Середа, 08 січня 2020 19:05

З історії

З історії

 

ЗВІТ ПРО ДЯЛЬНІСТЬ УКРАЇНСЬКОЇ ЖІНОЧОЇ

 

НАЦІОНАЛЬНОЇ РАДИ

 

(матеріал з Центрального державного архіву України)

 

Постановою Урядової Ради в складі голови – С.Русової, заступниці голови Леонтович, секретарки О.Галаган і скарбника М.Макаренко – дня 10 березня 1939 р. Діяльність Української Жіночої національної Ради тимчасово припинена, всі її папери і книжки постановлено передати для переховування Музею Української Визвольної Боротьби в Празі – його Директору проф. Д.Антоновичу з забороною видачи їх кому б то не було, окрім членкам фундаторкам пп. З.Мірній, Г.Чикаленко-Келлер, М.Рудницькій, К.Малецькій, Л.Черняхівській-Старицькій і С.Русовій. Постановлено також надрукувати звіт діяльности Укр. Жін.Нац.Ради за 20 літ її існування та розіслати його членкам фундаторкам, а також членкам 1-ї і останньої Ради.

Українська Жіноча Національна Рада, як відомо, була заснована в 1920 р. В Камянці Подільському, де на той час перебувала вся Українська Влада, витіснена з Київа большевиками. Перший її склад був: голова – М.Грушевська, члени: К.Малицька, М.Рудницька, З.Мірна, Л.Черняхівська-Старицька, Г.Залізняк, М.Суровцева і генеральна секретарка Г.Чикаленко-Келлер. Але М.Грушевська заскоро зреклась свого головування. Її заступила проф. С.Русова, яка і залишилась головою усі 19 літ існування Ради.

Головною метою своєї діяльності ця нова жіноча організація ставила – об’єднання усіх жіночих організацій на Україні і зв’язок з закордонними жіночими організаціями. Перше завдання не могло бути виконане через інвазію большевиків на Україну, не сталося також і звязку межи емігрантськими українськими організаціями через їх розкиданість по різних державах і перешкоди комунікації. Що до другого завдання, то саме під час організації Укр.Жін.Нац.Ради, в Хрістіанії відбувався конгрес найсильнішої жіночої організації – Міжнародної Ради Жінок, в якій під цей час вже нараховувалося до 50 міл. жінок з 46 різних держав.

Український Уряд вислав на цей конгрес делегаткою п. Чикаленко-Келлер і п. Зархи. На цьому конгресі наша Національна Рада була прийнята до складу цілої Міжнародньої Ради.

     1920 р. Майже всі члени нашої Ради опинились за кордоном. Щоб не загубити взаємно контакту, вони вирішили скрізь, де їх було кілька, засновувати свої філії – у Відні, Римі, Берліні Празі. Але філії припиняли свою діяльність, як тільки члени їх – емігрантки, постійно шукаючи заробітку, переїздили. Найдовше – 18 літ – існувала Пражська філія. В перші часи свого існування вона об’єднувала пражські українські жіночі організації – Громаду Студенток Українок, Жіночий Союз, Союз Христіянок Подебрад. Головним виявом діяльності Укр.Жін.Нац.Ради було саме те, чого більш усього від неї вимагав небіжчик Старший Отаман С.Петлюра. А саме повідомляти Європу через жіночі організації за Україну і за усі страждання українського народу. Шляхом для цього були виступи наших делегаток на всяких міжнародніх конгресах: жіночих – в містах Галле, Римі, Копенгагені, Вашінгтоні; Ліги Миру і Свободи – в Празі, 2 рази в Греноблі, Подебрадах; використовувались для цієї ж мети педагогічні з’їзди – в Гейделберзі, Празі, Женеві.

Але позаяк усі ці організації ухилялись від політики, це ставило нам велику перешкоду для вільного вислову наших делегаток, які самим фактом, що вони делеговані українською еміграцією, ставали політичними діячками і усякі їхні найкоректніші інформації викликали глухий протест з боку Президії. Але разом з тим завязувались персональні відносини, ши-рились персональні симпатії до українського народу, знайомство з правдивим становищем України як в межах Совітів, так і Польщі. Після Копенгагенського Конгресу Всесвітньої Жі-ночої Ради, на якому нам навіть не пощастило довести до всесвітнього оголошення нещасли-ву долю пані Бессараб, замученої в польській вязниці, вирішено було одмовити українкам емігранткам бути повноправними делегатками, бо вони не мали своєї держави, свого уряду. Навіть філія нашої Ради у Львові на власній землі, серед свого народу була визнана неза-конною, а мусіла ввійти до складу Польської філії. Але завдяки інформаціям нашої деле-гатки (Г.Чекаленко-Келлер) Вашингтонський конгрес визнав можливим залишити Укра-їнську Секцію в складі Великої Ради. Тільки головна її Управа не припиняла своїх змагань викинути Українську Секцію і пішла на такий компроміс: голова Ради пані Аберден запро-понувала голові Укр.Жін.Нац.Ради з делегатки повиситися до почесної віце-презідентки, але

