Вівторок, 26 грудня 2017 10:13

Образ матері в епістолярії українських письменників XX ст.

Блоха Оксана,

Східноєвропейський національний університет імені Лесі Українки,

м. Луцьк, Волинська обл.

Літературознавці трактують поняття «портрет» як «засіб характеротворення, типізації та індивідуалізації персонажів» і як «засіб психічного аналізу». Вони розмежовують поняття зовнішнього і внутрішнього портрета та намагаються витлумачити відповідність чи розбіжність між ними. Дослідники вказують на важливість усіх деталей: міміки, пантоміміки, динаміки мовлення, дихання, а також елементів одягу, які можуть свідчити про естетичні смаки, риси вдачі, майновий стан і рід занять людини.

В епістолярному тексті виділяють три типи портретування: 1) самого адресанта; 2) адресата (значно рідше - кількох адресатів); 3) спільних знайомих адресанта й адресата. У листах, які адресовані одному адресатові є можливість реконструювати цілісний різновекторно представлений портрет одного з адресатів.

Узвичаєно поняття мовного портрета тлумачиться як мовна характеристика (персонажів). Художня виразність образу значною мірою залежить від мотивованості ви-користаних автором стильових засобів, що створюють «мовний портрет» героя.

Структурно мовний портрет диференціюють на зовнішній мовний портрет (реалізується через опис зовнішніх ознак персонажа) та внутрішній, психологічний мовний портрет (актуалізується через опис внутрішнього стану героя за допомогою певних мовних засобів: епітетів, порівнянь, метафоричних сполук).

У зовнішньому портретуванні вирізняють два основні типи ознак: вестиальні (лексеми на позначення предметів одягу людини та ін.) та соматичні (деталі зовнішності: риси обличчя, очі, постава та ін.).

Для влучної характеристики адресата автор листа може використовувати різні образні найменування. Це, зазвичай, флоро- й фаунономени, назви різних предметів, узагальнені найменування людей, етноніми. Декодування таких номінацій потребує детального вивчення всього епістолярного корпусу досліджуваного автора, знання певних біографічних деталей, характеру взаємин комунікантів, використання споминів про цього автора, його щоденників.

Взаємозв’язок учасників епістолярної комунікації аналізується через категорію адресованості, яка є однією з основних категорій епістолярного тексту. Л. Морозова, класифікуючи письменницькі епістолярії за концепцією адресата, виділяє такі дві основні групи: 1) приватні листи: листи до членів родини і листи до друга; 2) офіційні листи: офіційно-ділові листи та фамільярно-ділові листи. Дослідниця характеризує листи до членів родини відсутністю соціальної дистанції між автором і адресатом, наявністю знань спільної мови, факультативною ознакою вважає спільну професійну компетенцію комунікантів.

Родинну епістолярну спадщину можна класифікувати за типом адресата: листування батьків і дітей (наприклад: синівсько-материнське, або лист одразу до обох батьків), лист до сестри чи брата, листування зі старшими членами родини (дідусь, бабуся), подружнє листування та інші. Кількість адресатів може бути різною.

Листи багатьох українських митців XX століття створювалися в екстремальних Умовах багатолітніх розлук, в ув’язненні й на засланні. Суворий режим унеможливлював часте й регулярне спілкування - засуджені мали дозвіл надіслати лише два листи на місяць до своїх рідних. Тому вони часто вдавалися до написання так званих «колективних» листів, звертаючись до кількох родичів одночасно, адресуючи певну частину інформації до конкретних осіб. Приклади такого листування знаходимо у В. Марченка, В. Стуса.

Родинне листування характеризується тематичною багатоплановістю, наявністю описово-інформувального висловлення, стабільністю спілкування, яке може тривати протягом значного проміжку часу.

Образ матері є архетипним у творчості багатьох письменників. У кожної людини він свій і неповторний. В українській культурі мати - хранителька сімейного вогнища, носій певного первісного знання, народних вірувань і звичаїв.

