Неділя, 23 жовтня 2022 10:51

На Асамблеї Європейського центру Міжнародної Ради Жінок в Брюсселі

Виступ Голови НРЖУ Людмили Порохняк-Гановської на Асамблеї Європейського центру Міжнародної Ради Жінок в Брюсселі 22 жовтня 2022 року щодо питання взаємодії з подолання російської агресії.

 

Дорогі сестри!

Нам, українським жінкам, доля випала пережити страшну війну, яка ще не закінчилась. Ви  памʼятаєте мої виступи в попередні роки, НРЖУ робила все можливе, щоб інформувати світ про агресивні плани Кремля. Але широкомасштабна агресія прийшла в наші домівки і я сьогодні з великими труднощами покинула Україну, щоб сказати вам – ви ще можете врятувати свої будинки, але це вже вимагає зусиль. Якщо думати, що Україна далеко і війна далеко, то це може бути невірним кроком.

Згадаймо історію – монголо-татари захопили та нищили Грузію і Крим 1222 року, в 1237 році підкорили міста Волзької держави, 1238  року зрівняли з землею Чернігівське князівство, Київську Русь, 1240 – Польщу та Угорщину, наступного року – Молдову та Румунію, далі Хорватію та Литву. Всі ці країни вели визвольні війни десятки років, на території теперішньої Росії монголо-татари панували майже 150 років після чого там утворилось московське царство. Царство, а пізніше Російська імперія увесь час свого існування захоплювала землі сусідніх держав, через що розвалювалась, але знову захоплювала. Остання в світі імперія для свого виживання знову захопила Чечню, частину Молдови, Грузії, українського Донбасу, анексувала Крим. Ми звинувачуємо в усьому Путіна, але коли він оголосив часткову мобілізацію, країну покинуло біля мільйона чоловіків. Решта можливих призовників – до 14 мільйонів – залишились і більшість з них готові воювати за Путинські ідеї захоплення України та Європи. Вони мають цей потенціал монголо-татарських генів. Ви є свідками того, як вони нищать, ґвалтують, катують українців. Вони залякують нас обстрілами будь-яких територій. Перехрестям в центрі Києва, де вибухнула російська ракета, я двічі на день проїжджаю до свого офісу та по дорозі додому . Тобто, я реально могла бути жертвою цього вибуху. На вулиці, де загинула сімʼя з вагітною жінкою, живе моя внучка Софія, яка в той час знаходилась в своїй квартирі. Але ми перестали боятись. Ми не хочемо знову до тієї тюрми, яким був Радянський Союз. Тому я приїхала до вас, щоб розповісти про нашу рішучість відстоювати нашу і вашу свободу.

Також я отримала лист від Козіми Шенк. Я завжди вважала цю чудову жінку зразком – її знання мов, витримка, доброзичливість – все те, чого так не вистачає мені з моїм радянським дитинством та молодими роками. Але сьогодні я, як професор, що завідувала лабораторією в Центрі радіаційної медицини в Україні хочу відповісти – ядерна зброя дійсно небезпечна. Але це не Армагедон, зовсім не так, як нас намагаються налякати. Я відвідала в 2004 році Моршалові острови, біля яких випробовували ядерну зброю. Так, багато рибалок, які набивали подушки радіоактивним попелом захворіли та померли, але острови живуть своїм життям, народжуються діти.

Потрібно знати і виконувати прості правила при атомних вибухах, точно визначити місце, де можна перечекати тиждень, поки зменшиться рівень радіації. Багато японців, що пережили Хіросіму та Нагасакі, дожили до 90 років. Не можна панікувати та боятись.  При небезпеці (а наша ситуація в Україні є причиною стресу в Європі) є 4 види поведінки: боротись(to fight), тікати (to flee), завмерти на місці і нічого не робити (to freeze) та підлещуватись (to flatter? fawn). Тікати нам нікуди з нашої і вашої землі, а ворог схиляє нас до того, щоб ми задобрювали його, щоб не «втратив свого обличчя». Кожна людина мусить відповідати за свої дії і росіяни повинні відповісти за той страх, який вони вселили в нас, заставивши повірити в те, що одним ядерним вибухом рознесуть планету? А скільки вже було різних випробувань?

