Цьогоріч  вчетверте успішно пройшов Міжнародний проект-конкурс «Тарас Шевченко єднає народи». Як зароджувався цей масштабний проект та як поширювався країнами світу – про це наша розмова з автором та Головою оргкомітету Міжнародного проекту-конкурсу, президентом Міжнародної Ліги «Матері і сестри – молоді України», Послом Миру, повним кавалером «Ордена княгині Ольги», народною артисткою України, актрисою Національного академічного драматичного театру ім. Івана Франка Галиною Яблонською.

-  Галино Гілярівно, з огляду на Ваш життєвий і творчий шлях, то, здається, що Ви по життю не розлучалися з творчістю Шевченка.

-  Дійсно, ви маєте рацію. Шевченко пройшов через усю мою творчість, а отже, через моє життя, – з моїх ранніх кроків актриси – це і перша роль у театрі ім. Івана Франка – Галя у виставі «Назар Стодоля» (яку я до цього уже грала у периферійному театрі), це і Одарка у п’єсі, присвяченій Шевченкові Івана Кочерги «Пророк», це і трагічна роль Марини в однойменній виставі-інсценізації за поемою Тараса Шевченка. Крім того, часто доводилось читати твори Кобзаря на творчих вечорах і по радіо.

З проголошенням Незалежності України був започаткований Всеукраїнський конкурс читців пам’яті Тараса Шевченка, у якому я багато років була спочатку членом журі, а згодом – головою журі. Це була дуже цікава сторінка в моєму житті, багато доводилось проводити майстер-класів з учасниками конкурсу з метою навчити їх більш глибинному розкриттю творів Тараса Шевченка, розширенню репертуару Шевченкової творчості. У перші роки незалежності при українській асоціації творчої інтелігенції «Світ культури» було створено Лігу «Матері і сестри – воїнам України» для проведення патріотично-виховної діяльності засобами мистецтва у новостворених збройних силах України, де мене було обрано президентом ліги. Згодом ця організація стала самостійною, виросла до масштабів міжнародної, розширила свою діяльність, працюючи уже не лише з військовою молоддю, а й із цивільною – студенством, допризовниками. І звичайно у нашій виховній діяльності твори великого Кобзаря звучали дуже часто. А коли при Лізі був створений Героїчний театр «Пам’ять» (ідея його створення запозичена в Олега Ольжича), у виставах якого відображались знакові події нашої історії, визначні постаті України і серед них звичайно були вистави присвячені нашому Пророку. Перед цим для написання сценаріїв доводилось опрацьовувати дуже багато джерел – історичного, публіцистично-літературного матеріалу, який розширював знання, допомагав по-новому побачити події.

-          А коли опрацьовували матеріали про Тараса Шевченка, що найбільше вражало?

-  З багатьох джерел вимальовувалась величність постаті нашого Пророка. Недаремно ще за його життя Шевченка вважали найосвіченішою людиною свого часу, порівнювали з великими постатями епохи Відродження. На мене велике враження справила книга «Живий Шевченко» великого українця Дмитра Нитченка (Дмитро Чуб), довгожителя, який після II Світової війни емігрував та оселився в далекій Австралії, але душа його була тут – в Україні. Дмитро Нитченко був поетом, публіцистом, дослідником життя Тараса Шевченка. Ця невелика за обсягом книга, була дуже густо насичена цікавими маловідомими фактами життя Тараса Григоровича, розкриті такі моменти, де ми дійсно бачимо живого Шевченка – не лише поета, художника, а й прекрасного декламатора власних творів, талановитого співака, голос якого зворушував слухачів до сліз, адже саме за це він був бажаним гостем в аристократичних колах. Навіть в роки тяжкого заслання він створює офіцерський хор і сам у ньому співає, ставить заборонену на той час п’єсу А.Островського «Свої люди – сочтемся», де грає в ній роль Різноположинського, багато малює шаржів (на жаль, з них мало що збереглись). Одного разу в антракті іншої вистави, подивував глядачів «вшпаривши» у парі з дівчиною українського гопака (дівчиною виявився переодягнений молодий поручик – жінок там не було). А ще він – картограф, колекціонер мінералів (колекція ця і досі є у Санкт-Петербурзі). Після звільнення, як перший гравер у Росії отримує звання академіка, підготував до видання Буквар для недільних українських шкіл, утім, реалізувати цей прекрасний задум завадила «рання смерть»…

А ще в цій маленькій книжечці Дмитро Нитченко в післямові наводить кілька висловів визначних діячів різних народів про велике значення творчості Тараса Шевченка не лише для України, а й для усього світу.

