6 лютого 2020 р. Голова Національної Ради жінок України Людмила Порохняк-Гановська взяла участь в експертному читанні: протидія гендерним стереотипам. Стаття 5 Конвенції ООН з ліквідації всіх форм дискримінації щодо жінок. Захід відбувся в Укрінформі.
Експерти обговорили подальшу роботу в питанні протидії гендерним стереотипам, зокрема, викоріненню забобонів, звичаїв та всіх інших проявів, що ґрунтуються на ідеї неповноцінності чи зверхності однієї із статей.
Урядова уповноважена з питань гендерної політики Катерина Левченко зазначила, що глибше розуміння змісту статті 5 Конвенції допоможе на національному і місцевому рівнях провадити ефективну політику, яка сприятиме зменшенню дискримінації за ознакою статі.

5 лютого минає 80 років як відійшла у вічність Софія Русова, засновниця та Голова Національної Ради Жінок України (1920–1939), організаторка першого в світі українського дитячого садка, членкиня уряду УНР,  упорядниця Букваря і Читанки, організаторка книгозбірень. Професорка, вчена світового рівня. Національна Рада Жінок України на відзначення памʼяті Софії Русової 20–23 травня 2019 року на 100-літній ювілей заснування Національної Ради Жінок України організувала та провела в Києві та Чернігові Генеральну Асамблею Європейського Центру Міжнародної Ради Жінок, присвячену памʼяті Великої Українки (батько Софії – Федір Ліндфорс – швед, мати – Анна Жерве – француженка). Все своє свідоме життя Софія вважала себе українкою, користувалась і писала переважно українською (рідше французькою) мовою. Делегати Асамблеї відвідали с. Олешню на Чернігівщині, садибу, де народилась Софія Русова та взяли участь у відкритті меморіальної дошки на будівлі Чернігівської обласної бібліотеки, співзасновниками якої були Софія та Олександр Русови. 

В Укрінформі відбулося експертного читання на тему: «Тимчасові спеціальні заходи як інструмент подолання дискримінації за ознакою статі. Стаття 4 Конвенції ООН про ліквідацію дискримінації щодо жінок». Під час експертного читання виступила голова Національної Ради Жінок України Людмила Порохняк-Гановська.

 В обговоренні взяли участь Катерина Левченко, Урядова уповноважена з питань гендерної політики; Микола Білоус, заступник Голови Державного комітету з питань телебачення та радіо України, представниці державних органів виконавчої влади, Громадські діячки, які працюють в царині гендерної проблематики.

СОФІЯ РУСОВА: віхи життя видатної українки

Cофія Русова – Голова Української Національної Жіночої Ради (1920–1939 рр.). Просвітителька, педагог, публіцист, громадська діячка, Софія Федорівна Ліндфорс народилась в Олешні 18 лютого 1856 року. Її батько – генерал-майор у відставці, швед за походженням, Федір Федорович Ліндфорс; мати – француженка Анна Жерве. В Олешні на Чернігівщині пройшли дитячі роки Софії. Разом зі старшою сестрою Марією вона опікувалась освітою місцевих селян. У 1865 р. десятирічна Софія вступила до третього класу Київської Фундуклеївської жіночої гімназії, яку незабаром закінчила із золотою медаллю.

Після смерті батька в січні 1871 р. сестри опинилися у скрутному матеріальному становищі й вирішили заснувати у Києві дитячий садок. Попечитель Київського навчального округу П. О. Антонович дав дозвіл 15-річній Софії Ліндфорс на відкриття цього приватного закладу, який започаткував свою діяльність 1 вересня 1871 р.

У Києві Софія познайомилася зі своїм майбутнім чоловіком Олександром Русовим та іншими провідними діячами Київської Старої громади. Софія Русова була причетна до становлення нового українського театру. У 1872–1873 рр. у приміщенні дитячого садка сестер Марії та Софії Ліндфорс київські громадівці здійснили перші постановки вистав «Чорноморський побут» Я. Г. Кухаренка і «Різдвяна ніч» М.В. Лисенка та М.П. Старицького.

Завдяки Олександру Русову Софія долучилася до українського національно-визвольного руху. Софія Русова згадувала: «Цей рух захопив і мене, а з’ariтyвав мене Ол. Русов, що сам страшенно був захоплений красою наших пісень, як змістом, так і музикою. Він перший відкрив мені красу української народної поезії, заговорив до мене українською мовою і без довгих промов та роз’яснень збудив у мені ту любов до нашого народу, яка вже ніколи не покидала мого серця і кермувала всіма моїми полі тичними виступами, всією моєю працею довгі літа».

18 листопада 1873 р. О. О. Русов доповідав на засіданні Південно-Західного відділу Російського географічного товариства про пожертву колекції орнаментики сестрами Софією та Марією Ліндфорс, які на його прохання збирали матеріал у селах Олешня та Олександрівка Городнянського повіту Чернігівської губернії.

Невдовзі їхня щира дружба переросла у кохання. Софія Ліндфорс та Олександр Русов 30 серпня 1874 р. обвінчалися в церкві св. Симеона у Санкт-Петербурзі. Подальше її життя було пов’язане з діяльністю Олександра Русова.

     У 1876–1877 рр. С. Ф. Русова мешкала в Олешні та Чернігові, оскільки завдяки її брату О. Ф. Ліндфорсу чоловік отримав посаду статистика у Чернігівському губернському земстві. У Чернігові вона стала членом-співзасновником і увійшла до складу правління Чернігівської громадської бібліотеки, створеної у березні 1877 р.

     У зв’язку із закриттям статистично-го відділення, під впливом свого народницького оточення і особливо дружини, О. О Русов купив 12 десятин землі у Борзнянському повіті біля станції Доч Лібаво-Роменської залізниці й спробував зайнятися сільським господарством. Ця місцина була обрана не випадково. Брат дружини О. Ф. Ліндфорс пропонував оселитися у лісі поблизу Олешні. Але це не відповідало мріям С. Ф. Русової, яка хотіла зректися «усякого буржуазного життя» і жити працею своїх рук «як живуть мільйони народу», та не в Олешні, де її за будь-яких обставин сприйматимуть як пані.