Яскравий приклад творення образу матері знаходимо в епістолярній спадщині В Стефаника. А. Ільків стверджує: «Листи В. Стефаника дозволяють інтерпретувати його синівську любов до матері як певну сімейну ідилію, як метафізичний синівсько-материнський зв’язок... Матір у листах Стефаника - це не просто центральний документальний образ його листів, це один із базових архетипів його творчості». Дослід, ник вказує, що В. Стефаник трансформує цей образ до рівня архетипу Великої Матері «Материнська саможертовна любов в листах письменника дисонує із твердою батьківською волею, непорозумінням і відчуженістю. Автор листів часто співвідносить образ матері з певним релігійним каноном, а також супроводжує його описом певного ритуалу, що є однією з антрибутивних ознак архетипу як ментальної константи».

Досліджуючи синівсько-материнське листування А. Добрянського, О. Довженка та В. Марченка, можна виділити такі загальні типологічні риси: використання подібної моделі побудови листа (привітання, вступна частина, змістовний виклад думок, побажання, прощальні формули); вживання простих і ускладнених форм звертань; мовна характеристика внутрішніх рис адресатів.

Для моделювання мовного портрету адресата необхідним є аналіз звертань, які використовує адресант. Форми звертань можуть бути показником близькості зв’язків між комунікантами. Типовими формами звертань у синівсько-материнському листуванні є такі: мамо, мамочко, мамусю та інші. Іноді вони доповнені прикметниками: дорога, люба, рідна, рідненька. Зазвичай використання великої кількості емоційно насичених епітетів, субстантивованих найменувань, іменникових номінацій характерне для жіночого листування. Унікальність епістолярної спадщини А. Добрянського та В. Марченка полягає в тому, що у їхніх листах є багато прикладів особливих авторських звертань до матері.

Листи А. Добрянського до матері є правдивою повістю про довірливі й душевні стосунки матері й сина, а також своєрідною хронікою їхнього життя. За цією епістолярною пам’яткою можна досить виразно уявити собі життя Фаїни Василівни, сільської вчительки, чоловік якої був репресований 1937 року, а сини виховувалися в родичів. Попри це, між молодшим сином і матір’ю збереглися теплі стосунки і міцний духовний зв’язок. У ранніх листах Добрянський звертається до матері як до близького друга, старанно описує всі деталі навчального процесу, екзаменів, побутових справ, переказує переглянуті фільми та вистави. У пізніших листах він пише до матері як до колеги, шукає для неї методичну літературу, ділиться своїми проблемами, шукає поради. Не зважаючи на вікову різницю і різні умови життя, автор листів розповідав матері про свої надбання і був впевнений, що його зрозуміють і підтримають. Він з почуттям захоплення писав: «...ти у мене найактивніший раціоналізатор і прихильник усіх новинок».

Попри те, що Добрянський не використовує форми звертання «ви», відчутне шанобливе ставлення і особлива повага до матері та її рішення. Висловлюючи прохання про переїзд матері до міста, Добрянський писав: «Я не наважувався тобі писати усього цього, бо ти мама, і я не маю права тобі ставити якісь вимоги чи щось тобі нав ‘язувати. Але я переконаний, що далі так жити не можна. Що нам, два віки вікувати чи що? Подумай над цим, мамо, і катай в місто». Неодноразово висловлює мрію про краще життя для матері: «... ти вже давно заслужила на те, щоб читати книжки, ходити в театр, у кіно та вечорами біля телевізора сидіти. Скільки красивого і цікавого пропущено за той час, що ти в цій глушині провела».

Звертаючись до матері, автор листів жодного разу не акцентує увагу на зовнішніх ознаках, натомість описує деякі риси її характеру та вдачі: гордість (Ти сама дуже (я б сказав навіть занадто) горда, тож не треба звинувачувати Сашка, що не посту-пився, не визнав провини, не каявся, бо це всього-навсього твоя риса в його характері засіла міцно, і ти сама її виховала ще з дитинства); життєрадісність (Від твого життєрадісного, з гумором (хоч і з гірким) написаного листа мені теж стало легше і немов світліше); працьовитість (Мені наказує: відпочивай, а сама ні дня, ні ночі не знає за роботою, - так, буцім тій роботі колись край буде). Свідченням достовірності характеристик є абсолютна відвертість між комуні кантами, яку підкреслює адресант: Так ти ж мені мати, тобі я можу говорити абсолютно про все.

