2 грудня – Міжнародний день боротьби

за скасування рабства

 Щороку 2 грудня за рішенням Генеральної Асамблеї ООН відзначається Міжнародний день боротьби за скасування рабства. Цього дня 1949 року на 4-й сесії ГА ООН було прийнято Конвенцію про боротьбу з торгівлею людьми і з експлуатацією проституції третіми особами. Для України документ набрав чинності 15 лютого 1955 року.

У рамках Міжнародної соціальної акції «16 днів проти насильства» Україна, разом зі світом, відзначають Міжнародний день боротьби за скасування рабства.

Метою Міжнародного дня боротьби за скасування рабства є викорінення таких сучасних форм рабства, як торгівля людьми, сексуальна експлуатація, найгірші форми дитячої праці, примусові шлюби, продаж наречених, передання у спадщину вдів і насильницьке вербування дітей для подальшого використання у збройних конфліктах.

Марафон стартував напередодні 25 листопада – Міжнародного дня боротьби з насильством щодо жінок. «Жінки є більш уразливими для насильства. Випадків насильства проти жінок значно більше, ніж випадків насильства проти чоловіків, тому насильство проти жінок визнано проблемою, на яку міжнародна спільнота спрямовує спеціальні зусилля для її розв’язання», – наголосила Лариса Кобелянська, координаторка Громадської експертної ради з гендерних питань при МФО «Рівні можливості».

Екпертки згадали історію запровадження Міжнародної кампанії «16 днів проти гендерно зумовленого насильства» в Україні з 2000-го року. Зокрема, представниця Центру «Розвиток демократії» Елла Ламах зазначила: «Важливою для суспільства на той час була позиція уряду та Верховної Ради України у протидії насильству. Громадські організації, міжнародні організації всі об'єдналися для впровадження нового закону. Особливо слід відзначити, що на рівні з жінками про насильство говорили чоловіки».

Насильство над жінками особливо загострюється у критичні для країни періоди. Тим більше про цю проблему важливо говорити зараз, у часи пандемії CОVID-19, про що свідчать результати низки досліджень. «Одним з висновків дослідження «Перетин пандемії коронавірусу та пандемії домашнього насильства» є те, що за наявних складних економічних та психологічних умов домашнє насильство в Україні збільшуватиметься і суспільство до цього має бути готовим», – відзначила голова Національної Ради Жінок Людмила Порохняк-Гановська.

Це підтвердила у своєму виступі і Галина Скіпальська, представниця МБФ «Українська фундація громадського здоров‘я: «Ситуація з COVID-19 та карантином загострила проблеми та виявила прогалини у багатьох сферах життя українців, в тому числі – децентралізації, охороні здоров’я, соціальній сфері та системі протидії домашньому насильству, розвитку послуг для постраждалих. Усі ці сфери, на мою думку, дуже пов’язані, і потребують особливо нашої уваги».

Слід зауважити, що в 2001 році Україна ухвалила перший в країнах Центральної і Східної Європи та СНД спеціальний законодавчий акт у сфері боротьби із насильством в сім’ї – Закон України «Про попередження насильства в сім’ї». А вже у 2005 року був схвалений і Закон України «Про забезпечення рівних прав та можливостей жінок і чоловіків», який спрямований на досягнення паритетного становища жінок і чоловіків у всіх сферах життєдіяльності суспільства шляхом правового забезпечення рівних прав та можливостей жінок і чоловіків, ліквідації дискримінації за ознакою статі, створення механізму реалізації принципу ґендерної рівності.

«Впродовж останніх років законодавство у сфері захисту
прав постраждалих від домашнього насильства значно покращилося. Так, новий закон про запобігання домашньому насильству передбачив ефективні інструменти, такі як заборонні та обмежувальні приписи. Тепер завданням юридичної спільноти є їх застосовувати», – наголосила Христина Кіт, яка представляє Асоціацію жінок-юристок України «ЮрФем».

