Вівторок, 26 грудня 2017 10:11

Культурно-просвітницька діяльність «Союзу українок» в 1920-1930-х роках

Капінос Аліна,

Технологічний багатопрофільний ліцей ім. Артема Мазура,

м. Хмельницький

(За матеріалами архівної преси)

ВСТУП

Сучасний стан розвитку історичної науки в Україні характерний необхідністю поглиблення дослідження місця жіночих організацій та рухів у житті суспільства. Проблеми ролі жіноцтва хоча й не нові, але їх актуальність не зменшується, а ще більше посилюється як для жінок, так і для суспільства в цілому. Із здобуттям незалежності України їх вага зростає, відбудовується державний механізм реалізації прав жінок, усвідомлення ними свого становища й значення. Саме зусиллями жінок значною мірою мають розвиватися громадянське суспільство, притаманне розвинутим демократіям, здійснюватимуться державотворчі процеси.

Актуальність дослідження обумовлена 100-літнім ювілеєм від дня створення Союзу українок та розвитком сучасного українського жіночого руху, який наслідує своїх попередниць із «Союзу українок». Крім того є необхідність у виробленні нової концепції жіночої політики в країні. А оскільки подібні засади реалізуються через рух жіноцтва, то виникає об’єктивна потреба вивчення історії останніх, зокрема «Союзу українок», в історичній ретроспективі на теренах Східної Галичини, де рух набув найбільшого поширення.

СТАНОВЛЕННЯ ЖІНОЧОГО РУХУ СХІДНОЇ ГАЛИЧИНИ В КІНЦІ XIX - НА ПОЧАТКУ XX СТОЛІТЬ

Жіночий рух України першої хвилі (друга половина XIX - початок XX століть) розвивався значною мірою під впливом західноєвропейського, однак мав ще й свої окремі вияви та шляхи розвитку, визначені специфічним становленням української нації під чужим поневоленням. Перші його прояви спостерігалися в Західній Україні, що входила до складу Австро-Угорської імперії.

Однак в умовах відсутності власної держави саме українські об’єднання та товариства заповнили ту нішу, яку б мали виконувати державні інституції.

На західноукраїнських землях, що входили до складу Австро-Угорщини, емансипацію українського жіноцтва в Галичині започаткувала Наталія Кобринська, заснувавши «Товариство руських женщин» у Станіславові в 1884 році, яке ставило за мету, прилучити інтелігентних жінок до літератури та популяризувати нові суспільні ідеї». Наталія Кобринська досконало розуміла потребу економічного, політичного і побутового розкріпачення жіноцтва. Розуміла також, щоб осягнути мету, треба домогтися доступу жінок до освіти, піднести жіноцтво до розуміння своєї людської вартості, вказати йому, як стати корисним членом суспільства. Зробити це можна, вважала вона, лише об’єднавши жінок і згрупувавши їх навколо прогресивних західноєвропейських ідей, які потрібно реалізувати, ставши на національно-соборницький шлях.

Тому 8 грудня 1884 року «Товариство-руських жінок» скликало свої перші загальні збори у місті Станіславі (тепер Івано-Франківськ -авт.). Цей день вважається початком українського жіночого руху. Ці перші жіночі збори були тріумфом нових ідей, які будучи переконливо подані, захопили уми й серця зібраного жіноцтва. Письменниця Олена Кисілевська так згадувала цю подію: «Гаряча промова Наталії Кобринської зачарувала присутніх. Особливо для молодих душ, спраглих небуденства й нових доріг, вона була «п’янким» нектаром. На з’їзді було проголошено ідею соборності України і жертовної праці для народних мас, особливо для піднесення культурного рівня сільського жіноцтва. Ці ідеї глибоко запали в душі присутніх жінок. Сама ж Кобринська так формулювала завдання «Товариства»: «Ми поклали собі метою впливати на розвій жіночого духа через літературу, бо література була всебічним образом ясних і темних сторін суспільного ладу, його потреб і недостатків. Я через літературу - дійшла до розуміння жінки в суспільстві, тож хотіла і других повести за собою».