     Далі буде…

  ПОВНОВАЖЕННЯ ДЕРЖАВНИХ СТРУКТУР, УСТАНОВ ТА ОРГАНІЗАЦІЙ,

ЯКІ НАДАЮТЬ ДОПОМОГУ ПОСТРАЖДАЛИМ ВІД ДОМАШНЬОГО НАСИЛЬСТВА

У положеннях Закону України «Про запобігання та протидію домашньому насильству» викладено перелік повноважень державних органів та інших структур щодо надання допомоги постраждалим від домашнього насильства та притягненню зловмисників до відповідальності.

1. Органи опіки та піклування:Ø у сфері запобігання та протидії домашньому насильству стосовно дитини та за участю дитини: · захищають права та інтереси постраждалої дитини, дитини-кривдника, у тому числі шляхом звернення до суду, представництва прав та інтересів дитини у суді при розгляді питань, пов’язаних із здійсненням актів домашнього насильства, зокрема про видачу обмежувального припису; · надають допомогу та захист постраждалим дітям, дітям-кривдникам, які мають статус дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування; · розглядають у порядку, встановленому Сімейним кодексом України, питання про доцільність відібрання дитини або позбавлення батьківських прав стосовно дитини, якщо кривдниками дитини є батьки (усиновлювачі) або один із них; · розглядають у порядку, встановленому законодавством, питання про доцільність відібрання дитини в опікуна (піклувальника), прийомних батьків, батьків-вихователів, про звільнення особи від обов’язків опікуна (піклувальника) дитини, розірвання договору про патронат над дитиною, скасування рішення про влаштування дитини до дитячого будинку сімейного типу або до прийомної сім’ї у разі здійснення домашнього насильства стосовно дитини або за участю дитини; · надають згоду на отримання соціальних послуг постраждалою дитиною, дитиною-кривдником, якщо батьки, інші законні представники дитини є кривдниками або ухиляються від захисту прав та інтересів дитини; · надають згоду на внесення персональних даних про дитину, яка повідомила про вчинення насильства або є постраждалою особою, до Єдиного державного реєстру випадків домашнього насильства та насильства за ознакою статі, якщо батьки, інші законні представники дитини є кривдниками або ухиляються від захисту прав та інтересів дитини; · влаштовують дитину в сім’ю патронатного вихователя у разі неможливості проживання дитини із своїми батьками, іншими законними 35 представниками у зв’язку із вчиненням домашнього насильства стосовно цієї дитини або за її участі. Ø у сфері запобігання та протидії домашньому насильству стосовно недієздатних осіб та осіб, цивільна дієздатність яких обмежена: · вирішують питання щодо отримання соціальних послуг постраждалою особою, яка є недієздатною особою, у разі якщо законного представника такій особі не призначено або законний представник є кривдником чи ухиляється від захисту прав та інтересів такої особи; · надають згоду на внесення персональних даних про недієздатну особу, яка повідомила про вчинення насильства або є постраждалою особою, до Єдиного державного реєстру випадків домашнього насильства та насильства за ознакою статі, якщо законний представник такої особи є кривдником або ухиляється від захисту прав та інтересів недієздатної особи; · влаштовують постраждалу особу, яка є недієздатною особою, до закладу соціального захисту у разі, якщо у зв’язку із вчиненням домашнього насильства проживання такої особи в сім’ї чи з опікуном становить загрозу її життю та здоров’ю; · вживають заходи для надання недієздатній особі, яка є кривдником, психіатричної допомоги у примусовому порядку у разі, якщо у зв’язку із вчиненням домашнього насильства проживання такої особи в сім’ї чи з опікуном становить загрозу життю та здоров’ю членів сім’ї або опікуна; · порушують перед судом питання про звільнення в установленому законодавством порядку від повноважень опікуна або піклувальника у разі вчинення ними домашнього насильства стосовно недієздатної особи або особи, цивільна дієздатність якої обмежена; · захищають права та представляють інтереси постраждалої особи, яка є недієздатною особою, в органах державної влади, органах місцевого самоврядування чи в суді (у разі потреби); · порушують перед органами виконавчої влади та органами місцевого самоврядування питання про притягнення в установленому законодавством порядку до відповідальності посадових осіб у разі невиконання або неналежного виконання ними обов’язків під час виявлення та роботи з постраждалими особами, які є недієздатними особами або особами, цивільна дієздатність яких обмежена.

 2. Служби у справах дітей: · приймає та розглядає заяви і повідомлення про домашнє насильство стосовно дітей та за участю дітей, у тому числі повідомлень, що надійшли до кол-центру з питань запобігання та протидії домашньому насильству, насильству за ознакою статі та насильству стосовно дітей; · інформує постраждалу дитину, її батьків, інших законних представників, якщо ті не є кривдниками дитини, про права, заходи та послуги, якими вони можуть скористатися; · інформує дитину-кривдника, її батьків, інших законних представників про права дитини, заходи та послуги, якими вони можуть скористатися; · влаштовує дитину в центр соціально-психологічної реабілітації дітей, притулок для дітей служби у справах дітей, інші установи для дітей незалежно від форми власності та підпорядкування, в яких створені належні умови для проживання, виховання, навчання та реабілітації дитини відповідно до її потреб, а також здійснює контроль за умовами її перебування та надання допомоги у разі неможливості проживання дитини із своїми батьками, іншими законними представниками у зв’язку із вчиненням домашнього насильства стосовно цієї дитини або за її участі; · проводить профілактичну роботи з батьками, іншими законними представниками дитини із запобігання домашньому насильству стосовно дітей та за участю дітей; · порушує перед органами виконавчої влади та органами місцевого самоврядування питання про притягнення до відповідальності згідно із законом посадових осіб у разі невиконання або неналежного виконання ними обов’язків під час виявлення фактів домашнього насильства, роботи з постраждалою дитиною, дитиною-кривдником; · взаємодіє з іншими суб’єктами, що здійснюють заходи у сфері запобігання та протидії домашньому насильству, відповідно до чинного законодавства (Міністерство соціальної політики України, уповноважені підрозділи органів Національної поліції України, органи опіки та піклування, управління освітою, охорони здоров’я тощо).