Журналістка Центру прав людини ZMINA Ірина Виртосу наголосила, що в Україні проводяться різні інформаційні кампанії на захист прав жінок, на підтримку жінок і протидію насильства: «Але важливо цими кампаніями не тільки інформувати, а й показувати жінкам інші моделі, що насильство неприпустиме, розповідати історії, що ти – не одна і ти не винна в тому, що сталося. Показувати, що вихід є. І він точно є. А ще надавати голос самим жінкам, щоб їх почули, надавати голос жінкам різним. До прикладу, жінкам із сільської місцевості, жінкам-політикиням, жінкам з інвалідністю, жінкам-матерям із маленькими дітьми та іншим. Адже кожний їхній внесок у розбудову нашого суспільства корисний».

Представниця Запорізького благодійного фонду «Єдність» за майбутнє» Тамара Огородова зауважила, що незважаючи на великі проекти та обговорення, домашнє насильство залишається закритою темою для багатьох жінок у суспільстві: «І це показало наше дослідження, що ця проблема, як айсберг – має видиму та невидиму частину».

Тож завданням Марафону «Жінки вимагають безпеки» якраз і є привернути увагу до проблем, які все ще залишаються досить закритими, але від того не менш небезпечними, адже прояви насильства над людиною, не залежно від її статі, є порушенням прав людини.

Джерело: https://www.facebook.com/permalink.php?story_fbid=1269217100101072&id=228980864124706&__tn__=K-R

Громадська рада з ґендерних питань

З нагоди Всеукраїнської акції «16 днів проти насилля» у межах діяльності Гендерного центру факультету соціальної та психологічної освіти УДПУ імені Павла Тичини відбулося онлайн засідання з майбутніми соціальними працівниками, соціальними педагогами і психологами на тему «Пандемія COVID-19 та домашнє і ґендерно зумовлене насильство».

Зустріч проводила Голова Національної Ради жінок України, українська громадська діячка, доктор медичних наук, професор Людмила Андріївна Порохняк-Гановська – доктор медичних наук (1989).

Національна Рада Жінок України за підтримки Посольства Королівства Нідерландів в Україні виконує проєкт «Доступ до верховенства права жінок, які постраждали від насильства» в Рівненській, Черкаській та Чернігівській областях. Під час пандемії коронавірусу учасники проєкту провели соціологічне дослідження в великих, малих містах та селах вказаних областей з виявлення характеру домашнього насильства, причин його збільшення за умов карантину для більш ефективної протидії цьому явищу. Отримані дані будуть використані для розробки заходів щодо протидії та попередження насильства над жінками.

25 листопада – Міжнародний день боротьби за ліквідацію насильства по відношенню до жінок.

В рамках проведення в місті Умань Акції «16 днів проти насильства» відбулось онлайн- засідання на тему «Пандемія COVID-19 та домашнє і ґендерно зумовлене насильство», організоване Гендерним центром факультету соціальної та психологічної освіти УДПУ імені Павла Тичини.

Захід проводила Голова Національної Ради жінок України, українська громадська діячка, доктор медичних наук, професор Людмила Порохняк-Гановська.

Джерело: https://udpu.edu.ua/news/pandemiya-covid19-ta-domashnye-i-genderno-zumovlene-nasylstvo

 

 

 

 

 

 За ініціативи ООН 25 листопада відзначається Міжнародний день боротьби за ліквідацію насильства щодо жінок.

У 1999 році Генеральна Асамблея ООН проголосила 25 листопада Міжнародним днем боротьби за ліквідацію насильства щодо жінок й запропонувала урядам, міжнародним і неурядовим організаціям проводити в цей день заходи, спрямовані на привернення уваги громадськості до цієї проблеми.

Дата 25 листопада була вибрана в пам’ять про сестер Мірабаль – політичних активісток, забитих до смерті палицями таємною поліцією за наказом диктатора Домініканської Республіки Рафаеля Трухільо в 1960 році.

Як зазначає ООН, жінки і дівчатка піддаються насильству, як у мирний час, так і під час збройних конфліктів – з боку держави, суспільства, родичів. Насильство щодо жінок не обмежене рамками будь-якої конкретної політичної або економічної системи. Воно існує в будь-якій країні, не визнає кордонів матеріального добробуту, раси і культури. 

