Машина виїхала на київську трасу і прямувала до столиці. Позаду залишились села Шеставиця та Слабин, що розташовані неподалік від Десни, трохи вище по течії красуні-річки Шестовиця. В салоні панувала тиша, лише час від часу водій Георгій Антонович, з притаманним йому гумором, жартував, намагаючись розрядити невеселу обстановку. А вона і справді була невеселою. Пропозицію голови Національної Ради жінок України Людмили Андріївни Порохняк-Гановської організувати в чернігівських селах, у яких немає фельдшера волонтерський рух не підтримали. Тобто навчити волонтерів-односельчан медичної науки: правильно виміряти тиск, і дивлячись на стан людини, визначитись: викликати з Чернігова швидку  допомогу, чи… От оте чи і сьогодні завадило. Сільським людям така ідея спершу не сподобалась. Такий колись багатий колгосп, а тепер, мовляв, лікувати самих себе?! У цій ситуації найбільш оптимістичною була я. На прохання Людмили Андріївни зайти у перший на вибір двір і запитати: «Які на сьогодні проблеми у сільської людини, звісно, що стосувалося медичної допомоги?». Мій вибір впав на голубий паркан. Чомусь мені здалось, що цей паркан зливався з голубим-голубим небом над чернігівською землею. Мене зустріли дві чуйних жіночки, які поралися біля величезної (дуже!) купи гарбузів посеред двору. Поглянувши на натруджені руки літніх жіночок, запитала про оту, сільську медицину. У відповідь почула те на що і сподівалась: «Нам би в село фельдшера. Фельдшерському пункті одна санітарка…». А що як санітарку навчити, скажімо, вимірювати тиск. Як вам ідея: – не вгамовувалась я. Жіночки переглянулись, і одна з яких господиня, хутко пішла до хати і виносить ціле відро волоських горіхів. Це Вам – наш сільський подарунок. Чесно кажучи, я не здивувалась щедрості цієї жіночки. Наш народ завжди виокремлюється своєю гостинністю. Після кількох дякую, вони мене змусили взяти горіхи. Гарбуза не дали, значить ще не все втрачено… Подумалось за народною традицією.

І тут Людмила Андріївна вигукує: «У мене визрів план! Бачили біля сільського клубу банер? На ньому розміщені кадри, як у 73-му в селах Шеставиця та Слабин кіностудія імені Олександра Довженка знімали епізоди незабутнього фільму Леоніда Бикова «В бій ідуть одні «старики»…

Напередодні Дня Святого Михайла в прохолодному клубі збирались мешканці села Шеставиця. І хоча афіші на сільському клубу не було – все село знало: до них приїздять гості з Києва, і неабиякі, а сам Володимир Талашко, який зіграв в улюбленому фільмі «В бій ідуть одні «старики» Скворцова, заслужена артистка України Ірина Персанова, Тоня Марцева, а також колекціонерка хусток (із прадавньою хусткою бажань) Людмила Грабовенко. Вела концертну програму і дуже цікаво членкиня НРЖУ Тетяна Тарасова. Отакий мистецький десант привезла на Чернігівщину Людмила Андріївна. Те, що це була незвичайна зустріч з майстрами культури, – засвідчили слова Володимира Талашка, що розчулили селян до сліз. Володимир Дмитрович, звертаючись до зали, промовив: «Ви працюєте руками і у вас мозолі на руках, а ми працюємо для вас серцем – то ви здогадуєтесь, де в артистів мозолі»… Цього дня головний лікар Чернігівського району нагородив фельдшерку села. Це був своєрідний старт співпраці на роки Голови НРЖУ Людмили Порохняк-Гановської з 10-ма сільськими громадами Чернігівщини.

