Цього року професійне свято медиків ми зустрічаємо “зі сльозами на очах”. І цьому є кілька причин.

Перша і найважливіша — це пандемія COVID-19 та повʼязаний з нею карантин. Майбутнє розсудить і висвітлить нам початок пандемії, безвідповідальність ВООЗ, на рішення котрої орієнтувались державні органи охорони здоровʼя. Рано чи пізно введені карантини в кожній країні, з якими ресурсами вступає медицина в карантин? Ми нарешті почали рахувати наявне обладнання та фахівців до нього. І обладнання мало і воно застаріле і фахівці або виїхали, або недовчились, або також дуже літнього віку. Медики не пішли у відпустки, вони досі на своєму посту, працюють тижнями в тому самому комбінезоні, інфікуються на робочому місці, але в межах можливості надають допомогу і ми щиро вдячні їм за їх професійність та підтримку.

Другою причиною є продовження реформування системи охорони здоровʼя.

В Україні все досить сумно — кілька років тому зруйнована наша санітарно-епідеміологічна служба, це пройшло якось майже непомітно, ніхто не відреагував на небезпечне рішення Міністерства охорони здоровʼя. Активно розпочалась така очікувана реформа — і знову проблеми — в першу чергу з населенням малих сіл. Тих, які не мають “пішого доступу” до первинної медико-санітарної допомоги, де немає ФАПів, аптечних пунктів, половина жителів котрих — люди похилого віку, здебільшого вдови. Так, вони записані до відповідної сімейної амбулаторії, але як дістатись до неї за десятки кілометрів по наших дорогах і нашому транспортному обслуговуванні? Лікар приїздить в село кілька разів на місяць, але старенькі потребують допомоги значно частіше.

2 роки тому Посольство Канади в Україні надали нам грант і ми змогли в 10 малих селах Чернігівщини підготувати волонтерів, надати їм медичні прилади домашнього вжитку, компʼютери — провести тренінги та зробити волонтерів контактерами між сільськими жителями (особливо особами похилого віку) та амбулаторіями сімейної медицини. Проєкт давно закінчився, підтримка продовження його відсутня, волонтери потроху працюють, ми знаходимо добрих людей, які допомагають купити розхідні матеріали (наприклад, стрічки для глюкометрів тощо), але проблема понад мільйона жителів малих сіл не вирішується.

Розпочався другий етап реформи — під час пандемії, зміни влади на місцях, ніхто не відтермінував його початок. Як наслідок — вчора отримала листа від МСЧ№3 — коштів на утримання великого та сучасного медичного закладу, який надає допомогу під час пандемії — немає, ні на заробітну платню медикам, ні на діагностичні та лікувальні процедури. Колектив ще вагається — чи просто закрити лікарні, поліклініку, діагностичні лабораторії і розійтись по домівках, розʼїхатись по Європі чи перекрити дорогу на Рівненську атомну електростанцію, яка обслуговується цією структурою і тим самим викликати збій в роботі енергетичної системи? Можливо, тоді помітять цю проблему?

Третьою причиною є те, що жоден з 20 Міністрів охорони здоровʼя не включив до реформування найбільшу групу медиків — медичних сестер. Адже реформування медсестринства дозволяє отримати кваліфікований догляд та специфічну медсестринську допомогу, яка допоможе задовільнити велику частину потреб пацієнтів, залишаючи лікарям їхні специфічні фунції і звільняючи від більш простих маніпуляцій та рутинних дій. На честь 200-річниці від Дня народження засновниці наукового медсестринства Флоренс Найтингейл 2020 рік оголошено Роком медичної сестри! І які висновки з цього зроблено в Україні?

Наша громадська організація скільки могла піднімала це питання — ми 5 років щомісяця випускали газету “Сімейний лікар+” для медичних сестер та фельдшерів, на 3 каналі Національного радіо в цей період мали щотижневу передачу в прямому ефірі з тією ж назвою, 4 роки випускали щомісяця журнал “Медична сестра”, не маючи жодної підтримки ні від влади ні від донорських організацій. За виключенням останніх 3 міністрів — з усіма попередніми мали багато зустрічей: нам обіцяли, ми вже 15 років пишемо, звертаємось на всіх рівнях про цю проблему, навіть вдалося при владі Черновецького в Києві добитися в КМДА введення посади Головного фахівця з медсестринства в Києві, але зараз це вже історія. Донорів проблема 400-тисячної армії медсестер (95% - це жінки) не цікавить, вони мають інші пріоритети, а без підтримки багато зробити неможливо. І їдуть наші спритні, вмілі руки, наші світлі голівки та милосердні серця в інші країни, де потребують на кращих умовах їх професійної праці.