 

– без права рішаючого голосу, який має кожна делегатка. Коли ж Укр.Жін.Нац.Рада не схотіла так понизити своє становище, то в Женеві зібралась невелика комісія – з старих членок Великої Ради і винесла постанову, що українки емігрантки не можуть представляти свій нарід, поки Україна не стане сама незалежною державою. Не дивлячись на цю образу наша Нац.Рала не припиняла своїх зносин з організованим жіноцтвом різних держав Європи. Від деяких одержувала щирі вирази симпатії.

 

Другим шляхом, яким наша Рада протестувала проти ріжних переслідувань українського народу й зверталась до всесвітньої опінії для охорони його прав. Таких заяв і протестів було складено і розіслано коло 50, а саме: проти голоду (першого і другого) до Міжнароднього Червоного Хреста в Женеві, до жіночих організацій, до бувшого презідента П.С.Д.Америки; проти польської паціфікації в Галичині; проти взагалі польських переслідувань в Галичині й проти них же в Радянській Україні. До Мирової Конференції – ми доказували, що без справедливого розвязання української справи не може бути в Східній Європі миру, посилались і подяки – до швейцарського міністра, що виступав проти приняття Совітів Лігу Націй; членам англійського парламенту – за протести проти переслідувань українців Галичині. (Розсилали протест за убивство Старшого Отамана С.Петлюри і галицької мучениці п.Бессараб і проти переслідування дітей в Польщі в 1938 р.) Посилались привітання до Митрополита Шептицького, до Франка (поета), до чеського композитора Форстера, до сенаторки Пламінкової й багато інших. Тримався постійний контакт з “Європою”, постійне нагадування за справу України. Від деяких організацій одержувались відповіді, повні симпатії – від швейцарського міністра, від грецької жіночої організації, від проф.Бове з Женеви і т.п.

        В пражському житті української еміграції Укр.Жін.Нац.Рада прийняла активну участь,

– головним чином помогаючи молоді, жінкам і дітям, як матеріяльно, так і морально, упорядковуючи літературні реферати та академії в честь видатних жінок – п.п. Вілінської, Старицької, Косач, Божени Нємцової, Кобринської, Алчевської, Кобилянської і др. Матеріяльну поміч давали жінкам і дітям в таборі в Йозефові, запомогали грошима молоді закінчувати свою освіту. Стараннями членів У.Ж.Н.Р. було організовано притулок для українських дітей і провадилася в ньо-му наша праця 5 літ, поки він не перейшов в руки другої жіночої організації в Подебрадах. Останні 8 років Рада звернула свою увагу на страшну денаціоналізацію наших дітей серед української еміграції і почала з нею боротися збіраючи дітей на ріжні курси, що впливали на дітей і об’єднували в одну щиру українську родину. Але з часом діти вступали в чужі школи – франц., німецькі, чеські, наука ставала для них трудніша, а батьки не так цікавилися націоналізацією своїх дітей, як найліпшими нотатками і переставали присилити дітей на наші дитячі сходини, саме тоді, коли чужа школа найбільш одхиляла старших дітей від усього українського. Корисна громадська праця випала з рук У.Ж.Н.Р., але не перейшла ні в чиї другі. Та страшна апатія, яка охопила укра-їнську еміграцію в Празі, відбилася і на нашій організації – щороку зменшувалась кількість членів, за браком конкретної праці губилось значіння засідань. Політичну працю перебрала у вимогах праці нова більш широка, більш впливова укр. жіноча організація – Всесвітній Союз Українок. Від її імени були розіслані в 1936 і в 1939 рр. протести і клич о помочі

в справі закриття Союзу Українок у Львові і в справі жахливих подій на Карпатській Україні.

