Цього року професійне свято медиків ми зустрічаємо “зі сльозами на очах”. І цьому є кілька причин.

Перша і найважливіша — це пандемія COVID-19 та повʼязаний з нею карантин. Майбутнє розсудить і висвітлить нам початок пандемії, безвідповідальність ВООЗ, на рішення котрої орієнтувались державні органи охорони здоровʼя. Рано чи пізно введені карантини в кожній країні, з якими ресурсами вступає медицина в карантин? Ми нарешті почали рахувати наявне обладнання та фахівців до нього. І обладнання мало і воно застаріле і фахівці або виїхали, або недовчились, або також дуже літнього віку. Медики не пішли у відпустки, вони досі на своєму посту, працюють тижнями в тому самому комбінезоні, інфікуються на робочому місці, але в межах можливості надають допомогу і ми щиро вдячні їм за їх професійність та підтримку.

Другою причиною є продовження реформування системи охорони здоровʼя.

В Україні все досить сумно — кілька років тому зруйнована наша санітарно-епідеміологічна служба, це пройшло якось майже непомітно, ніхто не відреагував на небезпечне рішення Міністерства охорони здоровʼя. Активно розпочалась така очікувана реформа — і знову проблеми — в першу чергу з населенням малих сіл. Тих, які не мають “пішого доступу” до первинної медико-санітарної допомоги, де немає ФАПів, аптечних пунктів, половина жителів котрих — люди похилого віку, здебільшого вдови. Так, вони записані до відповідної сімейної амбулаторії, але як дістатись до неї за десятки кілометрів по наших дорогах і нашому транспортному обслуговуванні? Лікар приїздить в село кілька разів на місяць, але старенькі потребують допомоги значно частіше.

2 роки тому Посольство Канади в Україні надали нам грант і ми змогли в 10 малих селах Чернігівщини підготувати волонтерів, надати їм медичні прилади домашнього вжитку, компʼютери — провести тренінги та зробити волонтерів контактерами між сільськими жителями (особливо особами похилого віку) та амбулаторіями сімейної медицини. Проєкт давно закінчився, підтримка продовження його відсутня, волонтери потроху працюють, ми знаходимо добрих людей, які допомагають купити розхідні матеріали (наприклад, стрічки для глюкометрів тощо), але проблема понад мільйона жителів малих сіл не вирішується.

Розпочався другий етап реформи — під час пандемії, зміни влади на місцях, ніхто не відтермінував його початок. Як наслідок — вчора отримала листа від МСЧ№3 — коштів на утримання великого та сучасного медичного закладу, який надає допомогу під час пандемії — немає, ні на заробітну платню медикам, ні на діагностичні та лікувальні процедури. Колектив ще вагається — чи просто закрити лікарні, поліклініку, діагностичні лабораторії і розійтись по домівках, розʼїхатись по Європі чи перекрити дорогу на Рівненську атомну електростанцію, яка обслуговується цією структурою і тим самим викликати збій в роботі енергетичної системи? Можливо, тоді помітять цю проблему?

Третьою причиною є те, що жоден з 20 Міністрів охорони здоровʼя не включив до реформування найбільшу групу медиків — медичних сестер. Адже реформування медсестринства дозволяє отримати кваліфікований догляд та специфічну медсестринську допомогу, яка допоможе задовільнити велику частину потреб пацієнтів, залишаючи лікарям їхні специфічні фунції і звільняючи від більш простих маніпуляцій та рутинних дій. На честь 200-річниці від Дня народження засновниці наукового медсестринства Флоренс Найтингейл 2020 рік оголошено Роком медичної сестри! І які висновки з цього зроблено в Україні?

Наша громадська організація скільки могла піднімала це питання — ми 5 років щомісяця випускали газету “Сімейний лікар+” для медичних сестер та фельдшерів, на 3 каналі Національного радіо в цей період мали щотижневу передачу в прямому ефірі з тією ж назвою, 4 роки випускали щомісяця журнал “Медична сестра”, не маючи жодної підтримки ні від влади ні від донорських організацій. За виключенням останніх 3 міністрів — з усіма попередніми мали багато зустрічей: нам обіцяли, ми вже 15 років пишемо, звертаємось на всіх рівнях про цю проблему, навіть вдалося при владі Черновецького в Києві добитися в КМДА введення посади Головного фахівця з медсестринства в Києві, але зараз це вже історія. Донорів проблема 400-тисячної армії медсестер (95% - це жінки) не цікавить, вони мають інші пріоритети, а без підтримки багато зробити неможливо. І їдуть наші спритні, вмілі руки, наші світлі голівки та милосердні серця в інші країни, де потребують на кращих умовах їх професійної праці.

В країні зараз працюють десятки тисяч унікальних фахівців в галузі охорони здоровʼя, але чому приймаються непрофесійні рішення, чому руйнується галузь? ВЛАДА — ПОБАЧТЕ ЇХ

Професія медика унікальна та особлива, медики мають набагато більше зобовʼязань, ніж прав, до них предʼявляють найбільше вимог. Честь і совість для медика — поняття особливі, медик не може бути некомпетентним, неуважним, не любити людей, не розуміти їх.

Самовідданість та безкорисливість медиків призвели то того, що часто пацієнти не в змозі оцінити дійсний обсяг їхньої фізичної та моральної напруги, особливо в кризових ситуаціях, як зараз — під час пандемії.

Здоровʼя Вам і Вашим рідним, дорогі колеги!

Нехай швидше минуть складні карантинні часи, відновиться нормальне життя країни, і в цьому житті ми хотіли б побачити достойну високу позицію медицини, як науки, як мистецтва, і ВАС, дорогі медики, як представників поважної професії, поцінованої владою та суспільством.

ВІРИМО В СВІТЛЕ МАЙБУТНЄ НАШОЇ КРАЇНИ ТА МЕДИЦИНИ В НІЙ. Нам не залишається нічого, крім ВІРИ, але ВІРА ЗАВЖДИ РЯТУЄ.

Ваша

Людмила Порохняк-Гановська,

Голова Національної Ради Жінок України,

доктор медичних наук, професор