музею Ростислава Федак. Тож перший в Україні Музей історії українського жіночого руху було відкрито 14 жовтня 2017 року до 100-річчя громадської жіночої організації «Союз Українок».

 Цілих чотири роки ініціативна група працювала над ідеєю та реалізацією створення музею. Відтак 14 жовтня 2017 року відкрили першу експозицію. Упродовж трьох десятиліть для цього музею збирала експонати директорка музею Ростислава Федак. Це архівні матеріали, бібліотека та артефакти з України й з-за кордону, які засвідчують етапи становлення і розвитку українських жіночих організацій.

На фото: директорка музею Ростислава Федак та Голова Національної Ради Жінок України Людмила Порохняк-Гановська під час ознайомлення з матеріалами музею у м. Львові.

11 жовтня – Міжнародний день дівчат

Сьогодні за ініціативи ООН у світі відзначається Міжнародний день дівчаток.

День був проголошений на 66-й Генасамблеї ООН 19 грудня 2011 року, а відзначати його почали вже наступного, 2012 року. Ініціатором прийняття відповідної резолюції ООН була Канада.

Мета цього Дня досить серйозна – привернути увагу світової громадськості до соціальних проблем і нерівності, з якими зіштовхуються дівчатка в усьому світі, пов’язаних безпосередньо з їхньою приналежністю до жіночої статі.