МИР у ДОМІ. Частина 11

 Національна Рада Жінок України виконує проєкт «Доступ до верховенства права жінок – жертв насильства» за фінансової підтримки Посольства Королівства Нідерландів в Україні та інформаційної підтримки Європейського Центру Міжнародної Ради Жінок.

 Для  Вашої уваги Звіт Спеціального доповідача з питань насильства над жінками, його причин та наслідків, Дубравки Шимонович.

  Перетин між пандемією коронавірусу (COVID-19) та пандемією ґендерного насильства щодо жінок з акцентом на домашнє насильство та ініціативу «мир у домі».

 Продовження.

 Початок див.: МИР у ДОМІ. Частина 1; МИР у ДОМІ. Частина 2; МИР у ДОМІ. Частина 3; МИР у ДОМІ. Частина 4; МИР у ДОМІ. Частина 5; МИР у ДОМІ. Частина 6; МИР у ДОМІ. Частина 7; МИР у ДОМІ. Частина 8; МИР у ДОМІ. Частина 9;   МИР у ДОМІ. Частина 10.

Висновки та рекомендації для держав та інших зацікавлених сторін

 89. Пандемія COVID-19 представляє можливість здійснити змістовні та тривалі зміни на національному, регіональному та міжнародному рівнях, оскільки вона висвітлила проблему гендерного насильства проти жінок та домашнього насильства щодо жінок, зокрема, як прожектор. Цей імпульс повинен бути спрямований на здійснення всебічних змін у правових, політичних, культурних та соціальних аспектах, що забезпечують гендерне насильство щодо жінок, на подолання структурної нерівності та дефіциту, які постійно стримують жінок, та на переосмислення та перетворення суспільств. Як зазначається у цій доповіді, службовці системи ООН, експерти та організації розробили кілька відповідних ініціатив, що стосуються найактуальніших проявів гендерного насильства щодо жінок у контексті COVID-19. Однак криза також висвітлила існуючу раніше відсутність координації та системного підходу до ліквідації насильства щодо жінок - питання, яке Спеціальний доповідач висвітлювала з початку свого мандату.

 90. Ми не повинні випускати з уваги здобутки, яких ми досягли за останні роки, і повинні брати до уваги негайну та позитивну реакцію та зобов'язання деяких 146 держав-членів щодо загального заклику Генерального секретаря про «мир у домі», спираючись на попередній заклик до глобального припинення вогню та «припинення будь-якого насильства скрізь». Відповідь представляє вкрай необхідну політичну волю в нинішніх умовах для боротьби з дискримінацією та насильством щодо жінок, і будь-яка реакція на кризу повинна розглядатися як можливість визнати та підсилити зусилля, які вже були зроблені у просуванні та захисті прав жінок у всіх сферах життя. Це також можливість створити загальносистемний підхід або стратегію щодо запобігання та боротьби з насильством щодо жінок (порівнянний із загальносистемним Планом дій щодо гендерної рівності та розширення прав і можливостей жінок), як це було рекомендовано раніше.

 91. Спеціальний доповідач закликає держави застосовувати гендерно-чутливий міжсекційний підхід у своїх відповідях на COVID-19 та здійснювати такі ключові заходи:

(a) Держави-учасниці повинні виконувати свій обовʼязок щодо захисту прав людини щодо запобігання та захисту жінок від гендерного насильства щодо жінок та притягнення кривдників до відповідальності. Як такі, держави повинні включати заходи щодо запобігання, захисту та переслідування насильства проти жінок як ключову частину національних планів реагування на COVID-19 та забезпечувати, щоб заходи, вжиті для стримування пандемії через обмеження пересування та утримування в домівках, не мали ненавмисний наслідок уможливлення та збільшення насильства проти жінок та домашнього насильства вдома. Якщо будинок не є безпечним місцем, якщо немає «миру в домі», жінки повинні мати доступ до цілісних та інтегрованих послуг та заходів щодо їх захисту від гендерного насильства;

(b) Держави також зобовʼязані в галузі прав людини гарантувати жінкам повну та значущу участь та рівне представництво у процесі прийняття політики та прийняття рішень в рамках заходів з реагування та відновлення COVID-19, включаючи плани соціального та економічного відновлення, на всіх рівнях та визнавати жінок як суттєві фактори соціальних змін у даний і після COVID-19 період;

(c) Держави повинні привести національну правову базу та політику у відповідність до міжнародних стандартів прав людини щодо запобігання та протидії насильству щодо жінок, як це визначено в Декларації про ліквідацію насильства над жінками, Пекінській платформі дій та загальних рекомендаціях No. 19 (1992) про насильство щодо жінок та № 35Ко мітету з ліквідації дискримінації щодо жінок та відповідних регіональних документах;

(d) Держави повинні оновити та впровадити національні плани дій щодо насильства щодо жінок відповідно до загальної рекомендації № 35 Комітету з ліквідації дискримінації щодо жінок, у тому числі шляхом адаптації відповідних заходів та послуг, необхідних для боротьби з насильством щодо жінок, у контексті пандемії COVID-19;

