Катерина Левченко:

Стамбульську конвенцію проти насильства варто прочитати, щоб свідомо підтримати її ратифікацію

4 листопада відбулася зустріч Віце-прем’єр-міністерки з питань європейської та євроатлантичної інтеграції Ольги Стефанішиної з Генеральною секретаркою Ради Європи Марією Пейчинович-Бурич. Серед інших питань особливу увагу було приділено перспективі ратифікації Україною Конвенції Ради Європи із запобігання насильству стосовно жінок та домашньому насильству та боротьбу з цими явищами, яку називають Стамбульською конвенцією проти насильства. До речі, цими днями виповнилося 10 років, відколи наша країна її підписала. Учасницею зустрічі була й Урядова уповноважена з питань ґендерної політики Катерина ЛЕВЧЕНКО. Ми розмовляємо з нею про важливість цього міжнародного документу.

– На вашу думку, в чому полягає цінність Стамбульської конвенції?

– Йдеться про найкращий міжнародний документ, який спрямований на протидію домашньому насильству та насильству стосовно жінок. Його називають «золотим стандартом» у цих питаннях. І це не випадково: Конвенція передбачає не лише інструменти захисту постраждалих, але й зобов’язує держави забезпечувати надання всебічної допомоги для них. Вона також говорить про покарання кривдників і спонукає країни, що ратифікували Конвенцію, до криміналізації видів насильства, які перераховані в ній, – усі види домашнього насильства (фізичне, сексуальне, психологічне, економічне), зґвалтування, примусовий шлюб, примусовий аборт, примусова стерилізація, каліцтво жіночих статевих органів, злочини заради так званої «честі», переслідування, сексуальні домагання . Такі злочини калічать життя потерпілих, тож відповідальність за них має бути інкорпорована в українське законодавство. Це зробить наше життя більш захищеним.

Конвенція також наголошує на важливості запобігання насильству. Вона визнає, що реалізація de-jure та de-facto рівності між жінками та чоловіками є ключовим елементом у запобіганні насильству. Тож спонукає держави робити все для того, щоб будь-які прояви такої нерівності усувалися завдяки цілеспрямованій політиці держави. Вона захищає не лише права жінок, але й чоловіків, які також можуть страждати від домашнього насильства, і звертає увагу на дітей. Це підтверджується нашою статистикою. Так, за даними Національної соціальної служби, за 9 місяців 2021 р. зафіксовано 205 608 звернень з приводу домашнього насильства, з них: від дітей – 5 001 звернення (2,43%), від жінок – 167 900 (82%), від чоловіків – 32 707 звернень (16%) від загальної кількості.

– Як Стамбульська конвенція впливає на формування національного законодавства та політики щодо захисту прав жінок і чоловіків, а відтак і на формування сучасної ґендерної політики в Україні?

– Потрібно підкреслити, що Стамбульська конвенція проти насильства повністю відповідає Конституції України. І відповідно до статті 9 нашого Основного Закону міжнародні договори, ратифіковані у встановленому законодавством порядку, є складовою національного законодавства.

Міжнародні документи є джерелом національного права. Тому Конвенція безпосередньо впливає на національне законодавство. Скажімо, вона прописує стандарт допомоги – що держава зобов’язується створювати притулки для постраждалих, відкривати та підтримувати «гарячі лінії», надавати безкоштовну правову, психологічну допомогу тощо.

Тривалий час у нашій країні працює «гаряча лінія» громадської організації «Ла Страда-Україна», спрямована на протидію насильству проти жінок та домашньому насильству. Її номери добре відомі – 116-123 або 0800-500-335. У лютому 2020 р. була відкрита Урядова «гаряча лінія» з питань протидії насильству за номером 15-47, яка також працює цілодобово на базі Урядового контактного центру. Таким чином, держава реально виконує зобов’язання про надання консультативної підтримки громадянам і громадянкам, які постраждали від насильства і які такої підтримки потребують.

Поточного року уряд ухвалив рішення про виділення 274 млн грн державної субвенції на розвиток служб підтримки постраждалих від насильства за ознакою статі, зокрема домашнього. Ці гроші отримали 124 громади. У них будуть створені 29 притулків, 38 центрів денного перебування, мобільні бригади, надаватимуться інші послуги. Такий безпрецедентний крок став можливим завдяки впровадженню стандартів Стамбульської конвенції проти насильства ще до її ратифікації!