Водночас найважливішою справою для Кобринської була підготовка видання українського жіночого альманаху «Перший вінок» (1887 р.): перший у світі альманах жіночої творчості, зібраної, відредагованої та виданої жінками. Велику допомогу у випуску альманаха надала прогресивна газета «Діло» й особисто І.Франко та М. Павлик.

Характерно, що жіночі організації займалися в цей період як культурними, так і економічними справами. Наприклад, «Клуб Русинок» брав активну участь у крайовій виставці 1894 р., запропонувавши цікавий етнографічний матеріал, збирав кошти на будівництво пам’ятника Т. Шевченка. У Самборі було створено економічно-добродійне товариство для виробництва церкових риз, яке підтримувало й забезпечувало роботою вдів і сиріт. А 1902 року жіночим товариством було організовано кооперутиву «Труд» з пошиття та конструювання одягу, в яких навчали всіх бажаючих жінок Львова та навколишніх сіл.

У 1907 році в Галичині на основі діючих на той час організацій «Жіноча громада» та «Гурт українських дівчат» створено «Союз українок». Він постійно шукав для жіноцтва нові сфери діяльності, які, з одного боку, забезпечували б матеріальне існування більшості жінок, а з іншого - сприяли б піднесенню їхньої культури та освіченості. Заклики на сторінках преси («Діло», «Новий час», «Народна просвіта»), на з’їздах і в «обіжниках» «Союзу українок» давали відчутні результати.

Головний відділ «Союзу українок» закликав свої філії, гуртки та об’єднані товариства скерувати планову діяльність на підтримку кооперативного руху, заохочення жінок для членства в українських кооперативах. Протягом двох місяців кожна філія «Союзу українок» за погодженням з місцевими кооперативними осередками мала скликати жіноче зібрання, на «якому зачитати реферат про завдання жінки в розвитку кооперації». Товариства «Просвіта», «Сільський господар», «Союз українок», враховуючи потреби в сільськогосподарській освіті жіноцтва на селі, організували куховарські курси. Заходами «Союзу українок» у Березові Нижньому Коломийського повіту були організовані освітньо-кооперативні господарські курси, «на яких подавалися загально-освітні (література, гігієна, право, жіноче питання), кооперативні та сільськогосподарські відомості». Крім того, зверталась увага на загальне виховання, звички товариського співжиття й «шляхетної співпраці», влаштовувалися товариські зустрічі і чайні вечори. Тримісячне навчання на цих курсах були для слухачів справжнім народним університетом. Товариство «Союз українок» влаштовувало також курси підготовки курсисток Для проведення організаційної, культурно-освітньої й господарської праці у філіях і гуртках товариства та гуртках жіночого позашкільного «доросту».

21 лютого 1917 року відбулися збори «Громади», де було прийнято Статут і назву «Союз українок» з централею у м. Львові. Першою головою Союзу українок була Євгенія Макарушка. «Союз українок» мав триступеневу будову: «центральня» у Львові, філії по містах і містечках, кружки по селах, кількість членів близько 45 тисяч. 25% Українських сіл у Галичині мали кружки «Союзу українок», а належало до нього близько 5% українського жіноцтва. Територію діяльності «Союзу українок» польська влада обмежила Галичиною.

