ВДОВИ ЗА МИР ЧЕРЕЗ ДЕМОКРАТІЮ

До Міжнародного дня вдів

Шановні партнери, друзі та прихильники з України! 

Президент WPD Маргарет Оуен  із задоволенням додає заяву "Вдови за мир через демократію (WPD)", щодо відзначення Міжнародного дня вдів 2020 року.

 Будь ласка, підтримайте «Вдови за мир через демократію»  та допоможіть нам підвищити поінформованість щодо проблем вдів у всьому світі, широко розповсюджуючи цю заяву на всіх ваших каналах, щоб надати їй гласності.

 В 2015 році в світі налічувалось приблизно в 258 мільйонів вдів, тепер їх набагато більше через конфлікти, Covid-19 та пов'язані з цим наслідки для здоров'я в усьому світі. Вдови були в основному небаченимини, непідтримуваними, дискримінаційними  в наших суспільствах. Таким чином, WPD та її партнери по всьому світу схвалюють те, що Жінки ООН визнають Міжнародний день вдів 2020 року словами: «ми визнаємо вдів у всьому їхньому різноманітті та визнаємо необхідність їх повноцінного та наочного інтегрування в нашу роботу щодо ґендерної рівності, щоб ми вплинули на їх цикли бідності та негараздів і гарантуємо, що всі вдови зможуть користуватися повною мірою своїми правами людини». WPD також із задоволенням повідомляє про публікацію свого новаторського звіту про вдови у всьому світі. Наш звіт містить детальні приклади з Афганістану, Бангладеш, Боснії та Герцеговини, Колумбії, Демократичної Республіки Конго, Індії, Іраку, Кенії, Косово, М'янми, Непалу, Нігерії та Пакистану, які становлять контакти WPD з більш ніж 100 організаціями. 

Ці випадки демонструють нагальну потребу в діях міжнародних, національних та регіональних законодавців і підтримують заклик WPD до незалежного експерта з питань вдів та Загальну рекомендацію CEDAW щодо вдів. Розроблені як ресурс для CEDAW, агентств Організації Об'єднаних Націй, держав-членів, громадських організацій, державних та місцевих організацій, які потребують ознайомлення з дискримінацією, яку зазнають вдови та як захистити їх права, детальні висновки WPD представляють тривожну картину стигми, дискримінації та зловживань щодо вдів різного віку, що відбувається в широкому спектрі культур, релігій, етнічних груп та регіонів у всьому світі. Вдови, які страждають через позбавлення майна та зловживання, змушені терпіти бідність та знедолення; часто вони є виключені із соціального захисту та доступу до основних послуг та житла. Жебрацтво, проституція, дитяча праця, вилучення дітей з освіти та дострокові або примусові шлюби їхніх дітей є наслідками крайньої бідності, що, в свою чергу, є причиною дискримінації наступних поколінь, що виростають у неблагополуччі та бідності. 

WPD закликає негайно діяти з цих питань для прогресу та реалізації прав жінок. Це є більш актуальним, ніж будь-коли, через безпрецедентне збільшення кількості вдів через збройні конфлікти, міграцію, стихійні лиха, шлюб дітей зі старшими чоловіками та Ковід -19. Робота над досьє триває. Партнери WPD продовжують свою важливу роботу з підвищення обізнаності, протидії дискримінації та руйнування стін тиші та невидимості щодо вдівства. Ми запрошуємо всіх підтримати наші зусилля. Зі слів президента WPD, Маргарет Оуен: «Ми вітаємо всі приклади подолання дискримінації щодо вдівства, щоб, маючи сили CEDAW їх підтримувати, вдови скрізь могли з нетерпінням чекати життя без страху, насолоджуючись розширенням можливостей та рівності, справедливості та миру». 

2020 statement of Widows for Peace through Democracy (WPD) for International Widows Day

Національна Рада жінок України щиро вітає державних службовців з професійним святом – Днем державної служби України!
Робота державного службовця – важлива, клопітка і, водночас, дуже відповідальна. Кожного дня Ви забезпечуєте виконання функцій, делегованих державою, для розв’язання повсякденних потреб і питань людей.

Тож нехай Ваша щоденна робота викликає повагу та довіру у громадян й колег.

