Витоки відродження.

Представниці з України на Міжнародній Раді Жінок

На 1997 рік в Україні жіночий рух активно розвивався і вже було зареєстровано 17 Всеукраїнських та міжнародних жіночих організацій. Від 15 до 22 червня 1997 року в Оттаві відбулась Асамблея Міжнародної Ради жінок. Темою Асамблеї була “Стратегії на третє тисячоліття”, яке, за словами Президента МРЖ Кураісін Сумгаді з Індонезії, передбачується “як тисячоліття жінок”. Міжнародна Рада Жінок є найстаршою жіночою міжнародною неурядовою організацією (утворена в 1888 році) і має своє постійне представництво в ООН. У своєму вітальному слові почесний президент Діяна Фовлер ЛеБланк, дружина губернатора Канади, відзначила, що Рада, об’єднуючи жінок з 78 країн світу, різних національностей, рас, віровизнань і культур, “є голосом жінок цілого світу”. Відкриття Асамблеї відбулось в Залі конфедерації канадського парламенту. Господарями були Канадський відділ Міжнародної Ради Жінок, Канадська національна жіноча Рада з її головою Вин Витфілд. Активною членкинею і головою цієї організації була світлої пам’яті Галина Гнатишин, колись дружина канадського сенатора і мати губернатора Канади. Жіночий рух в Україні на початку століття розвивався дуже активно, 1919 року була створена, 1920 року зареєстрована Національна Рада жінок, яку прийняли до Міжнародної Ради Жінок 1920 року в Осло (Норвегія). На наступному зібранні у Вашінгтоні 1925 року (на той момент не існувало держави Україна) Національна Рада жінок України була позбавлена членства і її представляли українки Америки та українки Швейцарії. Розуміючи потребу участі жінок України в міжнародному жіночому русі, у своєму заповіті Галина Гнатишин залишила суму грошей, щоб оплатити приїзд на цю асамблею представниці жіноцтва незалежної України. Першою з таких представниць була Марія Драч з Києва, кандидатуру якої активно підтримав Союз Українок Канади зі своєю головою Орисею Сушко. Крім того, що Марія Драч та доктор Людмила Порохняк-Гановська (членкиня “Жіночої Громади”) були тільки спостерігачами на Асамблеї, їм вдалося подати рекомендацію від імені Національної Ради жінок Канади про підтримку дітей, що страждають від Чорнобиля. При розгляді цієї рекомендації з підтримкою виступила представниця Національного конгресу жінок Сполучених Штатів Америки та представниця до Організації Об’єднаних Націй Ірина Куровицька. Від України про трагедію чорнобильських дітей розповіла Людмила Порохняк-Гановська, яка була доктором медичних наук, професором Центру радіаційної медицини Академії медичних наук України. Цю рекомендацію було прийнято одноголосно. Отже, завдяки жертовності св. п. Галини Гнатишин та співпраці українок, представниць різних країн, важлива справа стосовно жертв Чорнобиля знов була винесена на міжнародну арену. Наступним президентом Міжнародної Ради жінок була обрана Пніна Герцоґ з Ізраїлю, і Посольство Ізраїлю влаштувало прийом на честь її обрання. Наступна Асамблея Міжнародної Ради Жінок відбулася 2000 року у Фінляндії. Українські жінки до того часу змогли об’єднати Всеукраїнські та Міжнародні жіночі громадські організації, створивши Національну Раду жінок України та відновити членство в Міжнародній Раді жінок.

 За матеріалами канадської преси та засобів масової інформації української діаспори.

12 лютого вшановуємо пам`ять відомої громадської діячки Ольги Бесараб.
Ольга Басараб організувала першу жіночу чоту в складі легіону Українських січових стрільців, після Першої світової війни була на дипломатичній службі, провадила харитативну і просвітницьку діяльність у «Комітеті допомоги раненим і полоненим» у Відні, а також в «Комітеті допомоги цивільному населенню». Після ліквідації дипломатичних представництв Української народної республіки, переїхала до Львова, і стала членом Головної управи філії Союзу українок у Львові.
Могила Ольги Басараб на Янівському цвинтарі у Львові стала об'єктом паломництва українців, а її ім'я сповите ореолом мучеництва боротьби за соборну й незалежну Україну.

        Для того, щоби досягти повного і рівного доступу жінок і дівчаток до науки, а також забезпечити гендерну рівність і розширення прав і можливостей жінок і дівчаток, Генеральна асамблея ООН ухвалила резолюцію 70/212, якою проголосила 11 лютого Міжнародним днем жінок і дівчаток в науці.

Головна мета Резолюції – досягнення змін у процесі залучення жінок і дівчат у науку. І хоча останнім часом в цьому світове співтовариство досягло значних змін, але чомусь жінки і дівчата досі стикаються з обмеженнями у цій діяльності.
Резолюція закликає країни світу постаратися визначити причини гендерного дисбалансу в області науки, а також організувати програми заходів щодо залучення жінок і дівчат у наукову діяльність.

6 лютого 2020 р. Голова Національної Ради жінок України Людмила Порохняк-Гановська взяла участь в експертному читанні: протидія гендерним стереотипам. Стаття 5 Конвенції ООН з ліквідації всіх форм дискримінації щодо жінок. Захід відбувся в Укрінформі.
Експерти обговорили подальшу роботу в питанні протидії гендерним стереотипам, зокрема, викоріненню забобонів, звичаїв та всіх інших проявів, що ґрунтуються на ідеї неповноцінності чи зверхності однієї із статей.
Урядова уповноважена з питань гендерної політики Катерина Левченко зазначила, що глибше розуміння змісту статті 5 Конвенції допоможе на національному і місцевому рівнях провадити ефективну політику, яка сприятиме зменшенню дискримінації за ознакою статі.

