Минулого року Уряд України затвердив Національний план дій з виконання резолюції Ради Безпеки ООН 1325 «Жінки. Мир. Безпека» на період до 2020 року. За підтримки Українського Жіночого Фонду до виконання Національного плану дій приєдналась Національна Рада жінок України на чолі з доктором медичних наук, професором Л.А.Порохняк-Гановською, співробітники лабораторії фізичного розвитку та здорового способу життя Інституту проблем виховання НАПН України, які займаються громадською роботою.

 Резолюція 1325 є однією з найбільш важливих резолюцій РБ ООН у сфері політики безпеки. Важливо, що цей документ знову наголошує на важливій ролі жінок у запобіганні і врегулюванні конфліктів та в розбудові миру, а також закликає держави-члени забезпечити більш активну участь жінок на всіх рівнях прийняття рішень в національних, регіональних і міжнародних інститутах, у механізмах запобігання, управління та вирішення конфліктів.
Безперечно, першочерговим завданням нашої держави має бути фізична і психологічна безпека української жінки, її захист у багатьох сферах сучасного життя – в сімейно-побутовій площині, на професійному рівні, в громадській роботі чи на політичній арені. Однак вирішення проблем жінки досить часто пов’язане, крім усього іншого, із розв’язанням проблем дитини. Певна річ, тут, у першу чергу, йдеться про роль жінки – матері, виховательки, психолога, педагога. Одночасно зростає роль громадських організацій в налагодженні партнерських взаємин із освітянськими закладами, представленні інтересів учнівської молоді, громади в соціумі. Невипадково уряди більшості країн світу визнали, що недержавні організації здатні надавати соціальні послуги ефективніше за державні структури, оскільки краще розуміють потреби населення та швидше на них реагують. Саме вони допомагають встановленню гармонійної взаємодії підростаючої особистості з соціумом, виробленню у неї соціально значущих норм і цінностей, розвитку відповідних рис, готовності майбутнього громадянина діяти просоціально, тобто своїми діями і вчинками сприяти активній соціально значущій діяльності.
Відтак одним із головних пріоритетів національної політики має бути розбудова системи превентивного виховання, створення безпечного, якісного і дружнього для дитини навчально-виховного середовища, вироблення імунітету до негативних впливів соціального оточення, вмінь конструктивно вирішувати міжособистісні та групові суперечності заради досягнення власного та суспільного благополуччя, формування просоціальної поведінки підростаючого покоління, зокрема, підлітків уразливих категорій. Налагодження дружньої атмосфери в навчально-виховному закладі та родині, позитивні стосунки з батьками, вчителями, іншими дорослими та однолітками, активна участь у громадському житті допоможуть утримати підлітка від поведінки, яка може йому зашкодити або призвести до потрапляння в кризові чи небезпечні ситуації.
 У психології «особистісна уразливість» розглядається як «особливість, що робить людину залежною від будь-чого або будь-кого, її образливість, ранимість, наявність певної слабкості чи вади». Підлітковий вік – це час підвищеної уразливості, що зумовлено багатьма чинниками. Сучасному підліткові властиві проблеми як особистісного, так і міжособистісного характеру: комплекс неповноцінності в силу фізіологічних і психо-емоційних особливостей розвитку організму, відсутність комунікативної компетентності, несформованість внутрішньої позиції, підвищена агресивність тощо. Крім того, на стійкість і глибину емоційно-моральних переконань підростаючої особистості руйнівно впливають негативні наслідки кризи сімейного виховання, економічна нестабільність, соціально-економічні негаразди, легкий доступ до тютюну, алкоголю, психоактивних речовин та ін’єкційних наркотиків, загострення криміногенної обстановки. Саме за відсутності «бути почутим», отримати вчасно необхідну консультацію-пораду-допомогу виникають ситуації, в яких хлопці та дівчата підліткового віку починають практикувати ризиковану поведінку і стають підлітками уразливих категорій. Своєрідною ілюстрацією до сказаного може бути популярна сьогодні тема втягування підлітків до інтернет-груп смерті, ширше – їхня залежність від інтернету як одна із форм уразливості.
Ще у 80-х роках минулого століття яскравий представник покоління «шістдесятників», лауреат Національної премії України імені Тараса Шевченка поет Борис Нечерда, розмірковуючи з приводу «викреслення» із соціально активного життя молодого покоління, писав:
«Знову щовечора сходжу з ума.
Бачити страшно чи й знати:
підлітки в парку розкурюють мак,
злидні мої вітчизняні.
Поки парламентський моветон
з радіо битиме молотком,
вимруть мої підранки – 
поєні маковим молоком, 
а не сонетом Петрарки».
