Всесвітня конференція ООН із становища жінок визнала домашнє насильство епідемією в більшості країн світу, зокрема й в Україні.

Це зумовлено, в першу чергу, неефективністю державних важелів протидії сімейним злочинам – усного попередження та захисного припису, відсутністю достатньої кількості центрів реабілітації жертв домашнього насильства, неналагодженої системи отримання безоплатної правової допомоги. Однак не меншу роль в існуванні стабільно високого рівня домашнього насильства відіграє недостатня поінформованість загалу про можливості хоча б якого-небудь самозахисту.

Є багато країн, які роблять все для того, щоб зменшити рівень насильства. Тут можна назвати навіть Туреччину, яка була відкритою для підписання конвенції Ради Європи про запобіганню домашньому насильству та насильству над жінками, а також боротьбу з цими явищами, яка отримала назву Стамбульскої конвенції.

Туреччина була і першою країною, яка цю конвенцію ратифікувала. Це однозначно позитивно. Але є чимало країн не мусульманських, які намагаються не ратифіковувати цю конвенцію з якихось традицій чи релігійних міркувань. До речі, Україна також ніяк не може ратифікувати Стамбульську конвенцію саме з того, що є серйозний супротив і втручання справи всеукраїнської ради церков. Хоча нещодавно у медіа просочилася інформація, що Конвенцію буде ратифіковано.

Тема домашнього насильства не покидає шпальти газет. На жаль, захаращення паперу, ефіру та екранів голими фактами про скоєння побутових вбивств призводить до легітимації домашнього насильства в суспільній свідомості. Це виливається в байдужість до сцен насильства в реальному світі – ми не помічаємо проблем у сусідів, друзів, колег, а іноді й у своїх власних сім’ях. Крім того, домашнє насильство, некоректно висвітлене у ЗМІ, може стати прикладом для наслідування серед осіб зі слабкою психікою [1]. 

Варто зупинитися і на новинних сюжетах на телебаченні…

Для аналізу  мотивів насильства і страху у новинних сюжетах, окреслимо поняття «насильства» та «насильства у медіях».

Тлумачний словник трактує термін «насильство» як:

–        Застосування фізичної сили до кого-небудь;

–        Застосування сили для досягнення чого-небудь, примусовий вплив на когось, щось.

У свою чергу, Вікіпедія подає таке визначення насильства: «Насильство – застосування (загроза застосування) сили, як вияву своєї волі відносно інших. Насильство обмежує можливості дій на власний розсуд того, на кого спрямоване».

Проблема «теленасильства» складна і суперечлива. Її складність зумовлена початковою розмитістю поняття «насильство», яке об’єднує різнорідні речі (від комедійних чи мультиплікаційних епізодів – до щоденних новин та документальних кадрів).

Сьогодні завдяки оперативності та наочності телебачення стає провідним джерелом висвітлення щоденних подій загалом і насильства зокрема.

Щоб з’ясувати, як сучасні українці оцінюють негативні новини, зокрема ті, що містять сцени з елементами насильства, було проведено опитування львів’ян віком 40-50 років на тему: «Чи вважаєте ви, що в сучасному ефірі переважають негативні новини?». Опитування показало, що 87% львів’ян повністю погоджуються із твердженням і вважають це цілком негативним і небезпечним явищем, інші 13%, хоч і погоджуються, та не вважають надмір негативу надто шкідливим для суспільства. Один із опитуваних зазначив: «Раніше було «приємно» дивитися телевізор, все у нас було добре куди не глянь, а тепер вбивства, зґвалтування, катастрофи. Не життя, а суцільне горе».