 3. Органи Національної поліції України: · приймають та розглядають заяви та повідомлення про вчинення домашнього насильства, у тому числі розглядають повідомлення, що надійшли до кол-центру з питань запобігання та протидії домашньому насильству, насильству за ознакою статі та насильству стосовно дітей, вживають заходи для  його припинення та надають допомогу постраждалим особам з урахуванням результатів оцінки ризиків у порядку, визначеному центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері запобігання та протидії домашньому насильству, спільно з Національною поліцією України; · інформують постраждалих осіб про їхні права, заходи і соціальні послуги, якими вони можуть скористатися; ·виносять термінові заборонні приписи стосовно кривдників; · беруть на профілактичний облік кривдників та проводять з ними профілактичну роботу в порядку, визначеному законодавством; · здійснюють контроль за виконанням кривдниками спеціальних заходів протидії домашньому насильству протягом строку їх дії; · анулюють дозволи на право придбання, зберігання, носіння зброї та боєприпасів у власників у разі вчинення ними домашнього насильства, а також вилучають зброю та боєприпаси у порядку, визначеному законодавством; · взаємодіють з іншими суб’єктами, що здійснюють заходи у сфері запобігання та протидії домашньому насильству, відповідно до чинного законодавства.

 4. Органи управління освітою, заклади та установи системи освіти: · забезпечують підготовку фахівців відповідної кваліфікації та галузі знань з метою належного виконання ними функцій із запобігання та протидії домашньому насильству; · забезпечують впровадження в освітній процес на всіх світніх рівнях, у тому числі включення до освітніх програм і планів, питань запобігання та протидії домашньому насильству; · забезпечують включення до освітньо-професійних програм під час встановлення державних стандартів освіти питань запобігання та протидії домашньому насильству; · беруть участь у підготовці (перепідготовці, підвищенні кваліфікації) фахівців, які представляють суб’єктів, що здійснюють заходи у сфері запобігання та протидії домашньому насильству; · забезпечують включення до освітніх програм питань запобігання та протидії домашньому насильству; · методично забезпечують заклади освіти з питань запобігання та протидії домашньому насильству;  · звітують центральному органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері запобігання та протидії домашньому насильству, про результати здійснення повноважень у цій сфері у порядку, визначеному центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері запобігання та протидії домашньому насильству.

Заклади та установи системи освіти:· проводять з учасниками освітнього процесу виховну роботу із запобігання та протидії насильству; · повідомляють не пізніше однієї доби службу у справах дітей, уповноважені підрозділи органів Національної поліції України у разі виявлення фактів домашнього насильства стосовно дітей або отримання відповідних заяв чи повідомлень; · проводять інформаційно-просвітницькі заходи з учасниками освітнього процесу з питань запобігання та протидії насильству, у тому числі стосовно дітей та за участю дітей, приділяючи особливу увагу формуванню небайдужого ставлення учнів до постраждалих дітей, усвідомлення необхідності невідкладного інформування вчителів про випадки насильства, що стали їм відомі, повідомлення про такі випадки до кол-центру з питань запобігання та протидії насильству, насильству за ознакою статі та насильству стосовно дітей; · організовують роботу практичного психолога та/або соціального педагога з постраждалими дітьми; · взаємодіють з іншими суб’єктами, що здійснюють заходи у сфері запобігання та протидії домашньому насильству, відповідно до чинного законодавства;

 5. Установи і заклади охорони здоров’я: · повідомляють уповноваженим підрозділам органів Національної поліції України про виявлення ушкоджень, що могли виникнути внаслідок вчинення домашнього насильства, а в разі виявлення ушкоджень у дитини - також службу у справах дітей; · у разі виявлення тілесних ушкоджень забезпечують в установленому порядку проведення медичного обстеження постраждалих осіб; · у разі виявлення ушкоджень сексуального характеру направляють постраждалих осіб на тестування на ВІЛ-інфекцію; · надають медичну допомогу постраждалим особам з урахуванням індивідуальних потреб;  · інформують постраждалих осіб про заходи та соціальні послуги, якими вони можуть скористатися; · взаємодіють з іншими суб’єктами, що здійснюють заходи у сфері запобігання та протидії домашньому насильству, відповідно до чинного законодавства.

6. Центри соціальних служб для сім’ї, дітей та молоді: · приймають інформацію про випадки вчинення домашнього насильства або реальної загрози його вчинення; · забезпечують надання особам, які постраждали від домашнього насильства, психологічної, соціально-педагогічної, соціально-економічної, інформаційної та юридичної допомоги; · у разі необхідності направляють постраждалих осіб до центрів соціально-психологічної допомоги; · здійснюють соціальний супровід сімей та осіб, де мають місце випадки вчинення домашнього насильства або в яких існує реальна загроза його вчинення; · проводять оцінку потреб сімей та осіб, де мають місце випадки вчинення домашнього насильства або в яких існує реальна загроза його вчинення; · інформують місцеві державні адміністрації, органи місцевого самоврядування, уповноважені підрозділи органів Національної поліції України про виявлення фактів домашнього насильства за наявності добровільної поінформованої згоди постраждалих осіб, крім випадків вчинення насильства стосовно дітей та недієздатних осіб або виявлення актів насильства кримінального характеру, коли така згода не вимагається; у випадку вчинення насильства стосовно дитини – інформують не пізніше однієї доби служби у справах дітей та уповноважені підрозділи органів Національної поліції України.