А мені ще пригадалася розповідь про візит до Нью-Йорку на 60-ту сесію Комісії ООН зі становища жінок української делегації, у складі якої була і Голова Національної Ради жінок України, доктор медичних наук, професор Людмила Порохняк-Гановська. Пані Людмила виступила з трибуни сесії на тему «Стратегія жіночого здоров’я та подолання епідемії неінфекційних захворювань». Як зазначила Людмила Андріївна, теми на сесії озвучувались різні, але всі вони стосувались жіночого питання. Їй, скажімо, як лікарю, надто близькою була тема розроблення стратегії збереження здоров’я родини. Йдеться про те, щоб створити в бідних країнах світу групи медсестер, які б навчали жінок здоровому способу життя та профілактиці неінфекційних захворювань, епідемія котрих є причиною смерті 80% населення. Це хвороби серцево-судинної системи, діабет, рак та хронічні захворювання легень. Цими хворобами хворіють менше люди, що ведуть здоровий спосіб життя: не курять, не вживають надмірно алкоголь, багато рухаються і вживають корисну їжу, особливо органічну. Тож кожна родина має мати це на увазі. Окрім того, жінки повинні чітко знати перші ознаки цих захворювань і вміти їх визначати. Для цього вони повинні мати доступ чи вміти користуватись простими медичними приладами: тонометром, глюкометром, пікфлуометром так само легко, як зараз користуються термометром. Особливо важливі ці навички для сільської місцевості, в якій амбулаторії можуть знаходитись в іншому селі. Жінки-волонтерки повинні чітко уявляти собі, у яких випадках лікаря потрібно викликати терміново, коли самому швидко звертатись до нього, а які стани не є критичними. Такі знання однієї людини в сім’ї можуть забезпечити тривале здоров’я усієї родини. Волонтери здоровʼя мусять мати тісний звʼязок з сімейними лікарями, бути їх помічниками у малих та віддалених селах і мати практично цілодобовий звʼязок з районною лікарнею.

Але повернімося до проєкту створення у населених пунктах Чернігівського району груп волонтерів головою НРЖУ Людмилою Порохняк-Гановською. Окрім організації волонтерів, виникла потреба у забезпеченні волонтерів велосипедами, бо пішки по селу не набігаєшся. І на допомогу НРЖУ прийшло Канадсько-українська фундація, яка допомогла у придбанні велосипедів та медичних приладів домашнього вжитку. А Посольство Канади в Україні надало проєкт на забезпечення волонтерів здоровʼя 10 сіл компʼютерами та принтерами, підведенню інтернету, якого в 6 малих селах не існувало. Також організували компʼютерні навчання для волонтерів. Слідом Посольство Королівства Нідерландів в Україні надало можливість в отриманні інформації та проведенні навчання з запобігання домашньому насильству. Адже хто багато стукає — тому і відчинять. – У селі, – каже волонтер Надія, – людей небагато, але всі вони похилого віку, багатьом за вісімдесят. Знаю кожного, бо працювала у ФАПі. Вимірюю тиск і цукор у крові, слідкую за тим, щоб приймали препарати, які призначив лікар. Тому дякуємо за такий подарунок — триколісний велосипед…».

Фельдшерський пункт села оновився й іншими необхідними речами: чайником, чайним сервізом та скатертинами. Все робиться до ладу турботливою Людмилою Андріївною. 

6 грудня 2019 року, в обласному художньому музеї імені Григорія Ґалаґана вітали лауреатів обласного конкурсу «Благодійник року‑2019». Це одинадцята церемонія нагородження меценатів і волонтерів Чернігівщини. Серед нагородних одна киянка – голова НРЖУ Людмила Порохняк-Гановська.

Мені пригадались наші поїздки до Кропивницького, Рівного, Львова з іншими питаннями, але всі вони стосуються одного – турбота про жінку. Але це вже інші історії з життя Голови Національної Ради жінок України Людмили Порохняк-Гановської.

Хоча з цих історій виокремлю одну мить – коли по дорозі трапилися червоні маки. Людмила Андріївна попросила зупинитись водієві, підійшла до своїх улюблених червоних створінь і довго вдивлялась то на маки, то вдалечінь. Може, виношувала нові плани та ідеї…

Наталка Капустянська