В країні зараз працюють десятки тисяч унікальних фахівців в галузі охорони здоровʼя, але чому приймаються непрофесійні рішення, чому руйнується галузь? ВЛАДА — ПОБАЧТЕ ЇХ

Професія медика унікальна та особлива, медики мають набагато більше зобовʼязань, ніж прав, до них предʼявляють найбільше вимог. Честь і совість для медика — поняття особливі, медик не може бути некомпетентним, неуважним, не любити людей, не розуміти їх.

Самовідданість та безкорисливість медиків призвели то того, що часто пацієнти не в змозі оцінити дійсний обсяг їхньої фізичної та моральної напруги, особливо в кризових ситуаціях, як зараз — під час пандемії.

Здоровʼя Вам і Вашим рідним, дорогі колеги!

Нехай швидше минуть складні карантинні часи, відновиться нормальне життя країни, і в цьому житті ми хотіли б побачити достойну високу позицію медицини, як науки, як мистецтва, і ВАС, дорогі медики, як представників поважної професії, поцінованої владою та суспільством.

ВІРИМО В СВІТЛЕ МАЙБУТНЄ НАШОЇ КРАЇНИ ТА МЕДИЦИНИ В НІЙ. Нам не залишається нічого, крім ВІРИ, але ВІРА ЗАВЖДИ РЯТУЄ.

Ваша

Людмила Порохняк-Гановська,

Голова Національної Ради Жінок України,

доктор медичних наук, професор

12 червня – Всесвітній день боротьби з дитячою працею. Цей День був заснований за активної участі Міжнародної організації праці (МОП) ще в кінці минулого століття і відзначається 12-го червня. Передісторія появи такої пильної уваги з боку широкої міжнародної громадськості до питань і проблем експлуатації дитячої праці цілком закономірна. Нині кількість працюючих дітей у світі,за даними ООН, становить 150 мільйонів, більше половини з них трудяться в умовах, небезпечних для життя. Тож країни-члени МОТ вирішили об’єднатися, що вирішити цю проблему.

Україна була однією з перших країн, які ратифікували Конвенцію МОП № 182 Про заборону та негайні дії щодо ліквідації найгірших форм дитячої праці (ратифікована у жовтні 2000 року). Приєднавшись до цієї Конвенції та іншим міжнародним актам, уряд України виявив свої наміри щодо впровадження всіх необхідних заходів для боротьби з дитячою працею на національному рівні.

Фото з Інтернету

8 червня – 165 років від дня народження Наталії Кобринської (1855–1920), письменниці, громадської діячки, організаторки жіночого руху в Галичині, уродженки с. Белелуї Снятинського району, похованої в Болехові.

Наталія Кобринська світу здобула вдома. Батько допоміг їй вивчити українську, російську, польську, німецьку та французьку мови. Вийшла заміж за Теофіла Кобринського – піаніста, співака і композитора. Після раптової смерті чоловіка 1882-го Наталя Кобринська поїхала з батьком до Відня, де він працював послом Державної ради. У Відні Наталія Кобринська знайомиться з прогресивним публіцистом, літературознавцем і громадським діячем Остапом Терлецьким. Він, оцінивши майстерність та емоційність усних оповідей Наталі, умовив її взятися за перо. Перше оповідання Кобринської «Пані Шумінська» вийшло у 1883 році. Провідною темою творчості й діяльності Наталі Кобринської стало становище жінок у суспільстві та шляхи його покращення. Наталя Кобринська досконало розуміла потребу економічного, політичного і побутового розкріпачення жіноцтва. Зробити це можна, вважала вона, лише об’єднавши жінок і згуртувавши їх навколо прогресивних західноєвропейських ідей, які потрібно реалізувати, ставши на національно-соборницький шлях.

Для здійснення такої мети Наталя Кобринська ініціювала заснування Товариства руських жінок. 8 грудня 1884 року Товариство руських жінок скликало свої перші загальні збори у Станиславові (нині Івано-Франківськ). Цей день вважається початком українського жіночого руху. Ці перші жіночі збори були тріумфом нових ідей, які, будучи переконливо подані, захопили уми й серця зібраного жіноцтва.