 7. Центри соціально-психологічної допомоги: · надають в умовах цілодобового стаціонару допомогу та тимчасовий притулок особам, які опинилися у складних життєвих обставинах і потребують тимчасового притулку, у разі відсутності у зазначених осіб засобів до існування; · надають соціальні послуги особам шляхом консультування за допомогою телефонного зв’язку, а також в умовах денного стаціонару без забезпечення тимчасовим притулком і харчуванням; · надають консультації з питань застосування норм законодавства, допомогу в оформленні документів, забезпечує захист та реалізацію прав дітей,  молоді та сімей, зокрема шляхом представлення їх інтересів перед третіми особами; · проводять оцінку потреб осіб, які звернулися до центру, складають разом з ними індивідуальний план заходів щодо усунення складних життєвих обставин з установленням строку його виконання; · проводять психологічну діагностику з метою психологічної корекції, реабілітації та адаптації; · надають посередницькі послуги під час здійснення діагностичних заходів, у разі потреби здійснюють профілактичні та лікувально-оздоровчі заходи, надають першу невідкладну медичну допомогу у разі нещасного випадку; · інформують центри соціальних служб для сім’ї, дітей та молоді за місцем проживання особи, яка звернулася до центру, про необхідність надання їй подальшої соціальної підтримки; · порушують перед відповідними органами клопотання про застосування передбачених законодавством санкцій до фізичних та юридичних осіб, у разі недотримання ними законодавства стосовно захисту прав, свобод та законних інтересів осіб, що тимчасово проживають у центрі. Максимальний строк перебування особи в центрі становить 90 діб.

 8. Соціальний центр матері та дитини: · забезпечують тимчасове проживання жінок на сьомому-дев’ятому місяці вагітності та матерів з дітьми віком від народження до 18 місяців, які опинилися у складних життєвих обставинах, що перешкоджають виконанню материнському обов’язку; · забезпечують проведення попередньої співбесіди спеціаліста- психолога з жінками, які звертаються до центру, ознайомлення їх з правилами внутрішнього розпорядку та метою роботи працівників центру; · розробляють на підставі діагностики план індивідуальної роботи з особами, що тимчасово проживають у центрі, який містить заходи взаємодії таких осіб із спеціалістами центру; · проводять з особами, що тимчасово проживають у центрі, індивідуальні та групові корекційні заходи, надає психологічну допомогу, кваліфіковані консультації (психологічні, педагогічні, медичні, правові), у разі потреби організовує їх госпіталізацію та клінічне обстеження; · забезпечує виконання індивідуальних програм адаптації, реабілітації та реінтеграції в суспільство осіб, що тимчасово проживають у центрі; 41 · порушують клопотання про притягнення до відповідальності посадових осіб, винних у порушенні прав та інтересів осіб, що тимчасово проживають у центрі; · ведуть облік соціальної робот з особами, які тимчасово проживають у центрі; · надають консультації з питань догляду за дітьми раннього віку, їх розвитку і виховання; · передають документи центру соціальних служб для сім’ї, дітей та молоді за місцем подальшого проживання особи, яка тимчасово проживає у центрі, для здійснення соціального супроводу.

 9. Інші загальні та спеціалізовані служби підтримки постраждалих осіб: загальні служби – притулки для дітей; центри соціально-психологічної реабілітації дітей; соціально-реабілітаційні центри (дитячі містечка); територіальні центри соціального обслуговування (надання соціальних послуг); спеціалізовані – притулки для постраждалих осіб, центри медико- соціальної реабілітації постраждалих осіб; мобільні бригади соціально- психологічної допомоги постраждалим особам та особам, які постраждали від насильства за ознакою статі, а також заклади та установи, призначені виключно для постраждалих осіб та осіб, які постраждали від насильства за ознакою статі). · приймають та розглядають заяви від постраждалих осіб або їхніх представників про отримання допомоги, зокрема соціальних послуг для осіб, які перебувають у складних життєвих обставинах; · інформують місцеві державні адміністрації, органи місцевого самоврядування, уповноважені підрозділи органів Національної поліції України про виявлення фактів домашнього насильства за наявності добровільної поінформованої згоди постраждалих осіб, крім випадків вчинення насильства стосовно дітей та недієздатних осіб або виявлення актів насильства кримінального характеру, коли така згода не вимагається; у разі виявлення факту домашнього насильства стосовно дитини - інформують не пізніше однієї доби служби у справах дітей та уповноважені підрозділи органів Національної поліції України; · проводять оцінку потреб постраждалих осіб; · надають постраждалим особам повну та вичерпну інформацію про їхні права і можливості отримання ними дієвої допомоги;  · надають відповідно до компетенції постраждалим особам соціальні послуги, медичну, соціальну, психологічну допомогу на безоплатній основі, сприяють наданню правової допомоги, а також забезпечують тимчасовим притулком для таких осіб та їхніх дітей у порядку, передбаченому законодавством.

10. Бюро судово-медичної експертизи управлінь охорони здоров’я: · судово-медична експертиза проводиться згідно з постановою особи, що проводить дізнання, слідчого, прокурора, судді, а також за ухвалою суду. При проведенні судово-медичної експертизи можуть бути присутні: - слідчий (за винятком проведення експертизи особи іншої статі, коли це супроводжується її оголенням); - обвинувачений та інша особа (тільки з дозволу слідчого); - лікарі лікувально-профілактичних закладів з дозволу слідчого; - результати судово-медичної експертизи оформлюються документом, який має назву «висновок експерта»; · за наявності направлення на проведення експертизи працівника органу внутрішніх справ експертиза проводиться безкоштовно.