Зичимо Вам наснаги та нових досягнень задля благополуччя нашої країни.

23 червня у світі відзначається Міжнародний день вдів. День встановлений ООН (у прийнятій Резолюції №65/189 від 21-го грудня 2010-го року) з метою привернути увагу на проблеми жінок, які залишилися без чоловічої підтримки. Адже, за деякими даними, в світі живе практично 300 млн жінок, які залишилися без чоловічої опори, при цьому кожна десята жінка живе в умовах крайньої бідності.
Проблеми, з якими стикаються жінки, які опинилися в статусі вдови, не дозволяють з повною впевненістю заявити, що навіть сучасному суспільству вдається уникнути упущень і дискримінації на їх адресу. І це незважаючи на те, що найдавніша мудрість, яка була описана ще в старозавітніх Писаннях, гласить: «Жодної вдови та сироти не будеш гнобити».
Фото з Інтернету

Національна Рада жінок України в співпраці з родиною Заруцьких, галареєю «Гамма» долучилась до відкриття Персональної виставки творчих робіт талановитого 15-річного юнака Ярослава Заруцького, який має порушення опорно-рухового апарату та переміщається з допомогою візка колісного.
Захід відбувся 18 червня 2020 року за адресою: вул. Грушевського, 9 в галареї «ГАММА».

Юного художника підтримали представники органів державної влади, депутати Верховної Ради України, громадські діячі, народні та заслужені митці України, рідні та друзі Ярослава Заруцького.

Марина Хонда – заступниця Київського міського голови відзначила світлу барву фарб, талант, неймовірну любов до життя та побажала і далі вдосконалювати свої навики та вміння в написанні нових полотен. Особливо вразив Марину Хонду портрет сестри Вікторії, як передано в роботі вираз її очей.
Народний депутат Верховної Ради України, Євген Брагара висловив своє захоплення Ярославом, реалістичність переданих мотивів природи та запропонував, після завершення карантину провести персональну виставку робіт Ярослава в приміщенні Верховної Ради України.

Атмосфера теплоти, затишку, небайдужості, захоплення талантом та жагою до життя поєднувала присутніх.
Ось так, засобами мистецтва, своєю теплотою, талантом художник обʼєднав і зробив всіх кращими. Ярослав наче б то промовляв і засвідчував. « віт такий чудовий, давайте обʼєднаємо зусилля та зробимо світ добрішим».

Жінки за впровадження сімейної медицини в Україні.

І не тільки…

(З історії)

      1992 році в Харкові відбувся Конгрес Світової Федерації Українських лікарських товариств, організатором котрого була Голова Харківського осередку Всеукраїнського лікарського товариства Людмила Порохняк-Гановська. На Конгресі впродовж 3-х днів працювала секція «Сімейна медицина». Лікарі з Великої Британії, Австралії, Австрії та США розповідали про переваги сімейної медицини в збереженні здоров’я різних вікових та соціальних груп населення. Тоді ж доктор Ігор Галярник (США, с. Плейн, Вісконсін) висловив побажання допомогти організації сімейної медицини в Україні. Тоді умовились скласти план його перебування в Україні на 1993 рік.

      Відтоді і по 1913 рік включно доктор Галярник приїздив на два тижні щороку в Україну. Осередок Товариства власним коштом організовували його поїздки в межах України, зустрічі в Міністерстві охорони здоров’я, в обласних та районних відділах (департаментах) охорони здоров’я, зустрічі з медиками та населенням. Таким чином були в усіх областях України, в багатьох з них не лише в обласних, а й в районних центрах, в Харківській області всі ці роки співпрацював Директор медичного департаменту м. Харкова, пізніше доцент кафедри сімейної медицини Харківській медичній академії післядипломної освіти Борис Рогожин, в Полтаві – професор медичного стоматологічно-го університету Валерія Лойко, в Сумах – доцент Ольга Висоцька, в Луганську – кандидат медичних наук Ірина Карецька, Тернополі – професор Євген Бліхар, у Львові – професор Євгенія Заремба, в Дніпропетровську (Дніпрі) – професор Неоніла Чухрієнко. У Києві водночас активно співпрацювали з Міністерством охорони здоров’я (найбільш активно з міністрами Андрієм Сердюком, Віталієм Москаленко, Миколою Поліщуком). Починаючи з 1994 року постійно консультували і надавали допомогу професору Григорію Лисенко в організації кафедри сімейної медицини.