Наталя Кобринська організувала видавництво «Жіноча бібліотека» й випустила три книги альманаху «Наша доля». 1912 року вона відновила діяльність «Жіночої бібліотеки».

Благодійна організація «Благодійний фонд «Мир і Ко» (яка понад 5 років допомагає військовим та постраждалим внаслідок проведення АТО (ООС) висловлює щиру подяку НРЖУ та Сергію Марусенку за надані дієтичні добавки для поліпшення імунітету українських воїнів.

Як повідомив Центр «Жіночі перспективи» 29 травня 2020 року в Офісі Президента України відбулася зустріч з «профільними» правозахисними організаціями України, присвяченій посиленню протидії домашньому насильству.

Участь у зустрічі взяли дружина Глави держави Олена Зеленська, керівник Офісу Президента України Андрій Єрмак, Прем’єр-міністр України Денис Шмигаль, а також міністерка соціальної політики Марина Лазебна, уповноважена Верховної Ради з прав людини Людмила Денисова, Урядова Уповноважена з гендерної політики Катерина Левченко, Почесна Посолка Фонду ООН в області народонаселення Маша Єфросиніна. Робоча зустріч, проведена за дорученням Президента України, стосувалася посилення заходів із запобігання та протидії домашньому насильству.

У своєму виступі заступниця голови Центру «Жіночі перспективи» Марта Чумало зосередилася на необхідності наступних змін:

- розробити і впровадити єдиний реєстр випадків,

- почати збирати статистику щодо смерті жінок (т.зв. феміцид) у результаті домашнього насильства,

- інституалізувати «Поліну», сформувати стабільний особовий склад та посилити відповідальність за неналежне виконання посадових обов’язків працівниками цих мобільних груп реагування,

- повідомляти постраждалих про рішення, та зміни щодо кривдника, які безпосередньо можуть вплинути на безпеку постраждалої (наприклад про ізоляцію чи звільнення кривдника),

- взяти до уваги понад 25 тисяч зібраних підписів під Петицією до Президента, прислухатися до звернення ООН до України та ратифікувати Стамбульську Конвенцію!

Міжнародний день захисту дітей - святкується щорічно 1 червня.

Був заснований в листопаді 1949 у Парижі рішенням сесії Ради Міжнародної демократичної федерації жінок. Вперше «Міжнародний день захисту дітей» відзначався в 1950-му році в 51 країні світу. ООН підтримала цю ініціативу й оголосила захист прав, життя і здоров'я дітей одним з пріоритетних напрямків своєї діяльності.                                         

Наших дорогих жінок-медсестер вітаємо з Вашим професійним святом.

 Сьогодні відзначають 200 років від Дня народження видатної жінки — Флоренс Нейтингейл, яка була засновницею професії медичної сестри, як окремої медичної професії, що забезпечувала пацієнтам належний догляд, маніпуляції, профілактику ускладнень, епідемій на навчання здоровому способу життя. Також Флоренс вперше організувала медсестринську допомогу під час Кримської війни та визначила роль медичної статистики. В День народження Флоренс Нейтингейл відзначають Міжнародний День Медичної Сестри.

Медична сестра. Переважно жіноча професія, скоріше не професія, а служіння. Ми не уявляємо медичну сестру, якій не були б притаманні співчуття, висока відповідальність, фахові знання та акуратність у виконанні всіх справ. В сьогоднішній нашій ситуації пандемії  СОVID-19 вони залишились на своїх місцях, маючи високий ризик зараження, часто не маючи достатнього захисту — зі своєю мізерною платнею і величезною відповідальністю.

Ми багато років піднімаємо на всіх рівнях питання реформування медсестринства, визнання цієї професії на найвищих рівнях, і хоча існують магістерські медсестринські факультети, ця освіта не затребувана. Немає наукових видань для медсестер, кандидатів та докторів наук з сестринсько. С прави, що має місце в багатьох країнах світу.

РІДНІ НАШІ СЕСТРИЧКИ!

Зі святом Вас! Щоб ішла молодь у вашу професію і, отримавши її, не покидала країну. Щоб не боліли ваші рученьки від важкої роботи, щоб не втомлювали вас безсонні ночі біля ваших пацієнтів. Здоровʼя вам і вашим родинам, благополуччя і наснаги. І спільно будемо намагатись поставити нашу УКРАЇНСЬКУ МЕДИЧНУ СЕСТРУ на ту високу позицію, якої вона заслуговує!