(е) Держави повинні забезпечити, щоб служби допомоги та підтримки для жінок та дівчат, які стали жертвами насильства під час карантину, вважалися важливим елементом захисту їх прав людини, а місцеві та національні органи влади повинні вживати заходів для забезпечення їх постійної доступності ;

Збір даних

 (f) Держави повинні систематично збирати дані про гендерне насильство та феміциди або гендерні вбивства жінок під час пандемії COVID-19, відповідно до умов, викладених у доповіді Спеціального доповідача  та загальній рекомендації № 35 Комітету з ліквідації дискримінації щодо жінок та провести порівняння даних феміцидів, зібраних до та під час пандемії COVID-19;

Довідкові служби

(g) Держави повинні створити цілодобові національні безкоштовні телефонні лінії довіри для жертв, які надаватимуть конфіденційну консультацію, з належним урахуванням анонімності жертви, і які зможуть забезпечити екстрений доступ до притулків. У контексті COVID-19 повинні бути доступні альтернативні варіанти, які повинні включати послуги обміну текстовими повідомленнями та електронні телефонні лінії довіри;

Укриття

(h) Держави повинні створити достатню кількість безпечних притулків або інших безпечних місць, таких як готелі, для жінок та дітей, які є жертвами насильства, та забезпечити безпечний доступ до кризових центрів зґвалтування, а також послуги віддаленого психологічного консультування, яке має бути доступним у контекст обмежень COVID-19 та розробити протоколи безпечного розміщення та догляду за жінками, які не приймаються до таких послуг через їх вплив на COVID-19, що включає безпечний карантин та доступ до тестування;

 Доступ до правосуддя та наказів про захист

(i)      Держави повинні забезпечити доступ до судів та інших компетентних органів, яким доручено видавати накази про захист від усіх форм насильства щодо жінок. Накази повинні бути легко доступними та адекватно адаптованими до контексту COVID-19 і повинні включати доступ до наказів про електронний захист та електронних екстрених розпоряджень, доступних в Інтернеті та ex parte, які можуть наказати винуватцю звільнити місце проживання або заборонити кривднику вʼїзд до місця проживання або контакт з потерпілими;

 Доступ до медичних послуг, у тому числі щодо репродуктивного здоровʼя

(j) Особливу увагу слід приділити міжсекційному насильству щодо жінок та дівчат із маргіналізованих груп, їх конкретні потреби слід враховувати з точки зору відповідальності за заходи захисту та послуги, а також забезпечити доступ до тестування та лікування;

(k) Держави повинні забезпечити, щоб пандемія COVID-19 не була використана для обмеження доступу до послуг сексуального та репродуктивного здоровʼя та безпечних абортів та послуг після аборту, кваліфікуючи їх як неважливі послуги;

Організації громадянського суспільства та національні правозахисні установи

(l) Держави повинні налагодити конструктивну співпрацю з жіночими організаціями громадянського суспільства, жіночими рухами та незалежними правозахисними установами, які займаються випадками домашнього насильства та жорстокого поводження, а також виділити належне фінансування, персонал та обладнання для жіночих організацій та установ відповідно до міжнародних прав людини закон;

(м) Держави повинні включити насильство проти жінок як постійний пункт порядку денного Комісії зі статусу жінок та ініціювати розробку глобального плану реалізації для запобігання та боротьби з насильством щодо жінок на основі Декларації про ліквідацію насильства проти жінок та загальної рекомендації № 35 Комітету з ліквідації дискримінації щодо жінок у співпраці з жіночими організаціями та іншими відповідними зацікавленими сторонами;

 Система ООН, спеціальні процедури та договірні органи

(n) Держави та Організація Обʼєднаних Націй повинні встановити загальносистемний підхід або стратегію ООН щодо запобігання та боротьби з насильством щодо жінок (порівнянний із загальносистемним Планом дій ООН щодо гендерної рівності та розширення прав і можливостей жінок) за повною участю Спеціального доповідача з питань насильства щодо жінок, його причин та наслідків, Комітету з питань ліквідації дискримінації щодо жінок та Робочої групи з питань дискримінації щодо жінок та дівчат та інших договірних органів та спеціальних процедур, коли це доречно;

(o) Комітету з ліквідації дискримінації щодо жінок та Спеціальному доповідачеві слід розробити керівництво з реалізації загальної рекомендації №35 щодо гендерного насильства щодо жінок відповідно до рамків угоди про співпрацю між двома мандатами, за підтримки Управління Верховного комісара ООН з прав людини, ООН-жінки та інших установ ООН. Посібник з гендерного насильства щодо жінок повинен створити основу для факультативного протоколу про насильство проти жінок до Конвенції про ліквідацію всіх форм дискримінації щодо жінок та для глобального плану реалізації насильства проти жінок.