Починаючи із 1991 року, цього дня стартує всесвітня Кампанія «16 днів проти гендерного насильства» (25 листопада – 10 грудня). 

19 листопада — Міжнародний день чоловіків  

Міжнародний день чоловіків  — щорічне міжнародне свято, яке святкується 19 листопада. Вперше його відсвяткували 1999 року в Тринідад і Тобаго. Внаслідок це свято знайшло підтримку в Австралії, країнах Карибського басейну, Північної Америки, Європи, Азії, а також ООН і ЮНЕСКО. Наразі визнаний офіційним святом у більш ніж 50-ти країнах світу.

Мета створення Міжнародного дня чоловіків є привернення уваги до гендерної дискримінації та проблемі нерівності статі. Організатори свята роблять акцент на збереження здоров'я хлопчиків та чоловіків, та підкреслюються позитивний вплив чоловіків на родину та виховання дітей. Говорячи від імені ЮНЕСКО, Інґеборґ Брейнес, директорка у зв'язках з громадськістю Бюро ЮНЕСКО в Женеві, а також колишня керівниця програми «Жінки та гендерна нерівність», відмітила: «Це добра ідея, котра дозволить покращити гендерний баланс». Також вона додала, що ЮНЕСКО сподівається на співпрацю з організаторами IMD.

В 2009 році були затверджені цілі святкування Міжнародного дня чоловіків.

·         Заохочення позитивної рольової моделі чоловіків. Не лише кінозірок та спортсменів, але і звичайних людей, котрі живуть достойним та чесним життям.

·         Аби відмітити чоловічий позитивний вклад в громадськість, державу, родину, шлюб, виховання дітей та навколишнє середовище.

·         Для зосередження уваги на чоловічому здоров'ї, соціальному, емоційному, фізичному та духовному благополуччі.

·         Для підкреслення дискримінації у відношенні чоловіків в області соціальних послуг, соціальних відносин та права.

·         Для покращення відносин статі та забезпечення гендерної рівності.

·         Для створення більш безпечного та кращого світу, де люди можуть розвиватись, аби повністю розкрити свій потенціал.

Джерело: Вікіпедія

   МИР у ДОМІ. Частина 11

 Національна Рада Жінок України виконує проєкт «Доступ до верховенства права жінок – жертв насильства» за фінансової підтримки Посольства Королівства Нідерландів в Україні та інформаційної підтримки Європейського Центру Міжнародної Ради Жінок.

 Для  Вашої уваги Звіт Спеціального доповідача з питань насильства над жінками, його причин та наслідків, Дубравки Шимонович.

  Перетин між пандемією коронавірусу (COVID-19) та пандемією ґендерного насильства щодо жінок з акцентом на домашнє насильство та ініціативу «мир у домі».

 Продовження.

 Початок див.: МИР у ДОМІ. Частина 1; МИР у ДОМІ. Частина 2; МИР у ДОМІ. Частина 3; МИР у ДОМІ. Частина 4; МИР у ДОМІ. Частина 5; МИР у ДОМІ. Частина 6; МИР у ДОМІ. Частина 7; МИР у ДОМІ. Частина 8; МИР у ДОМІ. Частина 9;   МИР у ДОМІ. Частина 10.

Висновки та рекомендації для держав та інших зацікавлених сторін

 89. Пандемія COVID-19 представляє можливість здійснити змістовні та тривалі зміни на національному, регіональному та міжнародному рівнях, оскільки вона висвітлила проблему гендерного насильства проти жінок та домашнього насильства щодо жінок, зокрема, як прожектор. Цей імпульс повинен бути спрямований на здійснення всебічних змін у правових, політичних, культурних та соціальних аспектах, що забезпечують гендерне насильство щодо жінок, на подолання структурної нерівності та дефіциту, які постійно стримують жінок, та на переосмислення та перетворення суспільств. Як зазначається у цій доповіді, службовці системи ООН, експерти та організації розробили кілька відповідних ініціатив, що стосуються найактуальніших проявів гендерного насильства щодо жінок у контексті COVID-19. Однак криза також висвітлила існуючу раніше відсутність координації та системного підходу до ліквідації насильства щодо жінок - питання, яке Спеціальний доповідач висвітлювала з початку свого мандату.