                                Людмила Порохняк-Гановська,

Голова Національної Ради жінок України, доктор медичних наук, професор

Ціль 3 Сталого Розвитку до 2030 року сформульована в ООН – Забезпечення здорового способу життя та сприяння благополуччю для всіх в будь-якому віці.

Тобто, не очікувати, доки захворіють наші діти, рано помруть наші чоловіки і кожен отримає купу діагнозів складних захворювань, для лікування яких потрібна вартісна апаратура, кваліфіковані лікарі та дорогі ліки. Забезпечення здорового способу життя – це професійний обов’язок медичної сестри та акушерки, які виводять ці професії вперед і роблять основними для  виконання Цілей Сталого Розвитку.

Де в процесі реформування охорони здоровʼя України загубився ВІДДІЛ МЕДСЕСТРИНСТВА МОЗ, який би аналізував потреби і діяльність найбільшої армії медиків – медичних сестер, акушерок, лаборантів і давав замовлення освіті на їх підготовку?

Інакше все буде так само – лікарі перебиратимуть медсестринські та акушерські функції, де це економічно вигідно, при цьому не виконуючи на потрібному рівні свої.

На 62 Сесії ООН обговорювалось питання підвищення статусу сільських жінок і дівчат світу. Медичні сестри були однією з найактивніших груп жінок, що долучились до цього питання. По-перше, тому що в усьому світі медсестринство – переважно жіноча професія (хоча зараз долучаються і чоловіки, як прояв гендерної рівності); по-друге – забезпечити здоровий спосіб життя професійно можуть лише медичні сестри спільно з жіночими громадськими організаціями.

Взагалі, реформа медсестринства буде успішною і ми досягнемо добрих результатів в задоволеності населення системою охорони здоров’я лише тоді, коли медсестринство дійсно стане окремою професію і наукою зі своїми методами, інноваціями, а не буде продовжувати вважатись допоміжною складовою медицини. А для цього недостатньо прийнятих на сьогодні в Україні заходів: медсестринство є проміжною галуззю між медициною та соціальним забезпеченням і Україна в рамках реформування може чітко визначити це місце і  стати однією з найбільш успішних країн в світі саме в забезпеченні здорового способу життя та сприянні благополуччю для всіх в будь-якому віці. Адже сьогодні українки успішно доглядають хворих, дітей та людей похилого віку в значній частині Європи, високий рівень українських медсестер робить їх бажаними працівниками в багатьох країнах. І ми мусимо докласти зусиль, щоб українці, які потребують цього, мали можливість отримати висококваліфіковану медсестринську допомогу та догляд в Україні.

 Машина виїхала на київську трасу і прямувала до столиці. Позаду залишились села Шеставиця та Слабин, що розташовані неподалік від Десни, трохи вище по течії красуні-річки Шестовиця. В салоні панувала тиша, лише час від часу водій Георгій Антонович, з притаманним йому гумором, жартував, намагаючись розрядити невеселу обстановку. А вона і справді була невеселою. Пропозицію голови Національної Ради жінок України Людмили Андріївни Порохняк-Гановської організувати в чернігівських селах, у яких немає фельдшера волонтерський рух не підтримали. Тобто навчити волонтерів-односельчан медичної науки: правильно виміряти тиск, і дивлячись на стан людини, визначитись: викликати з Чернігова швидку  допомогу, чи… От оте чи і сьогодні завадило. Сільським людям така ідея спершу не сподобалась. Такий колись багатий колгосп, а тепер, мовляв, лікувати самих себе?! У цій ситуації найбільш оптимістичною була я. На прохання Людмили Андріївни зайти у перший на вибір двір і запитати: «Які на сьогодні проблеми у сільської людини, звісно, що стосувалося медичної допомоги?». Мій вибір впав на голубий паркан. Чомусь мені здалось, що цей паркан зливався з голубим-голубим небом над чернігівською землею. Мене зустріли дві чуйних жіночки, які поралися біля величезної (дуже!) купи гарбузів посеред двору. Поглянувши на натруджені руки літніх жіночок, запитала про оту, сільську медицину. У відповідь почула те на що і сподівалась: «Нам би в село фельдшера. Фельдшерському пункті одна санітарка…». А що як санітарку навчити, скажімо, вимірювати тиск. Як вам ідея: – не вгамовувалась я. Жіночки переглянулись, і одна з яких господиня, хутко пішла до хати і виносить ціле відро волоських горіхів. Це Вам – наш сільський подарунок. Чесно кажучи, я не здивувалась щедрості цієї жіночки. Наш народ завжди виокремлюється своєю гостинністю. Після кількох дякую, вони мене змусили взяти горіхи. Гарбуза не дали, значить ще не все втрачено… Подумалось за народною традицією.

