МИР у ДОМІ. Частина 6

Національна Рада Жінок України виконує проєкт «Доступ до верховенства права жінок – жертв насильства» за фінансової підтримки Посольства Королівства Нідерландів в Україні та інформаційної підтримки Європейського Центру Міжнародної Ради Жінок.

 Для  Вашої уваги Звіт Спеціального доповідача з питань насильства над жінками, його причин та наслідків, Дубравки Шимонович.

  Перетин між пандемією коронавірусу (COVID-19) та пандемією ґендерного насильства щодо жінок з акцентом на домашнє насильство та ініціативу «мир у домі».

Продовження.

 Початок див.: МИР у ДОМІ. Частина 1; МИР у ДОМІ. Частина 2; МИР у ДОМІ. Частина 3; МИР у ДОМІ. Частина 4; МИР у ДОМІ. Частина 5.

Наявність притулків чи іншого безпечного житла

  53. У країнах, які подали дані до Фонду народонаселення ООН, в основному є притулки; однак, навіть до того, як була оголошена пандемія COVID-19, багато притулків були вже недоотримані і мали обмежену потужність, а з урахуванням пандемії та збільшення випадків ґендерного насильства майже всі притулки є повними та надмірними. Більшість кризових центрів та притулків для жертв домашнього насильства - багато з них, якими керують НУО, припинили приймати нових постраждалих під час кризи COVID-19 через обов'язкові карантинні заходи та відсутність можливостей для фізичного дистанціювання чи самоізоляції. Їх діяльність зараз обмежена онлайн-консультаціями. У ряді країн людям важко отримати доступ до притулків через обмеження пересування. Деякі притулки також потребують 14-денного карантину осіб перед тим, як їх приймуть, тоді як інші вимагають підтвердження відсутності захворювання у вигляді негативних результатів тесту.

 54. У своєму звіті під назвою «Швидка оцінка: вплив COVID-19 на жіночі організації громадянського суспільства» ООН-жінки висвітлили виклики, з якими стикаються організації громадянського суспільства та жінки в Азіатсько-Тихоокеанському регіоні в умовах COVID-19. Під час регулярних консультацій та вебінарів з активістами,  ООН-жінки поінформували, що у багатьох країнах утримувати відкритими служби для боротьби з насильством щодо жінок є складно, і в деяких місцях служби повинні були припинити свою діяльність. У багатьох випадках жінки не знають, чи існують притулки або які служби все ще функціонують під час COVID-19 та як отримати до них доступ.

 55. Постраждалі від домашнього насильства стикаються з перешкодами для отримання вирішальної підтримки, оскільки державні служби в деяких країнах вимагають великої документації для отримання притулку для надзвичайних ситуацій, включаючи місцеву реєстрацію. Вимоги про пред’явлення підтвердження місцевого проживання можуть бути особливо проблематичними для деяких жінок, якщо, наприклад, вони втратили право власності на свій будинок після розлучення або мусили втекти на велику відстань, щоб уникнути жорстокого поводження. Жертви часто повинні тижнями чекати рішення, а потім, в деяких випадках, їм забороняють доступ до притулку, оскільки вони постійно ризикують.

 56. У деяких країнах притулки недоступні для певних груп населення, таких як не громадяни країни та іммігранти. Карантинні центри, створені деякими країнами, також становлять виклик. Ризики насильства та жорстокого поводження щодо ізольованих жінок у таких центрах високі.  Багато притулків також ввели обмежувальні заходи для захисту тих, хто вже перебуває в притулках.

 57. Жінки-мігрантки стикаються з особливими перешкодами для доступу до важливих послуг. Наприклад, повідомляється, що у Сполученому Королівстві зловмисники використовують свій імміграційний статус, щоб контролювати їх або перешкоджати зверненню за допомогою, і вони можуть побоюватися звертатися до влади через ризик затримання, депортації або розлуки зі своїми дітьми. Люди, які мають такі візи, як візи для подружжя чи нареченого, «не звертаються до державних  закладів» згідно із Законом про імміграцію та притулки 1999 року, що робить їх неприйнятними для отримання більшості державних пільг. Багато притулків, які залежать від державних коштів, не можуть приймати тих, хто цього потребує, "не звертаючись до державних коштів». 