Через цей страх ми рахуємо скільки окису вуглецю спожив наш потяг і не рахуємо, не публікуємо дані про те, скільки карбонового сліду залишає кожна ракета чи снаряд, скільки важких металів залишається у воді і грунті при їх вибухах. Кожна з нас  слідкує за чистим помешканням, чому ми дозволяємо так страшно забруднювати землю. Ми забороняємо парфуми в аерозолях, але не забороняємо касетні снаряди, які одним залпом знищують цілі житлові квартали. Ми боремось з домашніми кривдниками проти феміциду, але допускаємо військові дії, в яких гинуть тисячі жінок та сотні дітей. Ми боремось за життя кожної хворої дитини, а наших дітей тисячами депортують до Росії. Вже вивезли біля 7 тисяч дітей, повертаємо з великими труднощами десятками.

Західна цивілізація за основу цінностей взяла життя людини. Тому втрата навіть одного нашого співвітчизника для нас така болюча. Зараз коли похоронна процесія з загиблим захисником проходить вулицею українського міста чи села, навіть випадкові перехожі стають на коліна, вшановуючи його подвиг. Варварські цивілізації не розуміють цього, в Росії щороку лише від алкоголізму помирають біля 500 000 осіб, то що для них майже 100 000 втрата у війні за території.

Світ завмер в очікуванні – чи використає Росія тактичну ядерну зброю? Чи знищить мости через Дніпро, поділивши Україну навпіл? Чи вступить Білорусь у цю війну?

І це вже не війна за Україну.

Ми дуже довго думали, що не потрібно дратувати сусіда – віддали третій в світі арсенал ядерної зброї, практично не розробляли і не виготовляли зброю. Україна мала величезний потенціал вчених та виробників – ми припинили  все, щоб не сумнівалися в наших мирних ініціативах. Тому сьогодні ми повністю залежні від вас – ваші країни надають нам можливість боротися, можливість існування як держави. Ми вдячні за це, сподіваємось, що зло не підкорить світ. Але воно не повинно перемогти, я від імені українських жінок прошу вас – тримаймося разом, не сумніваймося і не будемо боятись. Підтримаємо наших чоловіків також у відсутності страху. Все перевірено: інша генетика, інші цінності: вбити, вкрасти, налякати. А ми не боїмось і бережемо світ любові та свободи.

На минулому нашому зібранні в Бейруті ми говорили про низьку ефективність впливу потужних громадських організацій на сучасний світоустрій. Так, ООН, Міжнародне товариство Червоного Хреста, МАГАТЕ виявились просто добре оплачуваними офісами, рішення яких виконують ті, хто хоче це робити.

Війна в Україні чітко висвітлила, хто що хоче і хто що може. В 1888 році Міжнародну Раду Жінок заснували з метою того, щоб світ постійно чув жіночий голос. Наші стейтменти, петиції повинні бути направлені як до громадськості, так і до влади. Ми не мусимо обмежуватись бюлетенями та резолюціями для власного використання. Так, ми входимо до складу багатьох громадських структур, нам надсилають рішення та іншу їх інформацію. Але МРЖ має свої особливості та переваги. Серед нас багато жінок, які тривалий час працювали у владних структурах різних країн світу. Ми можемо себе позиціонувати як ЖІНКИ – СТАРІШИНИ СВІТУ чи щось в такому плані. Це лише моя пропозиція, але колективний досвід нашої організації безцінний і ми можемо його застосовувати для формування громадської думки та донесення її до владних структур.

Я не впевнена в потребі саме такого напрямку, але до нього могли б увійти жінки з певними віковими обмеженнями (наприклад, старші 50 років, які мали реальні успіхи в своїй діяльності). Це міг би бути окремий комітет взаємодії громадськості з владою.

 

Я дякую за підтримку!

 

На фото:

Секція Асамблеї з розробки плану дій жіночих організацій країн Європи (представниці Бельгії,Франції, Італії, Іспанії, Мальти, Нідерландів, Ізраїлю і України).

 

Прочитано 694 разів

Останні матеріали

лист. 19, 2022 209

Звернення до жінок світу

Звернення до жінок світу стосовно впливу російської агресії в Україні на екологію планети…
лист. 02, 2022 603

Стамбульська конвенція набула чинності

З 1 листопада в Україні набула чинності Стамбульська конвенція! 20 червня 2022 року…
лист. 01, 2022 112

Запрошуємо до обговорення

ЧИ МОЖЕ СОЮЗ ЖІНОК ЖІНОК РОСІЇ БУТИ ЧЛЕНОМ ЄВРОПЕЙСЬКОГО ЦЕНТРУ МІЖНАРОДНОЇ РАДИ ЖІНОК?…
жовт. 26, 2022 601

НРЖУ підтримує Національну Раду України з питань телебачення та радіомовлення!

Національна Рада Жінок України підтримує Національну Раду України з питань телебачення та…

Вісник Національної ради жінок України