 11. Центри із надання безоплатної вторинної правової допомоги: Центри правової допомоги – всеукраїнська мережа точок доступу до безоплатної правової допомоги, активного поширення правової інформації та доступу до правових консультацій на рівні територіальних громад. Центри правової допомоги забезпечує надання: · безоплатної первинної правової допомоги, що полягає в отриманні юридичної консультації фахового юриста, доступі до необхідної правової інформації, складанні заяв, скарг та інших документів правового характеру; · безоплатної вторинної правової допомоги, що полягає в отриманні правової допомоги для представництва інтересів у суді, підготовці процесуальних документів. Безоплатна первинна правова допомога надається усім громадянам України, іноземцям, особам без громадянства, у тому числі біженцям чи особам, які потребують додаткового захисту. Безоплатна вторинна правова допомога надається малозабезпеченим особам, дітям-сиротам та дітям, позбавлених батьківського піклування, біженцям, ветеранам війни (у тому числі учасникам АТО), внутрішньо переміщеним особам, членам сімей загиблих учасників бойових дій, реабілітованим особам та особам, стосовно яких суд розглядає питання про 43 обмеження цивільної дієздатності чи надання психіатричної допомоги в примусовому порядку та ін. відповідно до чинного законодавства. Безоплатна правова допомога передбачає, що роботу адвоката/фахівця оплачує держава. Усі інші платежі (судовий збір, експертиза, публікація у пресі про виклик відповідачі і т.п.) особа сплачує самостійно. Для отримання консультації з правових питань необхідно звернутися до найближчого центру правової допомоги (адресу можна дізнатися на сайті www.legalaid.gov.ua).

ІНСТРУКЦІЯ 
щодо заповнення в журналі обліку фактів звернення та доставлення до закладу охорони здоров’я осіб у зв’язку із заподіянням їм тілесних ушкоджень кримінального характеру та інформування про такі випадки органів та підрозділів поліції

1. Журнал обліку фактів звернення та доставлення до закладу охорони здоров’я осіб у зв’язку із заподіянням їм тілесних ушкоджень кримінального характеру та інформування про такі випадки органів та підрозділів поліції (далі - журнал) ведеться в лікарнях, госпіталях, профілакторіях, клініках, травмпунктах та інших закладах охорони здоров’я. 

2. Журнал ведеться та зберігається цілодобово в приймальних пунктах закладів охорони здоров’я. 

3. За правильність ведення журналу відповідають медичні працівники закладів охорони здоров’я, що здійснюють прийом та огляд осіб, які звернулися та доставлені із заподіяними тілесними ушкодженнями кримінального характеру. Контроль за веденням спеціального журналу покладається на працівника закладу охорони здоров’я, визначеного наказом керівника цього закладу. 

Аркуші в журналі повинні бути пронумеровані, прошнуровані і скріплені печаткою закладу охорони здоров’я. Записи проводяться розбірливо, повністю, охайно і тільки чорнилом чорного або синього кольору. Виправлення і підчистки не допускаються. 

4. Працівник закладу охорони здоров’я після закінчення огляду постраждалої особи, яка звернулася або була доставлена із тілесними ушкодженнями кримінального характеру, інформує телефоном про це чергову частину органу та підрозділу поліції. 

5. При заповненні граф спеціального журналу працівнику закладу охорони здоров’я необхідно зазначати:

1) у графі 1 - порядковий номер;

2) у графі 2 - дату і час звернення та доставлення до закладу охорони здоров’я осіб із тілесними ушкодженнями кримінального характеру;

3) у графі 3 - прізвище, ім’я, по батькові, число, місяць, рік народження особи, яка отримала тілесні ушкодження кримінального характеру;

4) у графі 4 - місця проживання/перебування, роботи та номер контактного телефону  (мобільний, стаціонарний) постраждалого;

5) у графі 5 - прізвище, ім’я, по батькові, місце проживання/перебування та номер контактного телефону (мобільний, стаціонарний) особи, яка доставила постраждалого;

6) у графі 6 - обставини отримання тілесних ушкоджень (дата, час, місце отримання, способи нанесення ушкоджень, відомості про особу (осіб), яка (які) їх нанесла(ли), застосування вогнепальної або холодної зброї), а також інші відомості щодо отримання тілесних ушкоджень;

7) у графі 7 - прізвище, ім’я, по батькові, місце проживання/перебування особи (осіб), яка(і) зі слів постраждалого завдала(ли) йому тілесних ушкоджень кримінального характеру;

8) у графі 8 - дату, час, прізвище, ім’я, по батькові працівника закладу охорони здоров’я, який телефоном повідомив чергову частину органу чи підрозділу поліції;

9) у графі 9 - прізвище, ім’я, по батькові уповноваженого працівника органу чи підрозділу поліції, який отримав повідомлення; 

10) у графі 10 - характер та локалізацію тілесних ушкоджень кримінального характеру (місце розташування тілесних ушкоджень на тілі постраждалого, їх види (вогнепальні, колоті, різані, рубані, забиті поранення));

11) у графі 11 - до якого закладу охорони здоров’я та відділення направлено постраждалого, вид призначеного лікування (стаціонарне, амбулаторне) або відмова від лікування.

6. Журнал повинен бути пронумерований, прошнурований, скріплений печаткою та зареєстрований у канцелярії закладу охорони здоров’я.

7. Журнал зберігається в архіві закладу охорони здоров’я протягом трьох років, після чого знищується комісією, утвореною керівником закладу охорони здоров’я відповідно до чинного законодавства.

8. Працівники закладів охорони здоров’я на вимогу уповноваженого працівника органу чи підрозділу поліції надають для ознайомлення журнал.

