У Чернігівському обласному молодіжному центрі презентовано документальну стрічку «Вдовині села Чернігівщини». П’ятдесятихвилинний документальний фільм, створений на основі життєвих історій мешканок сіл Шестовиця, Жеведь та Жидачі Чернігівського району. Це спогади про їхнє дитинство та юність, про те, як важко вони пропрацювали в колгоспах, на фермах, а тепер залишилися самотні у депресивних селах.

Фільм створений режисером Фундації «Добра Воля» (м. Краків, Республіка Польща) Аліною Добошевською за ініціативи Національної Рада жінок України.

Із виступу колективу «Живидянка» починається фільм «Вдовині села Чернігівщини».

Ідея створення фільму на основі життєвих історій жінок виникла під час впровадження НРЖУ проєкту домедичної допомоги сільським жителям Чернігівського району.

Наталія Романова, заступник голови Чернігівської ОДА:

– Дуже слушно, що зараз зростає цікавість до того, як живуть чернігівські села. Адже зачасту, особливо в містах, люди забувають, звідки йде наше коріння. Велика вдячність нашим жінкам і друзям із інших країн за те, що вони піднімають цю тему. Насправді кінострічка «Вдовині села Чернігівщини» – це скарб, у ній голос наших жінок, наших українських традицій.

На що хотіли звернути увагу цим фільмом?

Аліна Добошевська: Усна історія порівняно з офіційною, яку вивчаємо у школах, у книжках, це історія про людей, які жили в цей час і своїм життям творили цю історію. Але про них ніхто не говорить. А говорять про те, як проходили політичні процеси. А ці люди не мали голосу у суспільстві, але творили історію. З фільму бачимо, як те, що було в минулому, впливає на нинішнє життя цих людей.

Людмила Порохняк-Гановська, голова Національної Ради жінок України:

-  Цей фільм побачили в Женеві на європейській сесії в ООН. В цьому році відзначаємо 25 років Пекінської конференції, і ми написали Паралельний звіт. Держава написала свій звіт, а громадські організації свій. І у цьому Звіті були вказані проблеми, що існують в сільській місцевості, зокрема, у малих селах. Це доступ до первинної медичної допомоги населення Чернігівщини, де мало людей, а відстані між селами великі.

Побачивши цей фільм, присутні плакали. До нас підійшли представниці міжнародної  громадської організації «Вдови за прогрес» і сказали, що керівниця організації, відома  Маргарет Олвен спеціально приїхала з Лондона у Женеву щоб подивитися цей фільм. «Такі красиві жінки, така вишивка, така чистота людської душі, і такі знедолені» – ось такими були слова. І ми говоримо про Цілі сталого розвитку. Увесь світ вважає до 2030 року потрібно досягнути цих Цілей. Як нам досягнути цих цілей?! Як жінок цих довести до цих цілей… Ми не маємо права відкидати цю групу. Навпаки, ми повинні її піднімати, щоб вона отримала всі послуги, все те, що повинна отримати кожна жінка у світі.

Власне, цим фільмом ми повинні змінити психологію людини. Адже не всі жінки одинокі, а вони мають дітей.

Ярослав Ковган, громадський активіст:

-  Після цього фільму мені хочеться жити… Дякую усім, хто працював над фільмом. Це не так легко. Приїхати в села розпитати, а головне – вислухати.  Фільм нас змушує задуматися про наше життя, проаналізувати. Мені 23 роки, мої батьки відносно молоді, але їм також доводилося посильно працювати, щоб дати своїм дітям освіту. А цим жінкам було ще важче. Утім, вони також вміли і працювати, і радіти.

Сьогодні, 21 лютого, делегація Національної Ради жінок України на чолі з головою Людмилою Порохняк-Гановською та Аліна Добошевська  Фундація "Добра Воля" презентували у Чернігівському обласному молодіжному центрі документальну стрічку «Вдовині села Чернігівщини». П’ятдесятихвилинний документальний фільм, створений на основі життєвих історій мешканок сіл Шестовиця, Жеведь та Жидачі Чернігівського району. Це спогади про їхнє дитинство та юність, про те, як важко вони пропрацювали в колгоспах, на фермах, а тепер залишилися самотні у депресивних селах.

Фільм створений режисером Фундації «Добра Воля» (м. Краків, Республіка Польща) Аліною Добошевською за ініціативи Національної Рада жінок України.