КУЛЬТУРНО-ПРОСВІТНИЦЬКА ДІЯЛЬНІСТЬ «СОЮЗУ УКРАЇНОК»

У 1920-1930-Х РОКАХ В СВІТЛІ ТОГОЧАСНОЇ ПРЕСИ

На західноукраїнських землях жіночий рух розвивався далі, незважаючи на несприятливі умови чужого панування. З 1922 року його друкованим органом став «Жіночий вісник», згодом тематична сторінка «Громадського вісника», редактором якої була Мілена Рудницька, авторами - О.Залізнякова, Н.Суровцева, М.Струтинська. Жіночий кооператив «Українське народне мистецтво» заснував журнал для «плекання домашньої культури» - «Нову хату». З 1925 року виходив часопис «Жіноча доля», а згодом «Жіноча воля», «Світ молоді», «Жіночий голос», «Українська господиня», «Жінка». Замість закритої польською владою «Жінки» почав виходити двотижневик «Громадянка», місячник «Українка», «Світ Українки».

Серед відомих імен жінок-журналісток Марта Богачевська, називає Мілену Рудницьку, яка очолювала «Союз українок» з 1928 по 1939 рр. Неможливо не згадати лікаря Софію Парфанович, Іванну Блажкевич, Ірину Вільде, Ольгу Дучимінську, Олену Кисілевську - сенаторку і редакторку «Жіночої долі».

Жіночий рух тісно пов’язаний з вивченням і дослідженням жіночої періодики того часу. Адже саме жіночий рух на певному своєму етапі розвитку відчув потребу у створені власних друкованих органів для пропаганди нового бачення жінки, жіночої ролі у суспільстві.

Тодішні жіночі часописи чітко визначили особливості жіночого руху в Галичині, а саме: домінування національної ідеї, як засадничої, формування політичної національної преси».

Тож головною метою «Союзу українок» було «згуртувати в собі величезну частину, а згодом і все наше жіноцтво. Тільки через організацію, добре кермовану, можна впливати на широкі маси».

«Союз українок» дуже часто проводив різноманітні курси інструкторок. Так, 15 січня 1927 року у Львові розпочалися п’ятимісячні курси інструкторок Союзу українок. В програмі курсу «намічаються слідуючи предмети: підготовка до культурно-освітньої праці на селах, основи кооперації, гігієна, ведення захоронок, наука крою і шиття та домашнє господарство». По закінченню курсу учасниці будуть рекомендовані «Союзом Українок» як вчителі курсів крою і шиття та керівниці дитячих садочків в різних місцевостях краю.

Крім того, «Союз українок» займався освітньою діяльністю. Тому, щоб оживити освітній рух, поширити жіночу організацію по селах, було скликано коломийський жіночий кружок, при допомозі своїх діяльних членів». Запрошення були розіслані по всьому окрузі, а також і на Городенщину, Снятинщину, Гвоздеччину. І от цікаве те, що приїхали гості з подальших околиць. Після оживленої наради зібрання винесли отсі постанови: творити жіночі кружки при читальнях «Просвіти» чи кооперативах, а то й як окремі кружки «С.У.», як де догідніше; робити часто сходини членів гуртка, читати, старатися примінювати прочитане в життя; старатися проводити по селах, де нема наших гуртків короткі курси - гігієни, куховарства, господарства, шиття.

Яскравою сторінкою діяльності «Союзу українок» була боротьба з пияцтвом. О. Кисілевська з цього приводу написала статтю «Останній час стати до боротьби з корчмами». В якій зазначалося, що в Польщі існує окремий закон, який дає право мешканцям громади самим рішати, чи в їх селі чи місті має бути дозволена продажа алка- гольних напоїв, чи ні - і то через загальне голосування усіх управлених до цього, де рішає звичайна більшість голосів. В цій же статті подано зразок заяви, як правильно оформити заборону алкоголю на певній території, і зробити це можна шляхом голосування всього дорослого населення, починаючи з 21 віку. Тож «Союз українок» з цього приводу заявив, «тож негайно приступаймо до роботи, докажіть чого ви вартуєте, що ви не спите, що добрій справі умієте послужити. Про свою роботу допишіть нашій редакції, а ми оголосимо тих, що приклали руку до цього великого діла!».