5 лютого минає 80 років як відійшла у вічність Софія Русова, засновниця та Голова Національної Ради Жінок України (1920–1939), організаторка першого в світі українського дитячого садка, членкиня уряду УНР,  упорядниця Букваря і Читанки, організаторка книгозбірень. Професорка, вчена світового рівня. Національна Рада Жінок України на відзначення памʼяті Софії Русової 20–23 травня 2019 року на 100-літній ювілей заснування Національної Ради Жінок України організувала та провела в Києві та Чернігові Генеральну Асамблею Європейського Центру Міжнародної Ради Жінок, присвячену памʼяті Великої Українки (батько Софії – Федір Ліндфорс – швед, мати – Анна Жерве – француженка). Все своє свідоме життя Софія вважала себе українкою, користувалась і писала переважно українською (рідше французькою) мовою. Делегати Асамблеї відвідали с. Олешню на Чернігівщині, садибу, де народилась Софія Русова та взяли участь у відкритті меморіальної дошки на будівлі Чернігівської обласної бібліотеки, співзасновниками якої були Софія та Олександр Русови. 

В Укрінформі відбулося експертного читання на тему: «Тимчасові спеціальні заходи як інструмент подолання дискримінації за ознакою статі. Стаття 4 Конвенції ООН про ліквідацію дискримінації щодо жінок». Під час експертного читання виступила голова Національної Ради Жінок України Людмила Порохняк-Гановська.

 В обговоренні взяли участь Катерина Левченко, Урядова уповноважена з питань гендерної політики; Микола Білоус, заступник Голови Державного комітету з питань телебачення та радіо України, представниці державних органів виконавчої влади, Громадські діячки, які працюють в царині гендерної проблематики.

СОФІЯ РУСОВА: віхи життя видатної українки

Cофія Русова – Голова Української Національної Жіночої Ради (1920–1939 рр.). Просвітителька, педагог, публіцист, громадська діячка, Софія Федорівна Ліндфорс народилась в Олешні 18 лютого 1856 року. Її батько – генерал-майор у відставці, швед за походженням, Федір Федорович Ліндфорс; мати – француженка Анна Жерве. В Олешні на Чернігівщині пройшли дитячі роки Софії. Разом зі старшою сестрою Марією вона опікувалась освітою місцевих селян. У 1865 р. десятирічна Софія вступила до третього класу Київської Фундуклеївської жіночої гімназії, яку незабаром закінчила із золотою медаллю.

Після смерті батька в січні 1871 р. сестри опинилися у скрутному матеріальному становищі й вирішили заснувати у Києві дитячий садок. Попечитель Київського навчального округу П. О. Антонович дав дозвіл 15-річній Софії Ліндфорс на відкриття цього приватного закладу, який започаткував свою діяльність 1 вересня 1871 р.

У Києві Софія познайомилася зі своїм майбутнім чоловіком Олександром Русовим та іншими провідними діячами Київської Старої громади. Софія Русова була причетна до становлення нового українського театру. У 1872–1873 рр. у приміщенні дитячого садка сестер Марії та Софії Ліндфорс київські громадівці здійснили перші постановки вистав «Чорноморський побут» Я. Г. Кухаренка і «Різдвяна ніч» М.В. Лисенка та М.П. Старицького.

Завдяки Олександру Русову Софія долучилася до українського національно-визвольного руху. Софія Русова згадувала: «Цей рух захопив і мене, а з’ariтyвав мене Ол. Русов, що сам страшенно був захоплений красою наших пісень, як змістом, так і музикою. Він перший відкрив мені красу української народної поезії, заговорив до мене українською мовою і без довгих промов та роз’яснень збудив у мені ту любов до нашого народу, яка вже ніколи не покидала мого серця і кермувала всіма моїми полі тичними виступами, всією моєю працею довгі літа».

18 листопада 1873 р. О. О. Русов доповідав на засіданні Південно-Західного відділу Російського географічного товариства про пожертву колекції орнаментики сестрами Софією та Марією Ліндфорс, які на його прохання збирали матеріал у селах Олешня та Олександрівка Городнянського повіту Чернігівської губернії.

Невдовзі їхня щира дружба переросла у кохання. Софія Ліндфорс та Олександр Русов 30 серпня 1874 р. обвінчалися в церкві св. Симеона у Санкт-Петербурзі. Подальше її життя було пов’язане з діяльністю Олександра Русова.

     У 1876–1877 рр. С. Ф. Русова мешкала в Олешні та Чернігові, оскільки завдяки її брату О. Ф. Ліндфорсу чоловік отримав посаду статистика у Чернігівському губернському земстві. У Чернігові вона стала членом-співзасновником і увійшла до складу правління Чернігівської громадської бібліотеки, створеної у березні 1877 р.

     У зв’язку із закриттям статистично-го відділення, під впливом свого народницького оточення і особливо дружини, О. О Русов купив 12 десятин землі у Борзнянському повіті біля станції Доч Лібаво-Роменської залізниці й спробував зайнятися сільським господарством. Ця місцина була обрана не випадково. Брат дружини О. Ф. Ліндфорс пропонував оселитися у лісі поблизу Олешні. Але це не відповідало мріям С. Ф. Русової, яка хотіла зректися «усякого буржуазного життя» і жити працею своїх рук «як живуть мільйони народу», та не в Олешні, де її за будь-яких обставин сприйматимуть як пані.

     Далі буде…