8 червня – 165 років від дня народження Наталії Кобринської (1855–1920), письменниці, громадської діячки, організаторки жіночого руху в Галичині, уродженки с. Белелуї Снятинського району, похованої в Болехові.

Наталія Кобринська світу здобула вдома. Батько допоміг їй вивчити українську, російську, польську, німецьку та французьку мови. Вийшла заміж за Теофіла Кобринського – піаніста, співака і композитора. Після раптової смерті чоловіка 1882-го Наталя Кобринська поїхала з батьком до Відня, де він працював послом Державної ради. У Відні Наталія Кобринська знайомиться з прогресивним публіцистом, літературознавцем і громадським діячем Остапом Терлецьким. Він, оцінивши майстерність та емоційність усних оповідей Наталі, умовив її взятися за перо. Перше оповідання Кобринської «Пані Шумінська» вийшло у 1883 році. Провідною темою творчості й діяльності Наталі Кобринської стало становище жінок у суспільстві та шляхи його покращення. Наталя Кобринська досконало розуміла потребу економічного, політичного і побутового розкріпачення жіноцтва. Зробити це можна, вважала вона, лише об’єднавши жінок і згуртувавши їх навколо прогресивних західноєвропейських ідей, які потрібно реалізувати, ставши на національно-соборницький шлях.

Для здійснення такої мети Наталя Кобринська ініціювала заснування Товариства руських жінок. 8 грудня 1884 року Товариство руських жінок скликало свої перші загальні збори у Станиславові (нині Івано-Франківськ). Цей день вважається початком українського жіночого руху. Ці перші жіночі збори були тріумфом нових ідей, які, будучи переконливо подані, захопили уми й серця зібраного жіноцтва.

Наталя Кобринська організувала видавництво «Жіноча бібліотека» й випустила три книги альманаху «Наша доля». 1912 року вона відновила діяльність «Жіночої бібліотеки».