П'ятниця, 04 серпня 2017 16:29

УКРАЇНКИ І УКРАЇНА

Українки впродовж віків  були моральним, освітнім та генетичним стрижнем нації. Велика частина чоловіків майже 5 століть поневолення нашої землі окупантами різних національностей або служила у їхніх військах або проливала кров за незалежність України.

 Жінки переважно залишались жити на своїх землях, виховували достойних синів та дочок неньки-України.  Йшов час і змінювались обставини.

ХХ століття розпочалось хвилею еміграції; виїздили родинами, не бажаючи проживати на землях з нестабільною політичною ситуацією та загрозою для життя. Виїздили, несучи в своїх серцях величезну любов до цієї закривавленої, пошматованої землі. Кожен віз з собою свою Україну і в місцях нового проживання встановлювалась ікона під рушником-оберігом. Будувались церкви, при них функціонували школи. І як не важко було першим переселенцям – але в їхніх оселях лунала українська мова і своїм пріоритетом вони бачили не особисте збагачення, а надання освіти дітям.

Після 2 Світової війни люди різних політичних вподобань покидали Україну знову. Більшість залишилась; частина змирилася, інші, як наша родина, ховали томи Грушевського в палітурках “Большой Советской энциклопедии», багато українців вислали на Сибір, до Казахстану: хтось з них повернувся, решта осіли в далеких краях. Ті, хто виїхав «за залізну завісу», поповнили українські громади різних країн. І хоча політично українці були розрізнені, вони всі плекали материнську мову, прагнули до освіти та до незалежності України.

1991 рік – волею долі Україна стала незалежною державою. Але населення її – це ще не народ України, а саме населення, яке звозили з усього Союзу до Донбасу – «на хімію», в Криму давали житло військовим-відставникам усієї імперії; Київ, Харків, Дніпропетровськ, Запоріжжя мегаполіси – індустріальні та освітні центри – зрусифіковані. І вибрало це населення (а більше половини виборців в Україні завжди були жінки) своїм першим Президентом головного комуністичного ідеолога Української республіки у складі Союзу. Почався розвал Незалежності – армія, промисловість, сільське господарство колись передової республіки танули під звуки нового-старого гімну, захоплення Прапором і Тризубом. Від повного зубожіння та підпорядкованості північному сусіду Україну врятували жінки. В школах, лікарнях, на заводах та в наукових закладах місяцями не виплачували заробітну платню, багато родин, особливо в містах, реально голодували. У той важкий період я близько року була безробітною, син-студент без стипендії. Рятував ситуацію старший син, який пішов працювати в Чорнобиль, де в той час ще платили.

Саме в той час розпочалась потужна хвиля заробітчанства: українські жінки виїздили в Європу – вони прибирали, доглядали, брались за будь-яку працю, аби втримати свої родини в Україні. Чоловіків-заробітчан було значно менше, на жаль ми втратилибагато чоловіків, які, ставши безробітними, запили. А скільки їх було покалічено Чорнобилем, ми вже, напевне, не дізнаємось ніколи. Чи то було сплановано, чи внаслідок безладу в країні, але Україна не має реєстру постраждалих внаслідок Чорнобильської катастрофи. Маршалові острови, Японія, Білорусь і навіть частково Росія такий реєстр мають, а Україна – практично ні.

В цей період створюються або відновлюють свою роботу сотні жіночих громадських організацій. Велика кількість жінок цікавиться політикою, в країні проходять масові мітинги та зібрання жінок, відновлюються “вечорниці”. Велику допомогу в ініціації жіночого руху в Україні надають жіночі організації українок з-за кордону. Особливо слід відмітити СФУЖО. До України приїздять активістки – вони навчають іноземним мовам, керують хорами, допомагають створити мережі неурядових організацій, привозять гуманітарну допомогу.   В останній рік минулого тисячоліття шість Всеукраїнських та Міжнародних жіночих організацій на основі Статуту Міжнародної Ради жінок уклали свій Статут та зареєстрували Національну Раду жінок України.

Не вдалось першому Президенту стати обличчям Нації і вже свідомо (а можливо і з підтасовками) було обрано господарника, що керував гігантом військової промисловості. Проте промисловість від цього розвиватись краще не стала, натомість швидко переходила в приватні руки. З’явились перші мільйонери, міліардери.  Але в країні зменшився бандитизм, виникла надія на якусь стабільність. Правда, світ, що після Незалежності пригорнув до себе Україну, дуже швидко охолов в своїх теплих почуттях. Демократія поступово згорталась, разом з тим згасав і жіночий рух. Ті організації, яким вдалось припасти до грудей міжнародних фондів чи окремих організацій, продовжували активно працювати, доки вистачало ресурсів, решта жіночих організацій почали згортати свою активність.