І тут Людмила Андріївна вигукує: «У мене визрів план! Бачили біля сільського клубу банер? На ньому розміщені кадри, як у 73-му в селах Шеставиця та Слабин кіностудія імені Олександра Довженка знімали епізоди незабутнього фільму Леоніда Бикова «В бій ідуть одні «старики»…

Напередодні Дня Святого Михайла в прохолодному клубі збирались мешканці села Шеставиця. І хоча афіші на сільському клубу не було – все село знало: до них приїздять гості з Києва, і неабиякі, а сам Володимир Талашко, який зіграв в улюбленому фільмі «В бій ідуть одні «старики» Скворцова, заслужена артистка України Ірина Персанова, Тоня Марцева, а також колекціонерка хусток (із прадавньою хусткою бажань) Людмила Грабовенко. Вела концертну програму і дуже цікаво членкиня НРЖУ Тетяна Тарасова. Отакий мистецький десант привезла на Чернігівщину Людмила Андріївна. Те, що це була незвичайна зустріч з майстрами культури, – засвідчили слова Володимира Талашка, що розчулили селян до сліз. Володимир Дмитрович, звертаючись до зали, промовив: «Ви працюєте руками і у вас мозолі на руках, а ми працюємо для вас серцем – то ви здогадуєтесь, де в артистів мозолі»… Цього дня головний лікар Чернігівського району нагородив фельдшерку села. Це був своєрідний старт співпраці на роки Голови НРЖУ Людмили Порохняк-Гановської з 10-ма сільськими громадами Чернігівщини.

А мені ще пригадалася розповідь про візит до Нью-Йорку на 60-ту сесію Комісії ООН зі становища жінок української делегації, у складі якої була і Голова Національної Ради жінок України, доктор медичних наук, професор Людмила Порохняк-Гановська. Пані Людмила виступила з трибуни сесії на тему «Стратегія жіночого здоров’я та подолання епідемії неінфекційних захворювань». Як зазначила Людмила Андріївна, теми на сесії озвучувались різні, але всі вони стосувались жіночого питання. Їй, скажімо, як лікарю, надто близькою була тема розроблення стратегії збереження здоров’я родини. Йдеться про те, щоб створити в бідних країнах світу групи медсестер, які б навчали жінок здоровому способу життя та профілактиці неінфекційних захворювань, епідемія котрих є причиною смерті 80% населення. Це хвороби серцево-судинної системи, діабет, рак та хронічні захворювання легень. Цими хворобами хворіють менше люди, що ведуть здоровий спосіб життя: не курять, не вживають надмірно алкоголь, багато рухаються і вживають корисну їжу, особливо органічну. Тож кожна родина має мати це на увазі. Окрім того, жінки повинні чітко знати перші ознаки цих захворювань і вміти їх визначати. Для цього вони повинні мати доступ чи вміти користуватись простими медичними приладами: тонометром, глюкометром, пікфлуометром так само легко, як зараз користуються термометром. Особливо важливі ці навички для сільської місцевості, в якій амбулаторії можуть знаходитись в іншому селі. Жінки-волонтерки повинні чітко уявляти собі, у яких випадках лікаря потрібно викликати терміново, коли самому швидко звертатись до нього, а які стани не є критичними. Такі знання однієї людини в сім’ї можуть забезпечити тривале здоров’я усієї родини. Волонтери здоровʼя мусять мати тісний звʼязок з сімейними лікарями, бути їх помічниками у малих та віддалених селах і мати практично цілодобовий звʼязок з районною лікарнею.

Але повернімося до проєкту створення у населених пунктах Чернігівського району груп волонтерів головою НРЖУ Людмилою Порохняк-Гановською. Окрім організації волонтерів, виникла потреба у забезпеченні волонтерів велосипедами, бо пішки по селу не набігаєшся. І на допомогу НРЖУ прийшло Канадсько-українська фундація, яка допомогла у придбанні велосипедів та медичних приладів домашнього вжитку. А Посольство Канади в Україні надало проєкт на забезпечення волонтерів здоровʼя 10 сіл компʼютерами та принтерами, підведенню інтернету, якого в 6 малих селах не існувало. Також організували компʼютерні навчання для волонтерів. Слідом Посольство Королівства Нідерландів в Україні надало можливість в отриманні інформації та проведенні навчання з запобігання домашньому насильству. Адже хто багато стукає — тому і відчинять. – У селі, – каже волонтер Надія, – людей небагато, але всі вони похилого віку, багатьом за вісімдесят. Знаю кожного, бо працювала у ФАПі. Вимірюю тиск і цукор у крові, слідкую за тим, щоб приймали препарати, які призначив лікар. Тому дякуємо за такий подарунок — триколісний велосипед…».