        Тоді МО «Жіноча Громада» власним коштом видала журнал «Сімейна медицини» – накладом 1000 примірників. У 1999 році такий самий журнал з тією назвою почала видавати КМАПО, зареєструвавши його (редактор проф. Г.І. Лисенко).

            Була створена концепція журналу «Доктор» – першого інформаційного масового журналу. У 1999 році був започаткований журнал «Нова Медицина», «Медична сестра» та газета «Сімейний лікар+». Всі ці видання були дуже необхідні фахівцям і наклад коливався між 5 та 15 тис. примірників. Всі видання були щомісячними. Але коли в 2008 році розпочалась криза – різко подорожчав папір і друкарські роботи – вже не було ніяких ресурсів продовження цієї діяльності.

Утім, на 3 каналі Національного радіо України йшла щотижнева авторська передача у прямому ефірі «Сімейний лікар» 35 хвилин з 2004 по 2010 рік, яку вела Людмила Порохняк-Гановська..

          У 2002 та 2003 році накладом по 1000 примірників 730 сторінок – видано Довідник сімейного лікаря (автори Марк Д.Грабер та Метью Л.Лантерньєр, університет Айова, США). Дозвіл на друк №4489 від 23.03.2002 року видавництво Mosby, США. Посібнику наданий гриф «Допущено Міністерством охорони здоров’я України як навчальний посібник для студентів і лікарів-інтернів вищих медичних навчальних закладів Ш-IV рівнів акредитації (Протокол №1 від 09.04.2003 року).

Цього року професійне свято медиків ми зустрічаємо “зі сльозами на очах”. І цьому є кілька причин.

Перша і найважливіша — це пандемія COVID-19 та повʼязаний з нею карантин. Майбутнє розсудить і висвітлить нам початок пандемії, безвідповідальність ВООЗ, на рішення котрої орієнтувались державні органи охорони здоровʼя. Рано чи пізно введені карантини в кожній країні, з якими ресурсами вступає медицина в карантин? Ми нарешті почали рахувати наявне обладнання та фахівців до нього. І обладнання мало і воно застаріле і фахівці або виїхали, або недовчились, або також дуже літнього віку. Медики не пішли у відпустки, вони досі на своєму посту, працюють тижнями в тому самому комбінезоні, інфікуються на робочому місці, але в межах можливості надають допомогу і ми щиро вдячні їм за їх професійність та підтримку.

Другою причиною є продовження реформування системи охорони здоровʼя.

В Україні все досить сумно — кілька років тому зруйнована наша санітарно-епідеміологічна служба, це пройшло якось майже непомітно, ніхто не відреагував на небезпечне рішення Міністерства охорони здоровʼя. Активно розпочалась така очікувана реформа — і знову проблеми — в першу чергу з населенням малих сіл. Тих, які не мають “пішого доступу” до первинної медико-санітарної допомоги, де немає ФАПів, аптечних пунктів, половина жителів котрих — люди похилого віку, здебільшого вдови. Так, вони записані до відповідної сімейної амбулаторії, але як дістатись до неї за десятки кілометрів по наших дорогах і нашому транспортному обслуговуванні? Лікар приїздить в село кілька разів на місяць, але старенькі потребують допомоги значно частіше.

2 роки тому Посольство Канади в Україні надали нам грант і ми змогли в 10 малих селах Чернігівщини підготувати волонтерів, надати їм медичні прилади домашнього вжитку, компʼютери — провести тренінги та зробити волонтерів контактерами між сільськими жителями (особливо особами похилого віку) та амбулаторіями сімейної медицини. Проєкт давно закінчився, підтримка продовження його відсутня, волонтери потроху працюють, ми знаходимо добрих людей, які допомагають купити розхідні матеріали (наприклад, стрічки для глюкометрів тощо), але проблема понад мільйона жителів малих сіл не вирішується.