Вражає своїм сучасним звучанням вислів Євгена Маланюка, добре відомого у світі поета, борця за волю України, і, на жаль, мало знаного в Україні. В своєму есе про Т. Шевченка Маланюк пише: «Між генієм і сучасністю завжди колізія. Геній віддає всього себе, а сучасність – бере від нього те, що здужає взяти».

Весь великий масив інформації про Великого Кобзаря (який кожне нове покоління буде примножувати) і цей останній вислів Євгена Маланюка підвели до гострого, навіть болісного питання: «Що ж ми, нинішні, уже незалежній Україні, за яке він віддав своє життя, що ми здужаємо взяти від нашого Пророка?» Нарікаємо, що Україна у нас не така, якою хочемо її бачити, що влада у нас не така, якою має бути, а ми, кожен з нас, що ми беремо від нашого Велетня духа?

Поставивши таке питання перед собою, почала створювати через Героїчний театр «Пам’ять» сценарії, вистави, тематика яких мала б наближати до тої свідомої жертовності в ім’я кращого майбутнього. Всі ці вистави базувалися на історичному матеріалі, звісно, яким надавалося мистецького забарвлення в театрально-мистецькій формі. Після однієї з вистав у Черкасах, генерал Микола Шкарабура зазначив: «Один перегляд вашої вистави заміняє десятки лекцій про історію української державності, пробуджує національну гордість і любов до нашої багатостраждальної неньки-України».

Серед них народився театралізований сценарій «Йдемо до тебе, Батьку, наш Тарасе», з часом вистава «Геній і сучасність» та «Шевченкові імперативи і ми». Дві останні багато разів показували глядачам, мали гарний прийом – особливо гаряче сприймала молодь, а купа відгуків, подяк, рецензій, цими виставами намагались «спустити» Тараса з п’єдесталу на землю, щоб Шевченко постав живим, близьким і зрозумілим сучасній молоді. Тарас у нас був молодим у виставі «Шевченкові імперативи і ми» і учасники – аматорська молодь.

-          Як виникла ідея організувати Міжнародний проект-конкурс «Тарас Шевченко єднає народи»? Це ж не так легко…

-  У 2014 році до 200-річчя з дня народження Т. Шевченка ми показували 15 разів виставу «Шевченкові імперативи і ми» у Київському академічному театрі юного глядача на Липках  і був прекрасний прийом.

У цьому ж році був проведений Всеукраїнський конкурс читців пам’яті Тараса Шевченка. Фінансування було вже обмежене, але учасники за свій рахунок прибули на конкурс. Біля пам’ятника Тарасу багатолюдні урочистості, де і я особисто читала фрагменти з Тарасової «Марії» і було велике піднесення. Але через деякий час стало відомо, що Всеукраїнський конкурс читців у 2015 році уже не буде субсидуватися державою, мовляв, «війна», треба заощаджувати кошти. І саме на рахунок Шевченка стало якось тривожно і важко, як же ми тепер без нашого Пророка? І от саме тоді народилася ідея започаткувати Міжнародний проект-конкурс «Тарас Шевченко єднає народи» на волонтерських засадах.

-          Який формат конкурсу запроваджений?