У листах А. Добрянський використовує прості форми звертання - мамо, мами, мамусю, а також форми звертання ускладнені атрибутивами - дорога, дорогенька, люба, любима, рідна, рідненька. Рідше вживані форми, виражені субстантивованими частинами мови - люба моя, рідна моя. Звертанням спасительно моя А. Добрянський виражає вдячність матері за її допомогу і підтримку.

Збереглося лише декілька листів О. Довженка до матері, однак вони є не менш кавими для дослідження. Пишучи до рідної людини, автор використовує лише шанобливу форму звертання, наприклад: «Я посилаю Вам, мамо, свій сердечний привіт Нпоздоровлення з празником паски». Займенник ви у звертанні до однієї особи письменник завжди вживає з великої літери, що свідчить про високу індивідуальну культуру адресанта. Мова його листів насичена широкими ліричними відступами: «... сам же сивий, і день мій вечоріє вже, і хоч не гнеться ще спина і ходжу ще рівно я, як дід Семен, оглядуватися став назад, почав визирати в холодне (чужеє) вікно: а чи не пливуть до мене в гості молоді літа десняною водою на дубах? Ні, не пливуть», або «Часом, дивлячись у вікно, переношуся думкою на Україну, до Вас да на Десну, да й пчиву човном-дубом поміж берегами та поміж лозами і ясокорами, і небо неначе всміхається мені з далекої невозвратної давнини». Образ матері найчастіше з’являється в коротких спогадах моментів з дитинства. Особливо яскрава згадка про те, як мати готувалася до Великодня, про її кулінарні здібності: «Я пригадав отут на самоті всі паски, що Ви колись пекли нам, лаючись голосно і проклинаючи діда й Параску, заклинаючи оті паски від недоброго ока... треба правду сказати - добрі паски уміли ви виготовляти, пошчи Вам бог життя до ста літ»; «Низько кланяюсь Вам, моя рідна, і цілую Ваші руки, що такі прекрасні, незабутні паски випікали для нас, дітей».

О. Довженко використовує звертання моя рідна старенька мамо; дорога моя старенька мамо; мамо моя сива; дорога моя сива голубонько мати, що є свідченням по-хилого віку матері і ніжних синівських почуттів до неї. Вестиальний елемент наявний і у прощальних виразах: «Ніжно цічую Ваші руки красиві і обнімаю Вас».

В одному з листів автор з гордістю пише про те, як захоплюється матір’ю його дружина, створюючи таким чином внутрішню характеристику: «Вона всім моїм знакомим розказує, що такої матері, яка у нас, нема ні в кого. Що ви артистка і поетеса. Що коли б Вам змалечку дачи образованіє, з Вас вийшло б хтозна-що».

Зворушливо і щиро, зичачи усілякого добра своїй матері, О. Довженко писав: «Я дуже щасливий, мамо, що ви в мене є десь, що Ви живі, що у Вас ще ясна пам’ять і Ви співаєте ще з онуком «Соловушка». Дай Вам бог здоров’я ще поспівати подовше, щоб остачася пам ять про Вас у онуках на все життя, щоб застав ще й я Вас веселу і привітну, коли приїду на паску до Вас у гості, і поспіваю разом з Вами».

Листування В. Марченка з матір’ю вирізняється з-поміж інших. Кожна звістка із заслання наповнена вражаючим оптимізмом, любов’ю до життя, бажанням підтримати рідних. Матір є невід’ємною частиною існування автора листів. Він підносить її ім’я над середовищем в якому йому доводиться бути: «Скільки я про тебе думав за цей час! Повір - без твоєї присутності не було жодного дня. Тюрма і табір не ті місця, де повинно б згадуватися ім ‘я моєї матері...».

У характеристиці матері В. Марченка відсутні ознаки зовнішнього портрету. Увага зосереджена на внутрішньому образі. Син постійно підкреслює надмірне хвилювання матері, порівнюючи її стан з явищами природи: «Ти, як завжди, океан хвилювань...»; «Мені інколи здається, ти, мов морський приплив: час надходить - вода піднімається - і ти починаєш хвилюватись ну просто над висмоктаним з пальця приводом»; «Ти там як постійно діючий вулкан Етна. Я читаю листи й відчуваю, як хвилюєшся».