Розпочався другий етап реформи — під час пандемії, зміни влади на місцях, ніхто не відтермінував його початок. Як наслідок — вчора отримала листа від МСЧ№3 — коштів на утримання великого та сучасного медичного закладу, який надає допомогу під час пандемії — немає, ні на заробітну платню медикам, ні на діагностичні та лікувальні процедури. Колектив ще вагається — чи просто закрити лікарні, поліклініку, діагностичні лабораторії і розійтись по домівках, розʼїхатись по Європі чи перекрити дорогу на Рівненську атомну електростанцію, яка обслуговується цією структурою і тим самим викликати збій в роботі енергетичної системи? Можливо, тоді помітять цю проблему?

Третьою причиною є те, що жоден з 20 Міністрів охорони здоровʼя не включив до реформування найбільшу групу медиків — медичних сестер. Адже реформування медсестринства дозволяє отримати кваліфікований догляд та специфічну медсестринську допомогу, яка допоможе задовільнити велику частину потреб пацієнтів, залишаючи лікарям їхні специфічні фунції і звільняючи від більш простих маніпуляцій та рутинних дій. На честь 200-річниці від Дня народження засновниці наукового медсестринства Флоренс Найтингейл 2020 рік оголошено Роком медичної сестри! І які висновки з цього зроблено в Україні?

Наша громадська організація скільки могла піднімала це питання — ми 5 років щомісяця випускали газету “Сімейний лікар+” для медичних сестер та фельдшерів, на 3 каналі Національного радіо в цей період мали щотижневу передачу в прямому ефірі з тією ж назвою, 4 роки випускали щомісяця журнал “Медична сестра”, не маючи жодної підтримки ні від влади ні від донорських організацій. За виключенням останніх 3 міністрів — з усіма попередніми мали багато зустрічей: нам обіцяли, ми вже 15 років пишемо, звертаємось на всіх рівнях про цю проблему, навіть вдалося при владі Черновецького в Києві добитися в КМДА введення посади Головного фахівця з медсестринства в Києві, але зараз це вже історія. Донорів проблема 400-тисячної армії медсестер (95% - це жінки) не цікавить, вони мають інші пріоритети, а без підтримки багато зробити неможливо. І їдуть наші спритні, вмілі руки, наші світлі голівки та милосердні серця в інші країни, де потребують на кращих умовах їх професійної праці.

В країні зараз працюють десятки тисяч унікальних фахівців в галузі охорони здоровʼя, але чому приймаються непрофесійні рішення, чому руйнується галузь? ВЛАДА — ПОБАЧТЕ ЇХ

Професія медика унікальна та особлива, медики мають набагато більше зобовʼязань, ніж прав, до них предʼявляють найбільше вимог. Честь і совість для медика — поняття особливі, медик не може бути некомпетентним, неуважним, не любити людей, не розуміти їх.

Самовідданість та безкорисливість медиків призвели то того, що часто пацієнти не в змозі оцінити дійсний обсяг їхньої фізичної та моральної напруги, особливо в кризових ситуаціях, як зараз — під час пандемії.

Здоровʼя Вам і Вашим рідним, дорогі колеги!

Нехай швидше минуть складні карантинні часи, відновиться нормальне життя країни, і в цьому житті ми хотіли б побачити достойну високу позицію медицини, як науки, як мистецтва, і ВАС, дорогі медики, як представників поважної професії, поцінованої владою та суспільством.

ВІРИМО В СВІТЛЕ МАЙБУТНЄ НАШОЇ КРАЇНИ ТА МЕДИЦИНИ В НІЙ. Нам не залишається нічого, крім ВІРИ, але ВІРА ЗАВЖДИ РЯТУЄ.

Ваша

Людмила Порохняк-Гановська,

Голова Національної Ради Жінок України,

доктор медичних наук, професор

12 червня – Всесвітній день боротьби з дитячою працею. Цей День був заснований за активної участі Міжнародної організації праці (МОП) ще в кінці минулого століття і відзначається 12-го червня. Передісторія появи такої пильної уваги з боку широкої міжнародної громадськості до питань і проблем експлуатації дитячої праці цілком закономірна. Нині кількість працюючих дітей у світі,за даними ООН, становить 150 мільйонів, більше половини з них трудяться в умовах, небезпечних для життя. Тож країни-члени МОТ вирішили об’єднатися, що вирішити цю проблему.