–  Міжнародний проект-конкурс «Тарас Шевченко єднає народи» проходить у трьох конкурсних номінаціях: «Наживо», «Відеоформат», «Мій Шевченко» та трьох позаконкурсних – «Поза часом», «Поклик серця» і «Памʼять». Номінація «Наживо» – читаний, співаний і театралізований Шевченко. Є ще така підномінація «Діалог культур», де учасники з різних країн, крім Шевченка – своєю мовою читають твори свого національного поета, якого за рівнем вважають достойним Шевченка. Це привернуло велику увагу сучасників. Для тих, хто не може приїхати, є номінація «Відеоформат». Є третя номінація – «Мій Шевченко», де про Шевченка співають, пишуть поезії, оповідання, представляють вишивки, портрети, живопис, який відображає Шевченка і його різні періоди життя.

-  Чим запам’ятався нинішній Міжнародний проект-конкурс «Тарас Шевченко єднає народи», окрім того, що взяли участь понад 60 країн світу?

-  Насамперед тим, що військовий капелан Української церкви – отець Димитрій Присяжний, людина, яка з 2014 року здійснила безліч поїздок на Схід України задля підтримки наших захисників, освятив відкриття конкурсу. Освячення діючим та активним військовим капеланом нашого заходу має велике значення для всіх Патріотів України, учасників та організаторів нашого проекту.

Загалом участь у проект-конкурсі взяло майже півтора тисячі учасників, віком від 4-х до 97-ми років. Тому навіть переможців перерахувати всіх неможливо. Щоправда, один із переможців проекту-конкурсу – бразилець – приїздив до Києва щоб отримати нагородну відзнаку і познайомитись з Оргкомітетом.

-  До речі, Ви згадали про Оргкомітет проект-конкурсу. Назвіть, будь ласка, хто входить до Оргкомітету …

-  Тетяна Яровицина, Олесь Харченко, Світлана Гордієнко, Михайло Орлюк, Оріяна Сотник, Зоя Донець, Наталія Лісняк, Валентина Ковальська, Меланія Іщук, Зоя Пацало, Мрідула Гош, Василь Неволов, Лариса Кондратюк.

-  Про Міжнародний проект-конкурс «Тарас Шевченко єднає народи» неодноразова писала і зарубіжна преса. Які отримуєте відгуки?

-  Звісно, схвальні! Ми започаткували Книгу відгуків, де є вже дуже цікаві слова про доцільність такого конкурсу, який виходом України в інформаційний світовий простір є виявом культурної дипломатії. Крім дипломів, медалей даруємо переможцям книгу «Світ Тараса про Шевченка», де ми збираємо і друкуємо вислови про нашого Пророка представників різних народів, починаючи від його сучасників і до наших днів. Гадаємо, що ця книжка теж вагомий внесок у справу популяризації Тараса Шевченка, а також у справу налагодження дружніх відносин між народами, взаєморозуміння і миротворення.

-  Деякі творчі роботи експонувалися також окремою художньою виставкою в бібліотеці. Чиї роботи?

-  Справді, у київській бібліотеці з питань мистецтв імені М. Бажана ЦБС Солом’янського району також проходила виставка робіт маленьких українців Анталії (Туреччина). Художні роботи були надіслані на проект-конкурс учнями арт-студії «Чарівний олівець» при ГО «Українська родина» м. Анталія.

-  Галино Гілярівно, проект-конкурс прославився і рекордом України. Кілька слів про рекорд, адже ви є автором цієї ідеї.

-  Так, за фінансового сприяння Петра Кузика та Степана Кубіва зареєстровано новий Рекорд України. Завдяки спеціально розробленій комп’ютерній програмі встановлено, що найбільша сумарна довжина вулиць, провулків, бульварів тощо, названих одним іменем, належить тим лінійним об’єктам, які носять ім’я Шевченка – 2979 км (2979845 метрів, тобто біля 3 тисяч кілометрів). Офіційна реєстрація рекорду відбулася 24 червня 2019 року на Чернечій горі у Каневі, де нагородили мене як автора ідеї, а Анатолія Харченка як виконавця методики.

-  Що для Галини Яблонської означає Тарас Шевченко?