МІНІСТЕРСТВО ВНУТРІШНІХ СПРАВ УКРАЇНИ 
МІНІСТЕРСТВО ОХОРОНИ ЗДОРОВ’Я УКРАЇНИ

НАКАЗ

06.07.2016  № 612/679

Зареєстровано в Міністерстві 
юстиції України 
28 липня 2016 р. 
за № 1051/29181

Про порядок обліку фактів звернення та доставлення до закладів охорони здоров’я осіб у зв’язку із заподіянням їм тілесних ушкоджень кримінального характеру та інформування про такі випадки органів і підрозділів поліції

Відповідно до Кримінального процесуального кодексу України, пункту 5 частини першої статті 23 Закону України «Про Національну поліцію», підпункту 7 пункту 4 Положення про Національну поліцію, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 28 жовтня 2015 року № 877, пункту 8 Положення про Міністерство охорони здоров’я України, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 25 березня 2015 року № 267, пункту 9 Положення про Міністерство внутрішніх справ України, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 28 жовтня 2015 року № 878, та з метою приведення нормативно-правових актів у сфері діяльності Національної поліції у відповідність до вимог чинного законодавства, забезпечення повноти обліку фактів звернення та доставлення до закладу охорони здоров’я осіб у зв’язку із заподіянням їм тілесних ушкоджень кримінального характеру та інформування про такі випадки органів і підрозділів поліції для вжиття заходів з перевірки обставин їх отримання НАКАЗУЄМО:

1. Керівникам закладів охорони здоров’я забезпечити:

1) повноту обліку фактів звернення та доставлення до закладів охорони здоров’я осіб у зв’язку із заподіянням їм тілесних ушкоджень кримінального характеру;

2) невідкладне інформування органів і підрозділів поліції про всі факти звернення та доставлення до закладів охорони здоров’я осіб у зв’язку із заподіянням їм тілесних ушкоджень кримінального характеру (вогнепальних, колотих, різаних, рубаних, забитих поранень), а також визначити працівників, відповідальних за цю роботу.

Міністрові охорони здоров’я Автономної Республіки Крим, керівникам структурних підрозділів з питань охорони здоров’я обласних, Київської і Севастопольської міських державних адміністрацій забезпечити заклади охорони здоров’я, які надають медичну допомогу особам, журналами в необхідній кількості.

2. Відомості про факти звернення та доставлення до закладів охорони здоров’я осіб у зв’язку із заподіянням їм тілесних ушкоджень кримінального характеру записуються в журналі обліку фактів звернення та доставлення до закладу охорони здоров’я осіб у зв’язку із заподіянням їм тілесних ушкоджень кримінального характеру та інформування про такі випадки органів та підрозділів поліції (далі - журнал), форма якого наведена в додатку до цього наказу. 

3. Затвердити Інструкцію щодо заповнення в журналі обліку фактів звернення та доставлення до закладу охорони здоров’я осіб у зв’язку із заподіянням їм тілесних ушкоджень кримінального характеру та інформування про такі випадки органів та підрозділів поліції, що додається.

4. Начальникам головних управлінь Національної поліції в Автономній Республіці Крим, областях, містах Києві та Севастополі:

1) забезпечити своєчасну реєстрацію в журналі єдиного обліку заяв і повідомлень про вчинені кримінальні правопорушення та інші події відповідно до Інструкції про порядок ведення єдиного обліку в органах поліції заяв і повідомлень про вчинені кримінальні правопорушення та інші події затвердженої наказом Міністерства внутрішніх справ України від 06 листопада 2015 року № 1377, зареєстрованої у Міністерстві юстиції України 01 грудня 2015 року за № 1498/27943, повідомлень закладів охорони здоров’я про заподіяння особам тілесних ушкоджень кримінального характеру та негайне на них реагування;

2) організувати проведення щокварталу звірок записів у журналах із записами в журналі єдиного обліку заяв і повідомлень про вчинені кримінальні правопорушення та інші події відповідно до Інструкції про порядок ведення єдиного обліку в органах поліції заяв і повідомлень про вчинені кримінальні правопорушення та інші події та аналіз їх результатів.

5. Визнати таким, що втратив чинність, наказ Міністерства внутрішніх справ України, Міністерства охорони здоров’я України від 10 травня 1993 року № 307/105 «Про порядок обліку випадків звернення до закладів охорони здоров’я і міськрайлінорганів внутрішніх справ громадян з тілесними ушкодженнями кримінального характеру», зареєстрований у Міністерстві юстиції України 11 червня 1993 року за № 67 (із змінами).

6. Директорові Департаменту формування політики щодо підконтрольних Міністрові органів влади та моніторингу МВС (Боднар В.Є.) забезпечити подання цього наказу на державну реєстрацію до Міністерства юстиції України в установленому порядку.

7. Контроль за виконанням цього наказу покласти на Голову Національної поліції України та заступника Міністра охорони здоров’я України відповідно до розподілу обов’язків.

8. Цей наказ набирає чинності з дня його офіційного опублікування.

З історії

ЗВІТ ПРО ДЯЛЬНІСТЬ УКРАЇНСЬКОЇ ЖІНОЧОЇ

НАЦІОНАЛЬНОЇ РАДИ

(матеріал з Центрального державного архіву України)

Постановою Урядової Ради в складі голови – С.Русової, заступниці голови Леонтович, секретарки О.Галаган і скарбника М.Макаренко – дня 10 березня 1939 р. Діяльність Української Жіночої національної Ради тимчасово припинена, всі її папери і книжки постановлено передати для переховування Музею Української Визвольної Боротьби в Празі – його Директору проф. Д.Антоновичу з забороною видачи їх кому б то не було, окрім членкам фундаторкам пп. З.Мірній, Г.Чикаленко-Келлер, М.Рудницькій, К.Малецькій, Л.Черняхівській-Старицькій і С.Русовій. Постановлено також надрукувати звіт діяльности Укр. Жін.Нац.Ради за 20 літ її існування та розіслати його членкам фундаторкам, а також членкам 1-ї і останньої Ради.

Українська Жіноча Національна Рада, як відомо, була заснована в 1920 р. В Камянці Подільському, де на той час перебувала вся Українська Влада, витіснена з Київа большевиками. Перший її склад був: голова – М.Грушевська, члени: К.Малицька, М.Рудницька, З.Мірна, Л.Черняхівська-Старицька, Г.Залізняк, М.Суровцева і генеральна секретарка Г.Чикаленко-Келлер. Але М.Грушевська заскоро зреклась свого головування. Її заступила проф. С.Русова, яка і залишилась головою усі 19 літ існування Ради.