«Союз українок» чимало уваги приділяв обороні рідної мови. З цього приводу «Жіноча доля» в серпні 1928 року писала наступне: «знаємо, що в останніх роках польська влада скасувала українську мову в народних школах та позаводила там утраквістичну (в двох мовах), а то й чисто польську науку. Не вважаючи на те, що народ порушений цим до глибини души, ми не докладаємо ще всіх зусиль, щоб загарбати добро - рідну мову - повернути школам, не вживаємо якихось відповідних заходів, щоб запевнити дітворі науку в рідній мові. Тільки маленькі нечисленні видліки то тут, то там підвівають боротьбу й намагаються вийти з того страшного положення. В Самбірщині з бойкотовано школу з котрої викинули українську мову й понедолгому часі її назад привернено. На Покуті свідоміші села радять собі в той спосіб, що не понехуючи боротьби о привернення в школі української викладової мови - повиписували свої діти зі школи із при помочі гуртка «Рідна школа» заводять для них приватну школу й вчать по дев’ятеро діток (більше не можна!) приватно по хатах.

Після перінзлистопадових подій 1917 року на теренах Східної Галичини цей день став Великим Святом Так, першого листопада 1928 року «Жіноча доля» помістила статтю О. Рудковськсї «Велике Свято». В ній зазначалось, що «Велике Національне Свято припадає у нас на день 1 листопада. Однак цього року мусимо все те відбувати багато славнЇЕпе, величавіще. Це ж - десяті роковини Великої Хвилі. Ми повинні звеличати їх гак, як не личить великій свідомій українській громаді. Крім того, місяць листопад проголошено місяцем збірки жертв на українських інвалідів - на побудову для них дому у Львові». Автор продовжила думку «у нас вирине ще якийсь поважний проект тривалого пам’ятника цього свята, але тимчасом хоч у своєму окруженні доложіть усіх зусиль, щоб воно по змозі випало як найшвидше, як найкраще». Тодішня преса «Союзу українок» повідомила про участь українок у конгресі миру, що проходив в кінці серпня 1928 року. Спецкор «Жіночої долі» так описала цю подію: «Конгрес миру через церкву відбувся в Празі в кінці серпня цього року. На ньому 31 церква, за винятком лише католицької церкви, мала своїх представників, які метою своїх зборів, мали вироблення шляхів для проведення в життя принципів братерської любові і забезпечення людству сталого мару. Ці конгреси почали відбуватися ще перед війною, але нині ці конгреси, коли людство переконалося після світової війни в страшній згубності всяких війн, викликають особливе співчуття до себе. На конгресі були присутні, між іншим, видатні постаті жіночого руху: пані Сандорф Гамільтон (Канада), фон Вальсен (Німеччина), ван Есхен (Голландія). Скориставшись з їхньої присутності в Празі, Чеська Жіноча Національна Рада улаштувала на їх честь «чаювання» в літньому павільйоні в одному із найкращих садів Праги, звідки відкривався прекрасний краєвид на стару Прагу. Серед запрошених на «чай» гостей були також і члени Української Жіночої Національної Ради: пані Мірна, Лоська, Чикаленко-Келлер, що під цей час завітала до Праги з Німеччини Представниці Ради, як звичайно, скористалися нагоди побалакати з чужинками про свої спільні справи, нагадати про Україну, поновити приятельські відносини».