 90. Ми не повинні випускати з уваги здобутки, яких ми досягли за останні роки, і повинні брати до уваги негайну та позитивну реакцію та зобов'язання деяких 146 держав-членів щодо загального заклику Генерального секретаря про «мир у домі», спираючись на попередній заклик до глобального припинення вогню та «припинення будь-якого насильства скрізь». Відповідь представляє вкрай необхідну політичну волю в нинішніх умовах для боротьби з дискримінацією та насильством щодо жінок, і будь-яка реакція на кризу повинна розглядатися як можливість визнати та підсилити зусилля, які вже були зроблені у просуванні та захисті прав жінок у всіх сферах життя. Це також можливість створити загальносистемний підхід або стратегію щодо запобігання та боротьби з насильством щодо жінок (порівнянний із загальносистемним Планом дій щодо гендерної рівності та розширення прав і можливостей жінок), як це було рекомендовано раніше.

 91. Спеціальний доповідач закликає держави застосовувати гендерно-чутливий міжсекційний підхід у своїх відповідях на COVID-19 та здійснювати такі ключові заходи:

(a) Держави-учасниці повинні виконувати свій обовʼязок щодо захисту прав людини щодо запобігання та захисту жінок від гендерного насильства щодо жінок та притягнення кривдників до відповідальності. Як такі, держави повинні включати заходи щодо запобігання, захисту та переслідування насильства проти жінок як ключову частину національних планів реагування на COVID-19 та забезпечувати, щоб заходи, вжиті для стримування пандемії через обмеження пересування та утримування в домівках, не мали ненавмисний наслідок уможливлення та збільшення насильства проти жінок та домашнього насильства вдома. Якщо будинок не є безпечним місцем, якщо немає «миру в домі», жінки повинні мати доступ до цілісних та інтегрованих послуг та заходів щодо їх захисту від гендерного насильства;

(b) Держави також зобовʼязані в галузі прав людини гарантувати жінкам повну та значущу участь та рівне представництво у процесі прийняття політики та прийняття рішень в рамках заходів з реагування та відновлення COVID-19, включаючи плани соціального та економічного відновлення, на всіх рівнях та визнавати жінок як суттєві фактори соціальних змін у даний і після COVID-19 період;

(c) Держави повинні привести національну правову базу та політику у відповідність до міжнародних стандартів прав людини щодо запобігання та протидії насильству щодо жінок, як це визначено в Декларації про ліквідацію насильства над жінками, Пекінській платформі дій та загальних рекомендаціях No. 19 (1992) про насильство щодо жінок та № 35Ко мітету з ліквідації дискримінації щодо жінок та відповідних регіональних документах;

(d) Держави повинні оновити та впровадити національні плани дій щодо насильства щодо жінок відповідно до загальної рекомендації № 35 Комітету з ліквідації дискримінації щодо жінок, у тому числі шляхом адаптації відповідних заходів та послуг, необхідних для боротьби з насильством щодо жінок, у контексті пандемії COVID-19;

(е) Держави повинні забезпечити, щоб служби допомоги та підтримки для жінок та дівчат, які стали жертвами насильства під час карантину, вважалися важливим елементом захисту їх прав людини, а місцеві та національні органи влади повинні вживати заходів для забезпечення їх постійної доступності ;

Збір даних

 (f) Держави повинні систематично збирати дані про гендерне насильство та феміциди або гендерні вбивства жінок під час пандемії COVID-19, відповідно до умов, викладених у доповіді Спеціального доповідача  та загальній рекомендації № 35 Комітету з ліквідації дискримінації щодо жінок та провести порівняння даних феміцидів, зібраних до та під час пандемії COVID-19;