В одному з листів автор прирівнює свою матір до Ніобеї (символу материнського горя в грецькій міфології): «Попри все, ти не повинна занепадати духом... Я, особисто, зараз абсолютно заспокоєний і не хочу, щоб ти вдома скам яніла від сліз, мов Ніобея».

В. Марченко відчував впевненість, що його мати - сильна і цілеспрямована жінка, яка бореться за долю своєї дитини: «Знаю, що ти весь час в русі, в боротьбі за мене. Знаю, що, як би я тобі не погрожував, ти не відступишся, не припиниш». Знаходимо у листах і інші риси характеру: «Нарешті побачив у листі не квиління Ярославни, а щось більш подібне до тебе. Розсудливу й тверду, на яку я дивився маленький, як на взірець, Ти була завжди така відважна, а тепер - розпач»; «Дивовижна річ - відданість. Щастя зустріти людину, яка здатна на це, і народитися від такої людини - теж Щастя. Друге вже дароване мені життям, а перше сподіваюсь сам віднайти».

Автор листів визнавав, що стосунки з матір’ю облагороджували і вдосконалювали його: «Якось я подумав, що з моїх знайомих ніхто не мав такої матері. Хлопці в одий голос визнавали, у Валерії мати - клас... Здається мені, наші взаємини - оптимальний варіант для батьків та дітей. Бачу тепер, як повага й любов до тебе облагороджували. Я просто не міг бути з тобою поганим. Не міг напитися, бо потім завжди валено було вислуховувати докори. Не міг сваритись, бо знову ж неправим здебільшого ви являвся я. Таки пощастило мені на неньку-нестареньку».

Мати була взірцем у вихованні: «Вчителько, ти ж постійно навчала принциповос ті, багатьох інших чеснот, з яких складається порядна людина».

Окрім звичних форм звертань - мамо, мамочко, мамусю, матусю, В. Марченко цілком природньо використовував різні емоційно насичені епітети, субстантивован найменування (ріднесенька, любесенька); іменникові номінації (любе моє сонечко, сонечко, риба моя, потятко).

Мати В. Марченка стала для нього другом, помічником ангелом-охоронцем. Її листовна присутність у важких синових випробуваннях стала для нього джерелом сили в боротьбі за життя: «Хоча тебе не було поруч, я ніколи не запишався сам на сам з бідою Біоструми чи якісь інші сили давачи відчути: там мамуся, там ти, хто найбільше хвилюється за мене. Це допомагало й розслабляло».

Отже, досліджуючи родинні епістолярії А. Добрянського, О. Довженка та В. Марченка, можна виокремити типологічні та індивідуальні ознаки в моделюванні образу матері. Типологічним для кожного автора є домінування позитивних рис у характеристиці адресата. Увага головним чином зосереджена на внутрішньому портретуванні. Елемент зовнішньої характеристики наявний лише у листах О. Довженка. Кожен адресант використовував різні форми звертань, які доповнювали образ рідної людини, роблячи його особливим і неповторним. Індивідуальні ознаки портретування залежать від типу міжособистісних зв’язків між комунікантами. Якщо у А. Добрянського та В. Марченка існували тісні взаємини з матерями, які базувалися не лише на родинній, а й на близькій дружній основі, то у О. Довженка образ матері найбільш ідеалізований і збережений переважно з дитячих спогадів письменника.

Прочитано 400 разів

Останні новини

За сприяння Канадського Фонду підтримки місцевих ініціатив (Слабин)

жовт. 31, 2018 65
Проект Удосконалення сфери охорони здоров'я та соціалізації сільського населення…

За сприяння Канадського Фонду підтримки місцевих ініціатив (Пильне)

жовт. 31, 2018 64
Проект Удосконалення сфери охорони здоров'я та соціалізації сільського населення…

За сприяння Канадського Фонду підтримки місцевих ініціатив (Жидиничі)

жовт. 31, 2018 64
Проект Удосконалення сфери охорони здоров'я та соціалізації сільського населення…

 За сприяння Канадського Фонду підтримки місцевих ініціатив (Жеведь)

жовт. 31, 2018 58
Проект Удосконалення сфери охорони здоров'я та соціалізації сільського населення…
Калькулятор расчета пеноблоков смотрите на этом ресурсе
Все о каркасном доме можно найти здесь http://stroidom-shop.ru
Как снять комнату в коммунальной квартире смотрите тут comintour.net