-   Для мене Україна – це життя. А якщо ми хочемо презентувати Україну, то її треба презентувати нашим генієм – Шевченком. Пізнавати Тараса Шевченка – то все одно, що підніматися на неосяжну високу гору. Що вище піднімаєшся – то більше відкривається безмежність простору, розширюються горизонти. І захоплює дух, і страшно, і радісно, а до гордої засніженої вершини ще йти та йти...

Культура і життя. Наталка Капустянська

РЕКОРД
Найтриваліший період виступу на театральній сцені - 83 роки. Акторка Галина Яблонська.

Галина Яблонська - Голова Міжнародної Ліги «Матері і сестри – молоді України»

Ідея проведення Конкурсу, присвяченого пам’яті оперної та естрадної співачки Квітці Цісик належить членкині Національної Ради жінок України Ірині Персановій за підтримки Голови Національної Ради жінок України Людмили Порохняк-Гановської.

Співзасновниками конкурсу є: Людмила Порохняк-Гановська – Голова НРЖУ, доктор меднаук, професорка;

Ірина Персанова  – керівник вокально-оперної студії, заслужена артистка України, Посол Миру;

 Тетяна Тарасова – Інститут проблем виховання НАПНУ – старший науковий співробітник, кандидатка педнаук.

 Для переможців розроблені Головою НРЖУ Людмилою Порохняк-Гановською – Орден «Золота» Квітка та Орден «Срібна» Квітка та Гран-прі, у формі кришталевої пелюстки.

 Метою Конкурсу є:

-                  увічнення пам’яті видатної американської співачки українського

походження Квітки Цісик;

-                  популяризація, розвиток та відродження мистецтва народного  співу,  

пропаганда національного пісенного надбання;

-                  вдосконалення виконавської майстерності конкурсантів та підвищення

професійного рівня викладачів вокалу;

-                  об’єднання та підтримка обдарованих виконавців аматорських

колективів;

-                  удосконалення системи науково-методичного та організаційного

керівництва художньою творчістю дітей і учнівської молоді, активне залучення митців до творчої співпраці з юними аматорами, надання їм фахової допомоги.

4 квітня 2018 р. відбувся I Міжнародний вокальний конкурс ім. Квітки Цісик, по закінченню якого відбувся Гала-концерт за участі членів журі: Павла Дворського, Наталії Шелепницької, Ірини Персанової, Вадима Завади, учасника «Голосу країни» Данила Карачевського, а також нових зірок і зірочок, яких відкрив конкурс.

20 грудня 2018 р. у місті Калуш на Івано-Франківщині пройшов Міжнародний вокальний конкурс ім. Квітки Цісик. Участь взяли понад 60 учасників різних вікових категорій у номінаціх: естрадний, народний та академічний спів.

Двічі Міжнародний вокальний конкурс ім. Квітки Цісик відбувався в Іспанії: Алкала де Енарес та Малага (співорганізатор конкурсу: голова Centro Creativo Art-Mundo Алла Юрченко, голова конкурсу: заслужена артистка України, Посол Миру Ірина Персанова).

На 1997 рік в Україні жіночий рух активно розвивався і вже було зареєстровано 17 Всеукраїнських та міжнародних жіночих організацій.

2018 року  НРЖУ бере активну участь у роботі Міжнародної Ради Жінок (МРЖ).

Делегації НРЖУ брали участь у Генеральних Асамблеях: 2003 рік – Індонезія., 2006 рік – Австралія, 2009 рік – Південна Африканська Республіка, 2012 рік – Корея, 2015 рік – Туреччина, 2017 рік – Тайвань.

 НРЖУ також є членом Європейського центру Міжнародної Ради Жінок (ЄЦМРЖ).

 У 2013 році делегації НРЖУ представляли жіноцтво України в Гаазі та в Монако, в 2014 році – на Мальті, в 2016 році – в Італії (м. Павія), 2018 році – в Великій Британії (Лондон).