Довідкові служби

(g) Держави повинні створити цілодобові національні безкоштовні телефонні лінії довіри для жертв, які надаватимуть конфіденційну консультацію, з належним урахуванням анонімності жертви, і які зможуть забезпечити екстрений доступ до притулків. У контексті COVID-19 повинні бути доступні альтернативні варіанти, які повинні включати послуги обміну текстовими повідомленнями та електронні телефонні лінії довіри;

Укриття

(h) Держави повинні створити достатню кількість безпечних притулків або інших безпечних місць, таких як готелі, для жінок та дітей, які є жертвами насильства, та забезпечити безпечний доступ до кризових центрів зґвалтування, а також послуги віддаленого психологічного консультування, яке має бути доступним у контекст обмежень COVID-19 та розробити протоколи безпечного розміщення та догляду за жінками, які не приймаються до таких послуг через їх вплив на COVID-19, що включає безпечний карантин та доступ до тестування;

 Доступ до правосуддя та наказів про захист

(i)      Держави повинні забезпечити доступ до судів та інших компетентних органів, яким доручено видавати накази про захист від усіх форм насильства щодо жінок. Накази повинні бути легко доступними та адекватно адаптованими до контексту COVID-19 і повинні включати доступ до наказів про електронний захист та електронних екстрених розпоряджень, доступних в Інтернеті та ex parte, які можуть наказати винуватцю звільнити місце проживання або заборонити кривднику вʼїзд до місця проживання або контакт з потерпілими;

 Доступ до медичних послуг, у тому числі щодо репродуктивного здоровʼя

(j) Особливу увагу слід приділити міжсекційному насильству щодо жінок та дівчат із маргіналізованих груп, їх конкретні потреби слід враховувати з точки зору відповідальності за заходи захисту та послуги, а також забезпечити доступ до тестування та лікування;

(k) Держави повинні забезпечити, щоб пандемія COVID-19 не була використана для обмеження доступу до послуг сексуального та репродуктивного здоровʼя та безпечних абортів та послуг після аборту, кваліфікуючи їх як неважливі послуги;

Організації громадянського суспільства та національні правозахисні установи

(l) Держави повинні налагодити конструктивну співпрацю з жіночими організаціями громадянського суспільства, жіночими рухами та незалежними правозахисними установами, які займаються випадками домашнього насильства та жорстокого поводження, а також виділити належне фінансування, персонал та обладнання для жіночих організацій та установ відповідно до міжнародних прав людини закон;

(м) Держави повинні включити насильство проти жінок як постійний пункт порядку денного Комісії зі статусу жінок та ініціювати розробку глобального плану реалізації для запобігання та боротьби з насильством щодо жінок на основі Декларації про ліквідацію насильства проти жінок та загальної рекомендації № 35 Комітету з ліквідації дискримінації щодо жінок у співпраці з жіночими організаціями та іншими відповідними зацікавленими сторонами;

 Система ООН, спеціальні процедури та договірні органи

(n) Держави та Організація Обʼєднаних Націй повинні встановити загальносистемний підхід або стратегію ООН щодо запобігання та боротьби з насильством щодо жінок (порівнянний із загальносистемним Планом дій ООН щодо гендерної рівності та розширення прав і можливостей жінок) за повною участю Спеціального доповідача з питань насильства щодо жінок, його причин та наслідків, Комітету з питань ліквідації дискримінації щодо жінок та Робочої групи з питань дискримінації щодо жінок та дівчат та інших договірних органів та спеціальних процедур, коли це доречно;

(o) Комітету з ліквідації дискримінації щодо жінок та Спеціальному доповідачеві слід розробити керівництво з реалізації загальної рекомендації №35 щодо гендерного насильства щодо жінок відповідно до рамків угоди про співпрацю між двома мандатами, за підтримки Управління Верховного комісара ООН з прав людини, ООН-жінки та інших установ ООН. Посібник з гендерного насильства щодо жінок повинен створити основу для факультативного протоколу про насильство проти жінок до Конвенції про ліквідацію всіх форм дискримінації щодо жінок та для глобального плану реалізації насильства проти жінок.