 58. Ще однією проблемою є здійснення заходів фізичного дистанціювання у притулках для домашнього насильства, зокрема, якщо бракує ліжок. У деяких випадках самі працівники можуть відчувати, що ризики для здоров’я під час роботи за умов пандемії занадто високі для заробітної плати, яку вони отримують. Первинне опитування, проведене організацією «Жіноча допомога», показало, що, хоча служби домашнього насильства в Англії намагалися пристосуватися до урядових настанов і продовжували надавати життєво важливу підтримку жертвам домашнього насильства, "багато хто був змушений зменшити або відмовитись від підтримки, яку здатні запропонувати жінкам та дітям - здебільшого через нестачу персоналу та труднощі у адаптації до віддаленої доставки». Близько 80 відсотків осіб з жіночої підтримки  повідомляють про скорочення служби через меншу кількість очних контактів, а також про хвороби персоналу та технічні проблеми, включаючи основну - відсутність ноутбуків для роботи вдома.

 59. Притулки можуть бути недоступні або обладнані не для всіх жінок, які потребують безпеки. Під час блокування COVID-19 літні люди стикаються з підвищеним ризиком насильства і можуть мати менше доступних послуг для укриття. Жінки з обмеженими можливостями, які потребують високого рівня підтримки, не можуть отримати доступ до притулків для жінок чи альтернативного персоналу, який би дозволив їм відійти від жорстоких ситуацій. 

 60. Однак деякі країни, такі як В’єтнам, вживають заходів, щоб відповісти на необхідність збільшення кількості притулків і надають тимчасові притулки для жертв гендерного насильства в зареєстрованих готелях.  У Данії уряд забезпечив 55 додаткових аварійних місць для жінок у притулках через збільшення рівня домашнього насильства під час пандемії. 

 61. У Португалії уряд відкрив два нових притулки на 100 жінок та ініціював телевізійну, радіо- та соціальну мережу, інформуючи жінок про те, що вони можуть звернутися за допомогою під час блокування, та заохочуючи громаду повідомляти про будь-які випадки домашнього насильства.  В Азербайджані уряд збільшив кількість притулків та безпечних місць для жінок, які постраждали від насильства з боку інтимних партнерів.  На Фіджі було докладено зусиль для навчання чоловіків-медичних працівників, поліції та військових для реагування та запобігання насильству щодо жінок. 

 62. У Канаді жінки, трансгендери та небінарні особи, які зазнають насильства, звільняються від заходів фізичного дистанціювання, а притулки для жінок оголошені основними послугами в більшості провінцій і територій і залишаються відкритими протягом усієї пандемії. Уряд одноразово збільшив фінансування приблизно на 26 мільйонів доларів для притулків для жінок, «які надають притулок, коли самоізоляція вдома неможлива». Організації громадянського суспільства виступали за отримання чіткіших повідомлень від урядів, зокрема на першій фазі блокування, щоб люди знали, що їм не потрібно залишатися вдома, якщо вдома немає безпечного місця. 

 63. В Іспанії служби підтримки та захисту жертв чоловічого насильства оголошені необхідними послугами, щоб вони могли продовжувати працювати в однаковій якості під час кризи. У відповідь на кризу також було надано нове місце для аварійних притулків. У Сполучених Штатах, у Вашингтоні, округ Колумбія, деякі юрисдикції застосовують модель житла «на місцях» (а не традиційні притулки). Житло «розсіяного» місця має менший ризик для здоров’я населення, оскільки сім’ї розміщуються як єдине ціле в одному будинку чи квартирі. Крім того, багато готелів пропонують номери за зниженими цінами для притулків. У Румунії мер Бухареста відкрив найбільший центр для жертв домашнього насильства в столиці Румунії на початку спалаху пандемії.

Далі буде