 

Рівно 19 літ працювала У.Ж.Н.Р. на чужому терені, не прохала ні у кого жадної матеріяльної запомочи, працювала вільно, не визнаючи над собою жадної чужої влади, навіть не затвердивши ні в якій поліцейній установі свій первісний, на батьківщині складений Статут, не відходячи ані на крок від тих завдань, які їй доручені були при її організації. Часто праця ставала дуже тяжкою: в нутро її закрадались деколи гіркі взаємні непорозуміння, відходили цінні діячки. Ці обставини останніх 2-3 років привели Управу на необхідність припинити на деякий час своє існування, як організації і в сучасний момент непотрібній. Може ще її праця буде потрібна для України, може не в Празі, а в іншій ній са-мій і з деякою зміною в самих вимогах праці. Тоді звісно всі фундаторки У.Ж.Н.Р. відродять нашу організацію зі свіжими силами, новими діячками, може, і в цілком новій формі.

Щодо матеріяльних засобів, то вони ніколи не були в блискучому стані, а зараз використані до останнього гелера на друк цього звіту і його почтову розсилку. Двічі ми одержали запомогу закордону, в 1923 р. Норвежська жіноча організація прислала нам 300 норвежських крон на поміч укр. жінкам і дітям на еміграції, які і пішли головним чином на жінок і дітей табору в Йозефові, за що маємо від них щиру подяку. Потім в 1924 р. наші рідні сестри з Канади, бажаючи, щоб на конгрес у Вашінгтоні поїхала делегатка від У.Ж.Н.Р., прислали їй на подорож 3000 к. Позаяк ці гроші спізнились і делегатка не змогла їх використати на подорож, ця сума була витрачена так: на допомогу біднішим укр. студенткам (через Студентську громаду) – 1000 к., на дитячий притулок 535 к., на укр.гімназію в Подебрадах – 500 к., на вінок С.Петлюрі (в Па-риж) – 200 к., на запомог і т.і. у (в борг) одній дуже бідувавшій студентці – 400 к., на друк та поширення меморандів на смерть С.Петлюри та Н.Суровцевої – 365 к. Решта грошей, як і членські вкладки, витрачено на кореспонденцію, приняття укр.приїзжих гостей, друк меморандів і т.і. Приносимо ще раз щиру подяку дорогім сестрам добродійкам за дуже цінну підтримку.

Кінчаючи звіт діяльности У.Ж.Н.Р. за 19 літ, дозволю собі дещо додати до привітання, яке ми одержали на 10-літній юбілей Ради.

“Не з повним розумінням зустріла Європа наше жіноче представництво за кордоном, тяж-кий був шлях Укр.Жін.Нац.Ради в її боротьбі за своє визволення, в її домаганнях допомогти сво-єму народові досягти кращої долі. Всюди і всім треба було доводити, що ми (ані польки, ані ро-сіянки) українки, представниці окремого україн-ського народу, а лише подалися в чужі краї, щоб відшукати співчуття культурного світу до страж-дань поневоленого силою народу, заявити про його права до самостійного державного існуван-ня. Шлях, пройдений Укр.Жін.Нац.Радою закор-доном, був тяжкий шлях зневірря, незрозуміння, безнадійного невизнання з боку чужих, щасливих народів – прав нашого народу.

 

Може настане колись час, що ці права будуть визнані Європою й затверджені волею самого українського народу, переведені в ту або другу політичну форму незалежного державного існування. З певною вірою, що час цей вже наближається, що український народ власними силами визволиться від усіх своїх окупантів ми припиняємо тимчасово діяльність нашої організації, певні, що в майбутнім в кращих обставинах знайдуться свіжі сили, щоб продовжувати її головну працю: придбати українському жіноцтву не лише симпатії чужих жіночих організацій, а й повноправне межи них місце для українського жіноцтва, що станеться з державним незалежним існуванням України.

 

                        

                 

        

 

Прочитано 22 разів

Останні матеріали

січ. 23, 2020 5

Експертне читання

В Укрінформі відбулося експертного читання на тему: «Тимчасові спеціальні заходи як…
січ. 15, 2020 9

Софія Русова: віхи життя видатної українки

СОФІЯ РУСОВА: віхи життя видатної українки Cофія Русова – Голова Української Національної…
січ. 01, 2020 20

Платформа "Рівні права та можливості"

Шановні дорогі колежанки та подруги! В перший День Нового Року хочу привітати вас з…
січ. 01, 2020 19

Вітання членькинь Міжнародної Ради Жінок

Бріжіт Полоновскі, Франція, Президент ЄЦМРЖ Dear friends I wish you all the best for the…

Вісник Національної ради жінок України