 Неодноразово делегації НРЖУ брали участь у засіданні Комісії ООН із «Статусу жінки», де інформували про фактичний стан справ про рівні права та можливості жінок і чоловіків в Україні, протидію торгівлі людьми та брали участь в обговоренні проблем жінок і жіночого руху в Україні, Європі та на світовому рівні. Починаючи з 2013 року, на 5 березневих засіданнях Комісії ООН із «Статусу жінки» делегатки НРЖУ працювали всі два тижні роботи Комісії, брали участь в усіх брифінгах та щоденних паралельних подіях, двічі вони входили до складу державних делегацій України.

Надзвичайно важливою діяльністю НРЖУ є тісна співпраця зі Світовою Федерацією Українських Жіночих Організацій. Зокрема, підписано МЕМОРАНДУМ про співпрацю в 2019 році з Президентом СФУЖО Анною Кісіль.

6 грудня в Чернігівському обласному художньому музеї імені Григорія Галагана відбулася святкова церемонія нагородження переможців обласного конкурсу «Благодійник року» імені меценатів Тарновських.

Цьогоріч нагороджували у 6-ти номінаціях. Серед нагороджених Голова Національної Ради жінок України Людмила Порохняк-Гановська у номінації «Благодійник року – вдячність волонтеру». 

Підписання Меморандуму про співпрацю Національної Ради жінок України зі  Світовою Федерацією Українських Жіночих Організацій  – Людмила Порохняк-Гановська та Анна Кісіль – Президент СФУЖО (січень 2019 року)

6 грудня в Чернігівському обласному художньому музеї імені Григорія Галагана відбулася святкова церемонія нагородження переможців обласного конкурсу «Благодійник року» імені меценатів Тарновських.

В урочистостях взяли участь перший заступник голови Чернівської обласної ради Валентин Мельничук, заступник голови Чернігівської обласної державної адміністрації Наталія Романова, керівники меценати, підприємці.

Цьогоріч нагороджували у 6-ти номінаціях. Серед нагороджених і Голова Національної Ради жінок України Людмила Порохняк-Гановська у номінації «Благодійник року – вдячність волонтеру». Людмила Порохняк-Гановська зазначила:

-  Ми вдячні оргкомітету за визнання внеску Національної Ради жінок України в реформування первинної ланки охорони здоровʼя на Чернігівщині. Ми обрали цей регіон як регіон з великою кількістю мешканців поважного віку, які проживають в малих селах, розташованих на значній відстані від центрів ОТГ. В таких селах переважно відсутні фельдшерсько-акушерські пункти, аптечні пункти і немає пішого доступу до амбулаторій сімейної медицини. За умов малого забезпечення таких сіл громадським транспортом та незадовільним станом доріг доступ мешканців, особливо осіб старшого віку, до первинної медичної допомоги обмежується.

Тому ми розробили концепцію підготовки волонтерів серед мешканців малих сіл для покращення комунікацій з сімейними амбулаторіями та районною лікарнею і для профілактики та ранньої діагностики неінфекційних захворювань. Спочатку ми впродовж року працювали в двох малих селах, пізніше наш проект підтримало Посольство Канади в Україні та Канадсько-українська фундація. Ми підготували на двох триденних тренінгах 37 волонтерів з 10 малих сіл Чернігівського району, кожен отримав медичні прилади домашнього вжитку; тонометри, глюкометри, пікфлоуметри, електронні термометри та кожне село отримало небулайзер, компʼютер і принтер, було встановлено інтернет-звʼязок з 6 селами, у яких він був відсутній. Волонтери було надано елементарний курс компʼютерної грамотності.

Як наслідок нашої співпраці з ОДА, Чернівською райдержадміністрацією, Чернігівською районною лікарнею, сімейними лікарями, медичними сестрами та волонтерами створено ланцюг, заснований на підтримці волонтерами реформування первинної медико-санітарної допомоги в малих селах. Волонтери виявляють осіб з підвищеним артеріальним тиском, підвищеним рівнем глюкози в крові, навіть була виявлена хвора на рак молочної залози, яка успішно прооперована на ранній стадії захворювання. Волонтери повідомляють про свої спостереження в сімейні амбулаторії та відслідковують контакти виявлених осіб з медиками.