Своїми враженнями від документальної стрічки поділилися волонтери, які допомагають реалізовувати НРЖУ пілотний проєкт на Чернігівщині «Профілактика здоров’я сільських жінок в Україні» та молоді громадські активісти, зокрема Ярослав Ковган.

На фото: Аліна Добошевська

Уповноважений Верховної Ради України з прав людини Людмила Денісова підписала Меморандум про співпрацю з головою Національної Ради Жінок України Людмилою Порохняк-Гановською.

Сторони домовилися об’єднати зусилля у сфері запобігання та протидії домашньому насильству та торгівлі людьми.

Під час зустрічі Уповноважений ВРУ з прав людини Людмила Денісова поінформувала делегацію НРЖУ про долю українки, ув’язненої в Таїланді, яка наразі потребує медичної допомоги. У свою чергу, голова Національної Ради Жінок України Людмила Порохняк-Гановська зазначила, що є віце-президентом Європейського центру Міжнародної Ради Жінок  і посприяє в поверненні українки на Батьківщину.

Витоки відродження.

Представниці з України на Міжнародній Раді Жінок

На 1997 рік в Україні жіночий рух активно розвивався і вже було зареєстровано 17 Всеукраїнських та міжнародних жіночих організацій. Від 15 до 22 червня 1997 року в Оттаві відбулась Асамблея Міжнародної Ради жінок. Темою Асамблеї була “Стратегії на третє тисячоліття”, яке, за словами Президента МРЖ Кураісін Сумгаді з Індонезії, передбачується “як тисячоліття жінок”. Міжнародна Рада Жінок є найстаршою жіночою міжнародною неурядовою організацією (утворена в 1888 році) і має своє постійне представництво в ООН. У своєму вітальному слові почесний президент Діяна Фовлер ЛеБланк, дружина губернатора Канади, відзначила, що Рада, об’єднуючи жінок з 78 країн світу, різних національностей, рас, віровизнань і культур, “є голосом жінок цілого світу”. Відкриття Асамблеї відбулось в Залі конфедерації канадського парламенту. Господарями були Канадський відділ Міжнародної Ради Жінок, Канадська національна жіноча Рада з її головою Вин Витфілд. Активною членкинею і головою цієї організації була світлої пам’яті Галина Гнатишин, колись дружина канадського сенатора і мати губернатора Канади. Жіночий рух в Україні на початку століття розвивався дуже активно, 1919 року була створена, 1920 року зареєстрована Національна Рада жінок, яку прийняли до Міжнародної Ради Жінок 1920 року в Осло (Норвегія). На наступному зібранні у Вашінгтоні 1925 року (на той момент не існувало держави Україна) Національна Рада жінок України була позбавлена членства і її представляли українки Америки та українки Швейцарії. Розуміючи потребу участі жінок України в міжнародному жіночому русі, у своєму заповіті Галина Гнатишин залишила суму грошей, щоб оплатити приїзд на цю асамблею представниці жіноцтва незалежної України. Першою з таких представниць була Марія Драч з Києва, кандидатуру якої активно підтримав Союз Українок Канади зі своєю головою Орисею Сушко. Крім того, що Марія Драч та доктор Людмила Порохняк-Гановська (членкиня “Жіночої Громади”) були тільки спостерігачами на Асамблеї, їм вдалося подати рекомендацію від імені Національної Ради жінок Канади про підтримку дітей, що страждають від Чорнобиля. При розгляді цієї рекомендації з підтримкою виступила представниця Національного конгресу жінок Сполучених Штатів Америки та представниця до Організації Об’єднаних Націй Ірина Куровицька. Від України про трагедію чорнобильських дітей розповіла Людмила Порохняк-Гановська, яка була доктором медичних наук, професором Центру радіаційної медицини Академії медичних наук України. Цю рекомендацію було прийнято одноголосно. Отже, завдяки жертовності св. п. Галини Гнатишин та співпраці українок, представниць різних країн, важлива справа стосовно жертв Чорнобиля знов була винесена на міжнародну арену. Наступним президентом Міжнародної Ради жінок була обрана Пніна Герцоґ з Ізраїлю, і Посольство Ізраїлю влаштувало прийом на честь її обрання. Наступна Асамблея Міжнародної Ради Жінок відбулася 2000 року у Фінляндії. Українські жінки до того часу змогли об’єднати Всеукраїнські та Міжнародні жіночі громадські організації, створивши Національну Раду жінок України та відновити членство в Міжнародній Раді жінок.

 За матеріалами канадської преси та засобів масової інформації української діаспори.