Невдоволеність українців сучасним станом українського медіапростору підтверджують і результати соціологічних досліджень експертів. Згідно з даними дослідження, більшість українців вважає, що в Україні потрібно запровадити цензуру (59,1%). Думки респондентів досить суперечливі: з однієї сторони позитивним явищем є поширення свободи у ЗМІ, з іншої – ця ж свобода призводить до недостатньої відповідальності за інформацію, особливо, що стосується сцен насильства і жорстокості, пропаганди кримінального способу життя (68,7% – за цензуру сцен насильства і жорстокості, 47,2% – за цензуру пропаганди кримінального способу життя).

На жаль, надмір насильства у буденному житті не дозволяє повністю уникнути його відображення у новинних випусках. Крім того, дуже часто журналісти, випускові редактори не намагаються обмежити кількість сюжетів з мотивами насильства. Дійшло до того, що вже в піснях почали пропагувати насильство, і розповідається про те, як чоловік дуже розізлився на те, що жінка не приготувала йому пироги.

«Вчора десь поділось моє нове сито. Буду я без нього зараз добре бита, чоловік голодний через теє сито», – йшлося у приспіві.

Оспівування ґендерного насильства є неприйнятним, як і пропаганда такого насильства, - такими були висловлювання жінок – лідерок жіночого руху України.

     Однією з найбільших помилок журналістів є те, що, подаючи факт злочину, назвавши винуватців, вони забувають подати можливе вирішення проблеми, особливо, що стосується жертв злочинів.  Утім, телебачення не лише не шукає шляхів виходу із складних ситуацій, воно у пошуку емоційних репортажів може нанести повторну травму [2].

Тому численна кількість фахівчинь громадських жіночих організацій, що входять до Національної Ради Жінок України за підтримки Програми МАТРА Посольства Королівства Нідерландів в Україні  системно працюють над питаннями попередження насильства щодо жінок та домашнього насильства. Саме вони проводять тренінги з адвокації  «Доступ до верховенства права осіб, які постраждали від насильства», працюють у напрямку підвищення обізнаності населення про механізми протидії цьому явищу. Учасники тренінгів отримують не лише практичні навички, а й методичні рекомендації та плакати з попередження домашнього насильства, а ОТГ – стенди, у яких вміщена інформація з протидії домашньому насильству.

Водночас, не зважаючи на широкий розголос та проактивні дії з боку держави на шляху подолання цієї проблеми, вона не може бути вирішена лише нормами права. Виключно консолідовані зусилля представників держави, правоохоронців, представників громадянського суспільства та пересічних громадян дозволять захищати права постраждалих. А головне – засобам  масової інформації, що мають значний вплив на суспільство, зокрема на дитячу аудиторію, варто було б переглянути щоденний новинний продукт, що подається глядачеві з елементами насильства. На що неодноразово акцентувалася увага з боку громадськості.

І неймовірна новина! 12 лютого 2020 року був підписаний Спільний акт узгодження №4 щодо висвітлення засобами масової інформації випадків насильства і жорстокості. Так телерадіоорганізації (ТОВ «ТРК «Студія 1+1»; ТОВ «ТРК «Україна»; ПАТ «Національна суспільна  телерадіокомпанія України»), що підписали цей акт, добровільно взяли на себе зобов’язання під час створення аудіовізуальної продукції і висвітлення теми насильства та жорстокості переконувати людей, схильних до насильства та жорстокості, утримуватися від них. А також утримуватися від демонстрації сцен, в яких насильство і жорстокість здійснюється дітьми та за участю дітей.

Звісно, НРЖУ вписала і свій внесок у подолання домашнього насильства в суспільстві.

Література

1.     Журналістська зброя проти домашнього насильства / Анна Бандурка / / https://ms.detector.media/profstandarti/post/3743/2013-06-19-zhurnalistska-zbroya-proti-domashnogo-nasilstva/

2.     Екранне насильство: еволюція, вплив на глядача / Юлія Савостейко // https://www.mediakrytyka.info/za-scho-krytykuyut-media/ekranne-nasylstvo-evolyutsiya-vplyv-na-hlyadacha-studentske-doslidzhennya.html