Результати такого проекту у вигляді відеосюжету були представлені в Нью Йорку під час 63-ї Сесії ООН в березні 2019 року та отримали схвальну оцінку. Далі ми продовжуємо співпрацю з медиками на волонтерських засадах.

В даний час в цих самих селах продовжується діяльність в рамках проекту, підтриманого Посольством Королівства Нідерландів в Україні «Доступ до верховенства права осіб, які постраждали від домашнього насильства». Створюються мультидисциплінарні групи, до складу яких входять представники органів місцевої влади, поліції, медики, вчителі, психологи, соціальні працівники та волонтери для попередження домашнього насильства і надання допомоги його жертвам.

Сподіваємось, що така співдружність сприятиме зміцненню громад та викоріненню такого негативного прояву як насильство в сімʼях.

Говорити одним голосом. Підсумки узгоджувальної наради щодо прав жінок напередодні Регіональної зустрічі у Женеві «Пекін + 25»

24 жовтня у Національному прес-центрі телебачення та радіомовлення України відбулася узгоджувальна нарада з підготовки урядової та неурядової делегацій України до Регіональної зустрічі щодо імплементації Пекінської декларації та Платформи дій із забезпечення прав жінок. Ця регіональна зустріч відбудеться у Женеві (Швейцарія) вже 28-30 жовтня 2019 року.
У нараді взяли участь заступниця голови урядової делегації, Урядова уповноважена з питань ґендерної політики Катерина Левченко, голова Національної ради жінок України Людмила Порохняк-Гановська, членкині Координаційного комітету з підготовки паралельного звіту – Марфа Скорик, директорка Київського інституту ґендерних досліджень, Олена Давліканова, координаторка проєктів Фонду ім. Фрідріха Еберта в Україні, а також представниці низки жіночих та феміністичних організацій. Нараду відкрив Микола Білоус, заступник Голови Держкомтелерадіо, установи, яка багато співпрацює з жіночими й експертними організаціями з питань захисту прав жінок та гендерної рівності.
Передовсім Катерина Левченко констатувала, що в сфері захисту прав жінок Україна має не тільки проблеми, але й досягнення. І немалі. «25 років тому в нас ні на побутовому, ні на політичному рівні не визнавалося, що торгівля людьми існує, що є насильство в сім’ї. Годі й говорити про те, що цих понять не було в українському законодавстві, а за описані ними злочини не передбачалася кримінальна відповідальність», - нагадала Катерина Левченко. Водночас, на її думку, в ґендерній політиці держави є низка прогалин, тож висновки урядового огляду та паралельного звіту, а також рекомендації, які будуть підготовані у Женеві, посприяють їх ефективнішому регулюванню.
Презентований на нараді паралельний звіт неурядових організацій (за посиланням http://fes.kiev.ua/…/file…/upload2/Parallel_Report_Eng_2.pdf) Катерина Левченко назвала прикладом змістовної і фахової оцінки. На її думку, сам факт підготовки такого звіту на засадах самоорганізації є «індикатором розвиненості жіночого руху в країні». Зі свого боку, Людмила Порохняк-Гановська, членкиня Координаційного комітету з підготовки паралельного звіту нагадала, що її організація - Національна ради жінок України - цьогоріч відзначила 100 років з дня заснування, а отже, організована боротьба за права жінок на наших теренах триває вже понад століття.
Паралельний звіт підготували представниці 40 неурядових жіночих та феміністичних організацій. Самоорганізувавшись, вони написали його в дуже стислі терміни, всього за три місяці, і без будь чийого зовнішнього / залученого/ фінансування, підкреслила членкиня Координаційного комітету з підготовки паралельного звіту, директорка Київського інституту ґендерних досліджень Марфа Скорик. «Підготовка урядового національного огляду, до якого ми писали свій паралельний, передбачала безліч консультацій. Однак їх не було проведено через бурхливі політичні процеси, вибори, зміну влади в країні. Тож паралельний звіт – це необхідний альтернативний погляд на успіхи та невдачі національної політики у сфері захисту прав жінок», - нагадала експертка.
Вона наголосила, що існує низка позицій, щодо яких оцінки жіночої громадстькості відрізняються від тих, що містяться в урядовому звіті. Як приклад Марфа Скорик згадала реєстр жертв насильства за ознакою статі, впровадження якого навряд чи врегулює ситуацію, а швидше створить видимість її покращення. Ще один приклад – недостатній захист трудових та економічних прав жінок, зокрема, жінок з сільської місцевості, вагітних, жінок з малими дітьми. «Їх звільняють першими, хоча законодавство найкраще їх захищає», - наголосила співавторка альтернативного звіту.
Однією з великих проблем в Україні є ейджизм, масштаби якого дивують колег з інших європейських країн, додала Людмила Порохняк-Гановська.
Олена Суслова з Жіночого інформаційно-координаційного центру закликала колежанок, які братимуть участь у женевській нараді жіночих НУО, «ставити гострі питання, щоб проблема була почутою», а також їхати на форум із завданням збагатитися там якомога більшим досвідом і контактами колег з інших країн.
Олена Давліканова, координаторка проєктів Фонду ім. Фрідріха Еберта в Україні, який надав значну експертну та видавничу допомогу в підготовці паралельного звіту, висловила сподівання, що звіт буде представлено також на Міжнародному жіночому конгресі наприкінці 2019 р., а відтак Женева стане сходинкою до ювілейного засідання в Нью-Йорку в березні 2020 року, присвяченого 25-річчю Пекінської декларації.
Упродовж двох годин наради її учасниці обговорили також процедурні та організаційні моменти роботи на Женевській регіональній зустрічі і домовилися про головне – зробити все для того, щоб спільний голос представниць України було почуто.
Учасниці наради сподіваються, що форум в Женеві дасть можливість оцінити успіхи та виклики для політики рівності в Україні у порівнянні з іншими державами регіону.