Україна була однією з перших країн, які ратифікували Конвенцію МОП № 182 Про заборону та негайні дії щодо ліквідації найгірших форм дитячої праці (ратифікована у жовтні 2000 року). Приєднавшись до цієї Конвенції та іншим міжнародним актам, уряд України виявив свої наміри щодо впровадження всіх необхідних заходів для боротьби з дитячою працею на національному рівні.

Фото з Інтернету

8 червня – 165 років від дня народження Наталії Кобринської (1855–1920), письменниці, громадської діячки, організаторки жіночого руху в Галичині, уродженки с. Белелуї Снятинського району, похованої в Болехові.

Наталія Кобринська світу здобула вдома. Батько допоміг їй вивчити українську, російську, польську, німецьку та французьку мови. Вийшла заміж за Теофіла Кобринського – піаніста, співака і композитора. Після раптової смерті чоловіка 1882-го Наталя Кобринська поїхала з батьком до Відня, де він працював послом Державної ради. У Відні Наталія Кобринська знайомиться з прогресивним публіцистом, літературознавцем і громадським діячем Остапом Терлецьким. Він, оцінивши майстерність та емоційність усних оповідей Наталі, умовив її взятися за перо. Перше оповідання Кобринської «Пані Шумінська» вийшло у 1883 році. Провідною темою творчості й діяльності Наталі Кобринської стало становище жінок у суспільстві та шляхи його покращення. Наталя Кобринська досконало розуміла потребу економічного, політичного і побутового розкріпачення жіноцтва. Зробити це можна, вважала вона, лише об’єднавши жінок і згуртувавши їх навколо прогресивних західноєвропейських ідей, які потрібно реалізувати, ставши на національно-соборницький шлях.

Для здійснення такої мети Наталя Кобринська ініціювала заснування Товариства руських жінок. 8 грудня 1884 року Товариство руських жінок скликало свої перші загальні збори у Станиславові (нині Івано-Франківськ). Цей день вважається початком українського жіночого руху. Ці перші жіночі збори були тріумфом нових ідей, які, будучи переконливо подані, захопили уми й серця зібраного жіноцтва.

Наталя Кобринська організувала видавництво «Жіноча бібліотека» й випустила три книги альманаху «Наша доля». 1912 року вона відновила діяльність «Жіночої бібліотеки».

Благодійна організація «Благодійний фонд «Мир і Ко» (яка понад 5 років допомагає військовим та постраждалим внаслідок проведення АТО (ООС) висловлює щиру подяку НРЖУ та Сергію Марусенку за надані дієтичні добавки для поліпшення імунітету українських воїнів.

Як повідомив Центр «Жіночі перспективи» 29 травня 2020 року в Офісі Президента України відбулася зустріч з «профільними» правозахисними організаціями України, присвяченій посиленню протидії домашньому насильству.

Участь у зустрічі взяли дружина Глави держави Олена Зеленська, керівник Офісу Президента України Андрій Єрмак, Прем’єр-міністр України Денис Шмигаль, а також міністерка соціальної політики Марина Лазебна, уповноважена Верховної Ради з прав людини Людмила Денисова, Урядова Уповноважена з гендерної політики Катерина Левченко, Почесна Посолка Фонду ООН в області народонаселення Маша Єфросиніна. Робоча зустріч, проведена за дорученням Президента України, стосувалася посилення заходів із запобігання та протидії домашньому насильству.

У своєму виступі заступниця голови Центру «Жіночі перспективи» Марта Чумало зосередилася на необхідності наступних змін:

- розробити і впровадити єдиний реєстр випадків,

- почати збирати статистику щодо смерті жінок (т.зв. феміцид) у результаті домашнього насильства,

- інституалізувати «Поліну», сформувати стабільний особовий склад та посилити відповідальність за неналежне виконання посадових обов’язків працівниками цих мобільних груп реагування,

- повідомляти постраждалих про рішення, та зміни щодо кривдника, які безпосередньо можуть вплинути на безпеку постраждалої (наприклад про ізоляцію чи звільнення кривдника),

- взяти до уваги понад 25 тисяч зібраних підписів під Петицією до Президента, прислухатися до звернення ООН до України та ратифікувати Стамбульську Конвенцію!