– Стамбульська конвенція є колективним напрацюванням багатьох країн для вирішення проблем ґендерної рівності, з якими вони стикаються. Але чи не було б достатнім для цього скористатися наявним національним законодавством?

– Так, дійсно це колективне напрацювання. Комітет з її підготовки складався з представників і представниць усіх країн – членів Ради Європи, зокрема й України. Тож наша країна є співавторкою Конвенції.

Тему пріоритету національного законодавства над міжнародним «розкручує» Росія. І це робить для того, щоб захистити свої імперські амбіції, втілити в життя бажання повернути собі території незалежних держав, які колись входили до складу Російської імперії.

Але цього якраз ці держави, зокрема й Україна, не хочуть. За це йде боротьба на сході України з відсічі збройній агресії Росії, для цього працюють дипломати, волонтери та активісти публічної дипломатії. За це борються Грузія і Молдова. Весь час на сторожі перебувають країни Балтії. У цьому допомагають міжнародні організації та міжнародні конвенції, які визнають територіальну цілісність і незалежність країн. Чимало міжнародних документів ухвалено з приводу визнання окупації Росією Криму як частини території України. Росія зі свого боку намагається дезавуювати таку позицію міжнародної спільноти. Її пропаганда активно просуває тезу національної законодавчої самодостатності, яку сприймають деякі політики, зокрема й в Україні.

Постулат відмови від міжнародного законодавства дуже небезпечний. Без нього ми можемо, зокрема втратити право звертатися до Європейського суду з прав людини. Ми позбавляємося й можливості обміну досвідом, можливості перебувати на одному майданчику з цивілізованим світом. І ми також обмежуємо наші можливості для здійснення міжнародного моніторингу виконання тих зобов’язань, які на себе бере наша країна.

– Чи правда, що в країнах, які ратифікували Стамбульську конвенцію, існує більш високий рівень насильства порівняно з тими, які її поки що не ратифікували?

– Цікаве запитання. Можу сказати, що рівень насильства оцінюється за допомогою соціологічних досліджень або статистичних даних. Коли країна ратифікує Конвенцію, то бере на себе серед інших зобов’язання регулярно збирати статистичні дані про випадки всіх форм насильства. Завдяки ратифікації Конвенції проблематика насильства починає візуалізуватися. Також разом із встановленням адміністративної та кримінальної відповідальності за вчинення різних видів насильства запроваджується облік цих правопорушень. Обліковуються звернення до соціальних служб, центрів безоплатної правової допомоги, до правоохоронних органів.

Як наслідок у тих країнах, які активно ведуть роботу проти насильства, зростає і кількість зареєстрованих випадків насильства.

Насильство – це дуже приховане явище. Зазвичай фіксується лише невелика частина його випадків. Тож збільшення статистики є свідченням того, що ці злочини виводяться з тіні.

Якщо ж хтось говорить, що в країні або на певній території немає насильства, то це означає, що його не ідентифікують і не звертають на нього уваги.

– Чи правильно говорити, що Стамбульська конвенція проти насильства регулює сімейне життя?

– Відповім одразу: не регулює!

Стамбульську конвенцію проти насильства варто прочитати, щоб знати її зміст і свідомо підтримати її ратифікацію! Конвенція перекладена українською мовою, розміщена на сайтах Ради Європи, громадських організацій, наукових установ.  Ось одне з посилань на офіційний переклад документу: https://rm.coe.int/1680462546 Якщо ви її прочитаєте, то побачите, що Конвенція не регулює ані сімейне життя, ані шлюбне, ані питання всиновлення дітей.

Усі ці питання вирішуються в кожній країні самостійно, і Стамбульська конвенція не містить норм, як вимагають змін цих аспектів в українському законодавстві!

Водночас вона говорить, що насильству немає місця в сім’ї. Це не можна називати регулюванням сімейного життя, тому що насильство є порушенням прав людини, правопорушенням, злочином, тобто караним діянням. І зміни законодавства вимагаються для того, щоб створити надійні запобіжники насильству. Відтак Конвенція зміцнює сім’ї, спонукаючи держави запобігати всім видам домашнього насильства.