Чимало уваги «Союз українок» приділив ролі жінки в суспільному житті. Так, в першому номері часопису «Жіноча доля» за 1927 рік була вміщена публікація «Рік праці й задачі майбутнього». В якій зазначалося, що «... без участі жіноцтва в суспільному житті неможливий поступ і розвиток українського народу! Загрубілий лід мужеської психіки, що «курка не птах, баба - не людина» розтопився. Жінці призначено рівну вагу, ба навіть більше - без неї не може бути поступу. Так це, безперечно великий наш здобуток. Але щоб він був пожиточний, треба його поширити, наповнити реальним життєвим змістом. Без жіноцтва нема поступу. Але без жіноцтва організованого, чиянзго, свідомого, що не спить байдужою масою, а бере діяльну творчу участь в будівництві ліпшого майбутнього українського народу. Бо від сірої байдужої маси жіноцтва, ще не живе духовно лиш животіє, користі для українського народу нема великої. Отже цю масу треба розбудити, розштовхати, дати їй промінь світла і вказати напрямки діяльності. Під такими гаслами пройшов минулий 1926-ий рік і для «Жіночої долі». Поруч організованого інтелігентного жіноцтва, поруч іншої преси, - і «Ж.Д.» як часопис спеціально жіночий, старалася в першу чергу спричинитися до організації ширших мас українського жіноцтва, до закладання всюди жіночих кружків, гуртків, союзів, товариств, до притягнення ширшого жіноцтва до суспільно-громадської роботи.

Це - найперша і найголовніша була наша мета. І тепер, коли рух жіночий трохи збільшується, міцнішає набуває поважного значення, - в цьому бодай є крихітка і нашої праці. В цім вбачаємо моральне вдоволення для нас, - в цім же вбачаємо і дороговказ для подальшої діяльності. Тож спершу треба пробудити жіноцтво, а потім до нього промовляти!

З великим вдоволенням помічаємо, як росте жіноча свідомість і зацікавлення громадським життям; як ростуть жіночі організації і як збільшується вага жіноцтва у суспільному житті.

І от будучий, 1927-ий рік вже ставить перед нами перші завдання: не лише будити жіноцтво, а й давати йому духову потраву - і перед нами постає цілий ряд питань соціальних, економічних, релігійних, моральних і інших, які мусим розв’язувати з найбільшою користю для жіноцтва і для всього нашого українського народу. Велика і тяжка це задача, однак беремося за неї і кличемо все свідоме і енергійне жіноцтво вставати з нами поруч і йти на допомогу».

Продовженням теми ролі жінки у суспільному житті часопис «Жіноча доля» опублікував статтю «Жінки в Українській Центральній Раді», в якій автор Уляна Кравченко розповіла про свою активну діяльність в першому українському парламенті.

ВПЛИВ «СОЮЗУ УКРАЇНОК» НА СОЦІАЛЬНО-ПОЛІТИЧНЕ ЖИТТЯ СХІДНОЇ ГАЛИЧИНИ У МІЖВОЄННИЙ ПЕРІОД (1918 - 1939 рр.)

У Східній Галичині протягом 1917 - 1939 рр. існувало близько 20 як українських, так й іноземних жіночих організацій. Кількість їхніх членів, рід, масштаб діяльності, продуктивність були різноманітними. Від цього залежить висвітлення їхньої праці на сторінках преси.

Діяльність жіночих організацій періоду Першої світової війни була тісно пов’язана з актуальними національно-суспільними потребами. В післявоєнний час, українські жінки вперше вступили в міжнародні жіночі організації. Із цією метою в 1919 році у Кам’янці-Подільському було створено Українську Жіночу Національну Раду. Її делегати брали участь у конгресах Міжнародної Жіночої Ради (Осло, 1920 р.), Міжнародного Жіночого Союзу (Женева), а в 1921 р. - у конгресі Міжнародної Ліги Миру і Свободи (Відень). Українська Жіноча Національна Рада стала членом цих міжнародних об’єднань.

Так, на конгресі в Празі голова українського жіночого товариства «Союз українок» Мілена Рудницька виступила із доповіддю «Національне життя і його мирне розв’язання», у якому констатувала, що Перша світова війна не тільки не вирішила національного життя, а ще більше його загострила. «Мирні договори перерізали живі організми живих народів і створили довге сплетіння вулканічних прикордонних смуг, на яких іде нещадне нищення переможців проти переможених».

