Створення нової родини – це поєднання двох психологічних, економічних, емоційних, звичаєвих  (часто також соціальних) світів. Навіть коли одружуються діти близьких друзів, цього не уникнути. Кожна родина має свій рецепт улюбленого борщу. І потрібна велика праця та велике терпіння, щоб та гармонія почуттів та любові, яка створила цю родину, змогла роками бути присутньою у їхньому побуті, у вихованні дітей, у стосунках з батьками та усією тепер спільною родиною.

Звичайно, в кожній родині виникають конфлікти, адже неминуче зіткнення протилежних інтересів і поглядів, загострення суперечностей. В залежності від інтелектуального та емоційного статусу родини ці конфлікти вирішуються по-різному. Можна варити певний рецепт борщу через день, можна взагалі відмовитись від цієї страви, яка викликає конфліктну ситуацію, а можна кожної суботи відвідувати одну і другу маму молодят і їсти борщ у неї. І так з кожною виниклою проблемою. Можна навчати дітей і спорту і музиці, але відмовитись від додаткових занять з іноземної мови, а можна залишити лише іноземну мову. Можна підвищувати професійну кваліфікацію почергово, а можна спочатку одному з подружжя сприяти в карʼєрному зростанні. Головне в усьому цьому –  не отримувати задоволення від перемоги в конфлікті, а радість від його вирішення.

Часто (на жаль) в родину приходить особа, яка вміє маніпулювати, знає як різними шляхами досягати бажаного результату: це може бути досвід батьківської родини, вплив засобів масової інформації, оточуючого середовища. Якщо це чоловік і він має перевагу фізичних сил – він порушує права і свободи жінки постійно – це вже не поодинокі випадки, а процес. Так само і чоловік і жінка можуть мати переваги психологічні, економічні і їх постійне домінування веде до порушення фізичного та психологічного стану членів родини спричиняючи шкоду їхньому здоровʼю та розвитку. Це може бути старший чоловік чи жінка в родині, в подружжі це частіше чоловік через наш віковий досвід патріархальної родини, але може цю роль перебрати син чи донька, які економічно або психологічно стали в родині на вищий щабель. Принципово кожен колектив (в тому числі і родина) для ефективного розвитку мусить мати лідера, але ми говоримо про насильство в родині тоді, коли лідер не дбає про добробут та розвиток родини, а має на меті свого лідерства фізичне, психологічне, економічне або й сексуальне пригноблення інших членів родини, позбавлення їхніх прав і свобод. Тоді він з лідера перетворюється на кривдника.

Особа кривдника добре відома, це людина з психологічними проблемами, часто вони виникли ще в дитячому віці. Нерідко кривдник набуває досвіду в батьківській родині, де батько принижував, або й бив матір. Також це могла бути родина без батька, авторитарна поведінка матері викликала на все життя бажання помститися жінці за жорстокість і нерозуміння власної матері.

Жінка-жертва – також може мати досвід з дитинства, спостерігаючи власну чи сусідські родини. Вона не бачила іншого, тато чи бив маму чи ні, а її найчастіше били і тато і мама. І лише увімкни телевізор – в новинах – домашнє насильство, не кажучи про фільми та серіали. Тобто, у всіх так.

В наш час, коли все прийнято рахувати, визначили шкоду домашнього насильства для економіки країн і вона виявилась досить вагомою. Але рахували лише грубі форми насильства –  фізичне та сексуальне, які найлегше розпізнати та на які подають скарги до правоохоронних органів. Психологічне та економічне насильство залишилось у тіні. А чи не вони є основою більшості психосоматичних захворювань, які сьогодні виділяють в епідемію неінфекційних захворювань та підґрунтям так званих шкідливих звичок – алкоголізму, тютюнопаління, наркоманії, ігроманії? Ця шкода ще не має в наш час математичного виразу.

Одним з обовʼязкових атрибутів щастя людини є безпека. Кожна людина мусила б мати таке місце, де вона  почувається  в цілковитій безпеці, де ніхто і ніщо не зможе порушити її особистість. І ідеалом є, коли цим місцем є власна оселя. Це надзвичайно прикро, що частина наших жінок, підлітків почувають себе поза домівкою більш захищеними, ніж вдома, шукають порятунку, покинувши власну домівку.

Великим випробуванням на стійкість родин до домашнього насильства стала епідемія Covid-19, внаслідок оголошеного карантину більшість родин не покидали оселю впродовж місяців. Як витримали вони це випробування? Світовий та європейський досвід констатує значне збільшення домашнього насильства. Ми також провели власне дослідження (анкетування експертів, а також жителів великих, малих міст та сіл), яке детально проаналізоване в даній роботі. Виявлена суттєва різниця залежно від місця проживання, вміння виконання та розподілу домашніх обовʼязків, хатньої роботи, контакту з дітьми. Вміння родини організувати власний простір проживання, толерантного ставлення до звичок рідних, збільшення часу спілкування з дітьми згуртували значну кількість сімей, особливо в сільській місцевості. В той самий час нетерпимість до шкідливих та інших звичок членів родин, економічні негаразди під час карантину загострили проблеми домашнього насильства (особливо психологічного) в неблагополучних сімʼях воїнів АТО, заробітчан. Виявлені також особливості багатодітних родин та родин, діти яких перебували в інтернатних закладах та повернулись додому.

Світ змінюється, сподіваємось, на краще. Дуже позитивною є взаємна підтримка різних країн в складній епідемічній ситуації. Певні структури виявили свою неспроможність, інші, навпаки, стали більш дієздатними. Закриті кордони сприяли більшій зосередженості на внутрішніх проблемах країн. Незрозуміло, для чого продовжується військова агресія, адже епідемія ясно виявила, до чого ми всі взаємозалежні. І умисно демонструвати при цьому військову силу, порушуючи права та свободи громадян іншої країни – це і є війна, насильство держави над державою. І корінь цього насильства – в психології кривдника але кривдника, який має значно ширші повноваження, ніж власна родина.

Тому протидія домашньому насильству – наш перший, але обовʼязковий крок до можливості втримати нашу планету в мирі і спокої, без воєн і епідемій, коли кожна країна, кожна родина отримає оцінку від світового суспільства не в залежності від того, що вона МАЄ, а від того, що вона ДАЄ суспільству – інтелект, робочі руки, чесність, толерантність та потребу в любові і щасливому житті.