Головною метою своєї діяльності ця нова жіноча організація ставила – об’єднання усіх жіночих організацій на Україні і зв’язок з закордонними жіночими організаціями. Перше завдання не могло бути виконане через інвазію большевиків на Україну, не сталося також і звязку межи емігрантськими українськими організаціями через їх розкиданість по різних державах і перешкоди комунікації. Що до другого завдання, то саме під час організації Укр.Жін.Нац.Ради, в Хрістіанії відбувався конгрес найсильнішої жіночої організації – Міжнародної Ради Жінок, в якій під цей час вже нараховувалося до 50 міл. жінок з 46 різних держав.

Український Уряд вислав на цей конгрес делегаткою п. Чикаленко-Келлер і п. Зархи. На цьому конгресі наша Національна Рада була прийнята до складу цілої Міжнародньої Ради.

     1920 р. Майже всі члени нашої Ради опинились за кордоном. Щоб не загубити взаємно контакту, вони вирішили скрізь, де їх було кілька, засновувати свої філії – у Відні, Римі, Берліні Празі. Але філії припиняли свою діяльність, як тільки члени їх – емігрантки, постійно шукаючи заробітку, переїздили. Найдовше – 18 літ – існувала Пражська філія. В перші часи свого існування вона об’єднувала пражські українські жіночі організації – Громаду Студенток Українок, Жіночий Союз, Союз Христіянок Подебрад. Головним виявом діяльності Укр.Жін.Нац.Ради було саме те, чого більш усього від неї вимагав небіжчик Старший Отаман С.Петлюра. А саме повідомляти Європу через жіночі організації за Україну і за усі страждання українського народу. Шляхом для цього були виступи наших делегаток на всяких міжнародніх конгресах: жіночих – в містах Галле, Римі, Копенгагені, Вашінгтоні; Ліги Миру і Свободи – в Празі, 2 рази в Греноблі, Подебрадах; використовувались для цієї ж мети педагогічні з’їзди – в Гейделберзі, Празі, Женеві.

Але позаяк усі ці організації ухилялись від політики, це ставило нам велику перешкоду для вільного вислову наших делегаток, які самим фактом, що вони делеговані українською еміграцією, ставали політичними діячками і усякі їхні найкоректніші інформації викликали глухий протест з боку Президії. Але разом з тим завязувались персональні відносини, ши-рились персональні симпатії до українського народу, знайомство з правдивим становищем України як в межах Совітів, так і Польщі. Після Копенгагенського Конгресу Всесвітньої Жі-ночої Ради, на якому нам навіть не пощастило довести до всесвітнього оголошення нещасли-ву долю пані Бессараб, замученої в польській вязниці, вирішено було одмовити українкам емігранткам бути повноправними делегатками, бо вони не мали своєї держави, свого уряду. Навіть філія нашої Ради у Львові на власній землі, серед свого народу була визнана неза-конною, а мусіла ввійти до складу Польської філії. Але завдяки інформаціям нашої деле-гатки (Г.Чекаленко-Келлер) Вашингтонський конгрес визнав можливим залишити Укра-їнську Секцію в складі Великої Ради. Тільки головна її Управа не припиняла своїх змагань викинути Українську Секцію і пішла на такий компроміс: голова Ради пані Аберден запро-понувала голові Укр.Жін.Нац.Ради з делегатки повиситися до почесної віце-презідентки, але

– без права рішаючого голосу, який має кожна делегатка. Коли ж Укр.Жін.Нац.Рада не схотіла так понизити своє становище, то в Женеві зібралась невелика комісія – з старих членок Великої Ради і винесла постанову, що українки емігрантки не можуть представляти свій нарід, поки Україна не стане сама незалежною державою. Не дивлячись на цю образу наша Нац.Рала не припиняла своїх зносин з організованим жіноцтвом різних держав Європи. Від деяких одержувала щирі вирази симпатії.

Другим шляхом, яким наша Рада протестувала проти ріжних переслідувань українського народу й зверталась до всесвітньої опінії для охорони його прав. Таких заяв і протестів було складено і розіслано коло 50, а саме: проти голоду (першого і другого) до Міжнароднього Червоного Хреста в Женеві, до жіночих організацій, до бувшого презідента П.С.Д.Америки; проти польської паціфікації в Галичині; проти взагалі польських переслідувань в Галичині й проти них же в Радянській Україні. До Мирової Конференції – ми доказували, що без справедливого розвязання української справи не може бути в Східній Європі миру, посилались і подяки – до швейцарського міністра, що виступав проти приняття Совітів Лігу Націй; членам англійського парламенту – за протести проти переслідувань українців Галичині. (Розсилали протест за убивство Старшого Отамана С.Петлюри і галицької мучениці п.Бессараб і проти переслідування дітей в Польщі в 1938 р.) Посилались привітання до Митрополита Шептицького, до Франка (поета), до чеського композитора Форстера, до сенаторки Пламінкової й багато інших. Тримався постійний контакт з “Європою”, постійне нагадування за справу України. Від деяких організацій одержувались відповіді, повні симпатії – від швейцарського міністра, від грецької жіночої організації, від проф.Бове з Женеви і т.п.