Суголосною роздумам митця є думка нашої сучасниці, відомої громадської діячки, Посла Миру, Голови Національної Ради жінок України Людмили Порохняк-Гановської: «Проблема уразливості сучасної дитини – одна з найгостріших і найболісніших в Україні. Звичайно, це стосується не лише нашої держави – у всьому світі все більш загрозливих форм набувають зневіра у майбутньому, нечітка позиція щодо життєвих орієнтирів, конфлікти між поколіннями, девальвація моральних та інтелектуальних цінностей, соціальна байдужість і агресивність – фактори, які значно полегшують перехід підлітка в категорію уразливих. В нашій країні ці тенденції мають свою специфіку, зокрема, вони пов’язані з російською агресією, яка має не тільки традиційний військовий, але (що більш небезпечно) світоглядний, інформаційний характер. Зазначене сприяє загальній дегуманізації суспільства і стає на перешкоді, а то й унеможливлює гармонійну взаємодію в соціальному середовищі. За таких умов досить гостро постає проблема соціальної дезадаптованості й уразливості людини, дитини зокрема. Ситуацію ускладнює те, що на сьогодні внаслідок агресії на Сході в Україні виникли понад 2 млн. осіб, які зазнають різноманітних труднощів у зв’язку з втратою водночас житла, роботи, спілкування з однолітками, звичного оточення, – внутрішньо переміщені. Вони змушені адаптуватися й до значного зниження рівня життя, й до нових умов проживання. Зубожіння найбільше стосується жінок та дітей. Громадські організації повинні виступати ініціаторами впливу на уразливі категорії населення, особливо дітей і молодь, та своєчасно надавати їм достовірну інформацію щодо певних загроз чи спокус сучасного життя й, за необхідності, відповідну допомогу – психологічну, соціальну, а іноді – при потребі – й фізичну».
Погоджуючись з міркуваннями пані Людмили, зауважимо, що у сфері освіти ефективна робота з уразливими підлітками в наш час можлива лише за умов комплексного, системного виховання підростаючого покоління не тільки в школі, але й поза її межами, тобто у партнерстві педагогічного колективу, родини й місцевої громади, зокрема, громадських організацій, особливо в часі децентралізаційних перетворень. В цьому випадку необхідним вважаємо соціальне партнерство в освіті як модель створення громадсько-активних шкіл.
Враховуючи вищезазначене, цільова аудиторія з Кіровоградської та Чернігівської областей України (педагогічна громадськість, батьки, шкільні психологи, родини військових-учасників АТО, представники тимчасово переміщених родин, громадських організацій) взяла участь у воркшопі «Від уразливого підлітка до просоціальної особистості: партнерство школи, родини і громадських організацій у забезпеченні суспільної безпеки»; зацікавлено сприйняла серію презентацій «Вплив посттравматичних стресових реакцій на процес діалогу»; «Світ без агресії»; «Уразливі категорії населення: постановка проблеми»; «Теорія і практика формування просоціальної поведінки учнів ЗНЗ». Особливо жвавий обмін думками викликали тема бесіди «Підлітки уразливих категорій: проблемне поле виховання» та дискусія «Уразливі категорії підлітків і особливості виховної роботи з ними». Анкетування «Технології формування просоціальної поведінки підлітків уразливих категорій» та робота з «Картою педагогічної самооцінки готовності педагога ЗНЗ до формування просоціальної поведінки учнів» значно розширили когнітивну складову поінформованості всіх зацікавлених осіб зазначених регіонів щодо особливостей виховної роботи з підлітками уразливих категорій та акцентували увагу на важливій ролі резолюції РБ ООН 1325 для досягнення суспільного миру. 
Сучасна школа повинна дати учням не тільки відповідні знання, вміння та навички, але й виховати громадсько-орієнтовану особистість із певним досвідом просоціальної поведінки. Проте, такий досвід в молодого покоління сформується тільки у такому навчальному закладі, який велику увагу приділяє налагодженню партнерських стосунків між школою та всіма ресурсами, що існують у громаді, – мова йде, в першу чергу, про освітні, соціальні, оздоровчі послуги; молодіжний рух; спонсорів і фахівців з певних питань. Невипадково сьогодні нагально постає питання не лише про споживчий, але і про культурний «кошик»! Таке єдине поле громадського виховання учнів на уроках і в позаурочній діяльності покращує навчання учнів та зміцнює стосунки в родинах та між мешканцями громади. Школа тоді стає не просто навчально-виховним закладом, але й освітнім та культурним центром, осередком розвитку й відпочинку для осіб будь-якого віку. 
Отже, захист соціально вразливих категорій населення, підлітків зокрема, у наш складний як для всієї держави, так і для окремої людини час можливий лише за умов гармонійної співпраці школи – педагогів і учнів, родини і громадських організацій задля безпеки теперішнього України і в ім’я її щасливого майбутнього. 
Валерія Нечерда, канд. пед. наук, старший науковий співробітник Інституту проблем виховання НАПНУ,експерт НРЖУ з питань виховання дітей і молоді; Тетяна Тарасова, канд. пед. наук, старший науковий співробітник Інституту проблем виховання НАПНУ, експерт НРЖУ з питань освіти і виховання дітей і молоді.