#Флешмоб_Вдячності
Сьогодні мова про Людмилу ПОРОХНЯК-ГАНОВСЬКУ, дуже важливу для проєкту людину, Голову Національної Ради жінок України, українську громадську діячку, науковця, автора близько 200 наукових статей, 52 авторських свідоцтв та патентів.

#Робоча_нарада

У Національному прес-центрі телебачення та радіомовлення України відбулась Робоча нарада напередодні Регіональної зустрічі у Женеві «Пекін + 25», що відбудеться в Женеві (Швейцарія) 28-30 жовтня 2019 року.
У робочій нараді взяли участь представники урядового та неурядового сектору – Катерина Левченко, Урядова уповноважена з питань ґендерної політики; Людмила Порохняк-Гановська, голова Національної ради жінок України; Микола Білоус, заступник голови Держкомтелерадіо; Марфа Скорик, директорка Київського інституту ґендерних досліджень; Олена Давліканова, координаторка проєктів Фонду ім. Фрідріха Еберта в Україні; Олена Суслова, голова Інформаційно-консультативного жіночого центру, а також представниці жіночих та феміністичних організацій, зокрема Світлана Мороз, клуб «Світанок»; Оксана Москаленко, «Жіночий консорціум України»; Оксана Потапова, «Театр для діалогу».
Учасники наради напередодні форуму в Женеві сформували сформувати спільні основні меседжі урядового національного та незалежного звітів. Обговорили, як краще презентувати висновки національних звітних документів – урядового Національного огляду виконання Пекінської декларації та Платформи дій, а також Національного паралельного звіту неурядових жіночих і феміністичних організацій, а також напрацювати плани на подальшу співпрацю між урядовими та неурядовими організаціями.
Як зазначила голова НРЖУ Людмила Порохняк-Гановська, у звіту взяло участь понад 40 репрезентативних та авторитетних українських жіночих та феміністських організацій. Проєкт уперше поєднав українок з України та українок з інших країн світу. А Світова Федерація Українських Жіночих Організацій (СФУЖО) стала співініціаторкою та співвиконавицею звіту.