        В пражському житті української еміграції Укр.Жін.Нац.Рада прийняла активну участь,

– головним чином помогаючи молоді, жінкам і дітям, як матеріяльно, так і морально, упорядковуючи літературні реферати та академії в честь видатних жінок – п.п. Вілінської, Старицької, Косач, Божени Нємцової, Кобринської, Алчевської, Кобилянської і др. Матеріяльну поміч давали жінкам і дітям в таборі в Йозефові, запомогали грошима молоді закінчувати свою освіту. Стараннями членів У.Ж.Н.Р. було організовано притулок для українських дітей і провадилася в ньо-му наша праця 5 літ, поки він не перейшов в руки другої жіночої організації в Подебрадах. Останні 8 років Рада звернула свою увагу на страшну денаціоналізацію наших дітей серед української еміграції і почала з нею боротися збіраючи дітей на ріжні курси, що впливали на дітей і об’єднували в одну щиру українську родину. Але з часом діти вступали в чужі школи – франц., німецькі, чеські, наука ставала для них трудніша, а батьки не так цікавилися націоналізацією своїх дітей, як найліпшими нотатками і переставали присилити дітей на наші дитячі сходини, саме тоді, коли чужа школа найбільш одхиляла старших дітей від усього українського. Корисна громадська праця випала з рук У.Ж.Н.Р., але не перейшла ні в чиї другі. Та страшна апатія, яка охопила укра-їнську еміграцію в Празі, відбилася і на нашій організації – щороку зменшувалась кількість членів, за браком конкретної праці губилось значіння засідань. Політичну працю перебрала у вимогах праці нова більш широка, більш впливова укр. жіноча організація – Всесвітній Союз Українок. Від її імени були розіслані в 1936 і в 1939 рр. протести і клич о помочі

в справі закриття Союзу Українок у Львові і в справі жахливих подій на Карпатській Україні.

Рівно 19 літ працювала У.Ж.Н.Р. на чужому терені, не прохала ні у кого жадної матеріяльної запомочи, працювала вільно, не визнаючи над собою жадної чужої влади, навіть не затвердивши ні в якій поліцейній установі свій первісний, на батьківщині складений Статут, не відходячи ані на крок від тих завдань, які їй доручені були при її організації. Часто праця ставала дуже тяжкою: в нутро її закрадались деколи гіркі взаємні непорозуміння, відходили цінні діячки. Ці обставини останніх 2-3 років привели Управу на необхідність припинити на деякий час своє існування, як організації і в сучасний момент непотрібній. Може ще її праця буде потрібна для України, може не в Празі, а в іншій ній са-мій і з деякою зміною в самих вимогах праці. Тоді звісно всі фундаторки У.Ж.Н.Р. відродять нашу організацію зі свіжими силами, новими діячками, може, і в цілком новій формі.

Щодо матеріяльних засобів, то вони ніколи не були в блискучому стані, а зараз використані до останнього гелера на друк цього звіту і його почтову розсилку. Двічі ми одержали запомогу закордону, в 1923 р. Норвежська жіноча організація прислала нам 300 норвежських крон на поміч укр. жінкам і дітям на еміграції, які і пішли головним чином на жінок і дітей табору в Йозефові, за що маємо від них щиру подяку. Потім в 1924 р. наші рідні сестри з Канади, бажаючи, щоб на конгрес у Вашінгтоні поїхала делегатка від У.Ж.Н.Р., прислали їй на подорож 3000 к. Позаяк ці гроші спізнились і делегатка не змогла їх використати на подорож, ця сума була витрачена так: на допомогу біднішим укр. студенткам (через Студентську громаду) – 1000 к., на дитячий притулок 535 к., на укр.гімназію в Подебрадах – 500 к., на вінок С.Петлюрі (в Па-риж) – 200 к., на запомог і т.і. у (в борг) одній дуже бідувавшій студентці – 400 к., на друк та поширення меморандів на смерть С.Петлюри та Н.Суровцевої – 365 к. Решта грошей, як і членські вкладки, витрачено на кореспонденцію, приняття укр.приїзжих гостей, друк меморандів і т.і. Приносимо ще раз щиру подяку дорогім сестрам добродійкам за дуже цінну підтримку.

Кінчаючи звіт діяльности У.Ж.Н.Р. за 19 літ, дозволю собі дещо додати до привітання, яке ми одержали на 10-літній юбілей Ради.

“Не з повним розумінням зустріла Європа наше жіноче представництво за кордоном, тяж-кий був шлях Укр.Жін.Нац.Ради в її боротьбі за своє визволення, в її домаганнях допомогти сво-єму народові досягти кращої долі. Всюди і всім треба було доводити, що ми (ані польки, ані ро-сіянки) українки, представниці окремого україн-ського народу, а лише подалися в чужі краї, щоб відшукати співчуття культурного світу до страж-дань поневоленого силою народу, заявити про його права до самостійного державного існуван-ня. Шлях, пройдений Укр.Жін.Нац.Радою закор-доном, був тяжкий шлях зневірря, незрозуміння, безнадійного невизнання з боку чужих, щасливих народів – прав нашого народу.

Може настане колись час, що ці права будуть визнані Європою й затверджені волею самого українського народу, переведені в ту або другу політичну форму незалежного державного існування. З певною вірою, що час цей вже наближається, що український народ власними силами визволиться від усіх своїх окупантів ми припиняємо тимчасово діяльність нашої організації, певні, що в майбутнім в кращих обставинах знайдуться свіжі сили, щоб продовжувати її головну працю: придбати українському жіноцтву не лише симпатії чужих жіночих організацій, а й повноправне межи них місце для українського жіноцтва, що станеться з державним незалежним існуванням України.

Шановні дорогі колежанки та подруги!
В перший День Нового Року хочу привітати вас з народженням нової надії. Нехай відійдуть у минуле всі наші складності, непорозуміння, важка праця без високої ефективності для зміни суспільства на краще.
Христос Народився!
Новий Рік прийшов!
Це дає надію обʼєднання, ефективної співпраці, розуміння нашої високої місії впровадження жінок до всіх гілок прийняття рішень. Це дає надію знайти найбільш достойних жінок для виконання цієї місії, щоб відійти від моделі чоловічої політики, суспільства, в котрому комфортно жити чоловікам. Рік за роком, крок за кроком виборюємо рівні можливості.
Нехай 2020 крок стане могутнім і змінить становище на краще.
Вірю, маю надію, з любовʼю до Вас
Людмила Порохняк-Гановська
Від імені Національної Ради Жінок України