Прагнення народу до свободи, кілька ковтків якої вони вдихнули на початку 90-х призвели до “помаранчевої революції”. Це було таке піднесення,  всі учасники подій на Хрещатику та й по всій Україні відчували себе братами і сестрами. Жінки і дівчата забезпечували харчування, теплий одяг. Кожен киянин, багато жителів країни несли, що могли, підтримували, як могли з одним проханням “Не допустити банду!”

І так само, як не Кучма виграв вибори, а програв Кравчук; не Ющенко виграв вибори, а не могли допустити Януковича, не Янукович виграв вибори, а ну ніяк не можна було дати владу непередбачуваній Тимошенко і не Порошенко виграв вибори, а просто нікого більше не було.Отакий у нас народ, отак формується нація, так думає і більшість жінок-виборців.Той жіночий міцний кулак, що складався після проголошення Незалежності,

пучечками розлетівся по світу, по партіях. І коли після «революції гідності» у кожного українця статки зменшились більше ніж на половину через девальвацію гривні, реакції не було ніякої – не до того: мільйон  внутрішніх переселенців, на війні гинуть і пропадають безвісти чоловіки і діти, держава як була так і залишилась неправовою. Жити десяткам мільйонів українців стало реально гірше. Сумно.

Жіночі організації ж працюють за своїми планами: надають психологічну та юридичну допомогу (дякуємо спонсорам, що оплачують цю працю), видають потрібну літературу (дякуючи міжнародній допомозі), активісти-митці їздять у військові частини з концертами, допомагають переселенцям та дітям, організовують конкурси і ще багато чого, що повинні робити жіночі організації. Іноді ми зустрічаємось з державними структурами (якщо це є частиною якогось проекту).

Я ні в якому випадку не хочу применшити роль жертовних жінок, які завжди за першим покликом готові надати допомогу, просто в державі їх ніхто не бачить. Волонтерський рух був одним з тих важелів, що втримали країну, практично позбавлену армії, від захоплення бандами, озброєними північним сусідом. Це було друге рятівне коло молодій Україні від українських жінок. Разом з тим, жодна державна структура не включає жіночі громадські організації як співвиконавця, а можливо і співрозробника програм. Як приклад: Національна Рада Жінок України більше 10 років на всіх рівнях намагається сприяти створенню в Міністерстві охорони здоровя відділу медсестринства -  переважно жіночої професії, яка ні в які реформи навіть не розглядалась. Поміняли 8 міністрів, почули багато обіцянок співпраці. 10 років…

А жіночий електорат знову вибирає «чоловічу» політику. Політику, яка не може пояснити народові, що ж у нас відбувається, якщо це війна, то з ким і проти кого ми воюємо, якщо Росія є агресор – які наші санкції щодо цієї країни?

Користуючись можливістю обміну думок з українками, що живуть в різних країнах світу, хочу разом з вами:

-          підготувати матеріали «Чоловіча та жіноча політика в різних країнах світу»;

-          розробити програму та ініціювати створення в країнах з великою кількістю емігрантів-жінок культурно-освітніх центрів, де вони могли б навчати своїх дітей українській мові та культурі;

-          взяти участь в інформаційній кампанії «Українка», де за допомогою сучасних інформаційних технологій висвітлити постаті Українок минулих часів та сучасності;

-          продовжити вплив на Міжнародні організації та Уряди Країн світу по більш жорстких вимогах до демократизації, проти корупції, тероризму та бандитизму в Україні;

-          визначити найбільш уразливі групи жінок в Україні стосовно національно-патріотичного виховання та спільно розробити заходи по їх залученню до цього процесу.

 

 

Людмила Порохняк-Гановська, Голова Національної Ради жінок України

Прочитано 115 разів
Детальніше в цій категорії: МАТЕРИНСЬКА МОВА »

Останні новини

Презентація канадсько-українського проекту «Емігрантки»

вер. 30, 2017 112
29.09.2017 року в Золотій Залі Фонду культури України відбулася презентація…

Засідання робочої групи «Ґендерна просвіта» Громадська рада з ґендерних питань при МФО "Рівні можливості"

вер. 27, 2017 89
22 вересня у ВРУ відбулося засідання робочої групи «Ґендерна просвіта» Громадська рада з…

"Ucrania-Fest"

вер. 27, 2017 95
 Вже вдруге Національна Рада жінок України приймала участь у Міжнародному фестивалі в…

День Миру

вер. 27, 2017 107
21 вересня в Київському ліцеї "Міленіум" №318 відбулося святкування Дня Миру за участі…
Калькулятор расчета пеноблоков смотрите на этом ресурсе
Все о каркасном доме можно найти здесь http://stroidom-shop.ru
Как снять комнату в коммунальной квартире смотрите тут comintour.net