– Цього року Молдова ратифікувала Стамбульську конвенцію. Водночас Туреччина вийшла з неї. Як ці кроки можуть вплинути на ратифікацію Конвенції Україною?

– Молдова ратифікувала Конвенцію 14 жовтня. За неї проголосувала більшість депутатів національного парламенту. І цей крок є абсолютно позитивним для України, тому що показує, що країна зі схожою системою права, ментальністю, зі схожими традиціями і минулим може сформувати суспільну ситуацію на користь важливого рішення державницького характеру.

Вихід Туреччини з Конвенції – прикрий крок, але він логічний з точки зору тамтешніх внутрішньополітичних процесів. За висновками і турецьких, і міжнародних експертів, юристів та юристок, правозахисників і правозахисниць ця країна залишила Стамбульську конвенцію з порушенням процесуальних норм. Бо за її ратифікацію голосував парламент, а документ про вихід підписав президент. У країні і дотепер тривають протести з приводу виходу з Конвенції. А постраждалі не можуть отримати допомоги.

Але я хочу повернутися до позитиву. Цього року Стамбульську конвенцію ратифікувала ще одна країна – Люксембург. Вона хоч і невелика, але дуже впливова в колі міжнародних організацій. Всього – 34 ратифікації серед 47 членів Ради Європи. А Росія навіть не підписала цю Конвенцію!

– Чи посилить ратифікація Стамбульської конвенції євроінтеграційні процеси в Україні?

– Без сумніву! Ратифікація Конвенції ще раз підкреслить, що Україна – це Європа. Що ми поділяємо ті принципи, які сформовані в Статуті Ради Європи і які підтримані Європейським Союзом. Європейська інтеграція визнана нашим політичним пріоритетом, закріплена в Конституції. Тому намагання сказати, що Конвенція нав’язана Україні Заходом – це знову-таки наратив Росії, яка не може уявляти себе без України в своєму складі або в орбіті. Його прихильники навіть на цьому рівні намагаються відірвати нас від нашого європейського контексту. Але я переконана, що це марна справа.

– Що уряд пропонує включити до ратифікаційного законопроєкту?

– Ратифікаційний законопроєкт підготовлений Мінсоцполітики, погоджений усіма дотичними міністерствами і вже спрямований до Офісу Президента. Під час проведення консультацій з народними депутатами, урядовими структурами при координації Віце-прем’єр-міністерки з питань європейської та євроатлантичної інтеграції Ольги Стефанішиної ми опрацювали заяву, яка пропонується як частина ратифікаційного документу. Ми скористалися досвідом інших країн, зокрема Хорватії, Латвії, які робили такі заяви. Хорватія вже ратифікувала Конвенцію, у Латвії цей процес наразі триває. Так, її конституційний суд визнав конституційність цієї Конвенції, тому що був такий позов.

Ми пропонуємо зробити таку заяву про відповідність Стамбульської конвенції Конституції України. Щоб ні в кого не виникало сумнівів щодо цього. Наприклад, згадати – Україна визнає, що метою Конвенції є захист жінок від усіх форм насильства, а також чоловіків і жінок від домашнього насильства, що ми не розглядаємо жодне положення Конвенції як таке, що зобов’язує нас до зміни Конституції та Сімейного кодексу, іншого чинного законодавства щодо інституту шлюбу, сім’ї та усиновлення. Ми говоримо про те, що відповідно до статті 35 Конституції жодна ідеологія не визнається державою як обов’язкова. І ми застосовуватимемо Конвенцію відповідно до цінностей, принципів і норм Конституції, зокрема щодо захисту прав людини, основних свобод, рівності прав і можливостей жінок і чоловіків.

Ми також зазначаємо, що внаслідок збройної агресії РФ виконання Україною зобов’язань, передбачених Конвенцією, на тимчасово окупованих територіях Донецької та Луганської областей, в АР Крим та в місті Севастополь не гарантується до повного відновлення конституційного ладу України на цих територіях.

Максим НАЗАРЕНКО,

Національний пресклуб «Українська перспектива»