Фельдшерський пункт села оновився й іншими необхідними речами: чайником, чайним сервізом та скатертинами. Все робиться до ладу турботливою Людмилою Андріївною. 

6 грудня 2019 року, в обласному художньому музеї імені Григорія Ґалаґана вітали лауреатів обласного конкурсу «Благодійник року‑2019». Це одинадцята церемонія нагородження меценатів і волонтерів Чернігівщини. Серед нагородних одна киянка – голова НРЖУ Людмила Порохняк-Гановська.

Мені пригадались наші поїздки до Кропивницького, Рівного, Львова з іншими питаннями, але всі вони стосуються одного – турбота про жінку. Але це вже інші історії з життя Голови Національної Ради жінок України Людмили Порохняк-Гановської.

Хоча з цих історій виокремлю одну мить – коли по дорозі трапилися червоні маки. Людмила Андріївна попросила зупинитись водієві, підійшла до своїх улюблених червоних створінь і довго вдивлялась то на маки, то вдалечінь. Може, виношувала нові плани та ідеї…

Наталка Капустянська

ЖІНЦІ-МИРОНОСИЦІ, ПАТРІОТУ УКРАЇНИ ГОЛОВІ НАЦІОНАЛЬНОЇ РАДИ ЖІНОК УКРАЇНИ ЛЮДМИЛІ ПОРОХНЯК-ГАНОВСЬКІЙ

 НЕХАЙ ВАШИХ СПРАВ НЕ ЗГАСАЄ БАГАТТЯ!

 В народження день розпочавсь новий рік,

Поповнився спадок, збагачено вік.

А поруч беззмінно Людмила свята,

Яка неустанно всі долі літа.

І Янгола Бог дав, що завжди на варті,

Він разом із Вами в щоденному гарті.

Завжди і усюди Вам допомагає,

Підказує виходи, оберігає.

Тож сили небесні незримо над Вами,

 І сяють до Вас золотими зірками.

Молитви сердечні усі Ваші чують.

І завжди підтримають і порятують.

Людмилу Андріївну Травень вітає,

До дня її свята усе розквітає.

З любов’ю завжди Берегиня в родині

 І у жіноцтві, й в усій Україні.

Натхненна, невтомна, буває усюди.

Її добротворень чекають всі люди.

Проектів подвижниці вже й не злічити

Бо місія в неї: народу служити.

Проект «Квітка Цісик», «Здоров’я села»…

Вміщає усе серце і голова.

Весь час розширяє свою благодійність,

 Всім людям вселяє довіру, надійність.

Така героїчна у лідера вдача,

Воздасть Бог за все, бо він чує і бачить.

Любов і добро засіває душею,

 Тож радісно тим, хто працює із нею.

У селах й містах все жіноцтво гуртує.

Свій досвід, уміння їм щедро дарує.

Чекає її міжнародна спільнота,

Бо видна подвижниці-жінки робота.

У світі жіноцтво вона представляє,

Нехай про Вкраїну планета вся знає.

Людмила Андріївна, наш Посол Миру,

Сповідує правду і працю, і віру.

Із Богом усюди, ні кроку без Нього,

В молитві до Господа-Бога святого.

Щоби благоденствіє дав Україні

І мир, і любов, і братерство Родині.

Жінки-мироносиці вдячні Вам дуже,

Без Вас значні справи ніхто не подужа.

Ви мудра і толерантна людина,

Тож Вами пишаємось ми й Україна.

Бажаю здоров’я Вам, сили, завзяття!

Нехай Ваших справ не згасає багаття!

Джерел невичерпних, натхнення палкого,

Благословення від Бога святого.

05.05.2020 р., З НАЙКРАЩИМИ ПОБАЖАННЯМИ, ВІРОЮ, НАДІЄЮ, ЛЮБОВ’Ю і ВДЯЧНІСТЮ голова ГО «ВО «Поступ жінок-мироносиць», керівник «Мистецького спецназу», Посол Миру Зоя РУЖИН