Єдиним рішенням мирного врегулювання національних конфліктів, на переконання М. Рудницької, є реалізація ідеї самовизначення народів: «Дозволити нації вирішувати свою долю, державну приналежність, віддати їй у руки цілий державний апарат». Торкаючись питання національних меншостей, підкреслювала, що на той час не буде миру, поки кожний народ не буде мати своєї незалежної держави. Ідея об’єднаних європейських держав - пан - Європи - може здійснитися за умови, коли в Європі не буде ні пануючих, ні поневолених націй».

На західноукраїнських землях жіночий рух розвивався далі, незважаючи на різні заборони поляків. Із цією метою організоване жіноцтво використовувало різні форми і методи громадської діяльності, впливу на соціально-політичне життя. Найчастіше: віча, заклики й звернення, видання агітаційної літератури про значення виборів, роз’яснення виборчих законів, прав жінок, виступи з різноманітними рефератами, таємні наради, пов’язані з виборами, підготовка обіжників для філій і гуртків, проведення дискусій у передвиборчих акціях, а також засоби масової інформації як сили, впливової на суспільну думку.

Одним із виявів суспільної організації українського жіноцтва на новому рівні його розвитку стала участь у державних органах Другої Речі Посполитої шляхом прилучення до виборчих компаній і праці у польському парламенті. Загалом у Польщі протягом міжвоєнної доби (1919-1939 рр.) вибори до сейму і сенату відбувалися у 1922, 1928, 1930, 1935 і 1938 роках. За найновішими даними, у парламенті Польщі впродовж 1919- 1939 рр. працювали до 50 жінок, із них від Східної Галичини тільки двоє: у сеймі - Мілена Рудницька та в сенаті - Олена Кисілевська.

Українки - члени парламенту на засіданнях сейму і сенату порушували важливі питання політичного, економічного та культурного життя української спільноти, зокрема щодо бюджету й громадської спілки інвалідів, вдів та сиріт, надання субсидій для розвитку добродійних і гуманітарних об’єднань, проблем, пов’язаних із пацифікаційними акціями стосовно українського населення, переслідуванням українського шкільництва, релігійного життя українців тощо.

Саме обрання М. Рудницької та О. Кисілевської до польського сейму і сенату підтвердило зростання впливу українського жіночого руху в Східній Галичині на національно-політично життя загальної спільноти українців. Захист національних інтересів у Польщі міжвоєнної доби був найголовнішим у їх парламентській діяльності та на міжнародній арені.

Одним із проявів громадської активності українського жіноцтва стала його діяльність щодо консолідації національно - політичних сил шляхом співпраці з українськими політичними партіями та масовими товариствами. При цьому зауважимо, що жінки були членами майже всіх національних партій, що діяли у Східній Галичині.

Проте, основна боротьба за політичні впливи на жіноцтво розгорталися у трикутнику «Союз українок» - УНДО - УСРП. Зауважимо, що громадські об’єднання мали в основі більш гуманістичний характер ніж суто партійні структури: в них на першому місці завжди були інтереси загальнонаціональні, а не корпоративні. Цим пояснюється широка співпраця жіноцтва, передусім із такими громадськими інституціями, як «Просвіта», «Рідна школа», «Сільський господар», «Сокіл», «Січ», «Пласт» та інші.

Участь жінок у громадських організаціях стала однією з яскравих сторінок історії українського жіночого руху та їх впливу на вирішення злободенних соціально- політичних питань. При цьому, варто зазначити, що підсумком історичної ваги став той факт, що українські жіночі організації залишилися самостійними, впливовими суспільними чинниками. В усіх напрямках їх громадсько-політичної діяльності переважали загальнонаціональні інтереси.

У 1930-х роках постало питання спеціалізації жіночого організованого життя. Виявом сили українського жіночого руху став перший жіночий Конгрес у Станіславові, скликаний в 1934 році з ініціативи «Союзу українок». Участь у ньому взяли представниці жіночих організацій з усіх українських земель поза УРСР і з еміграції, які «підкреслили своє прагнення до єдності українок. Пропозиція до створення загальноукраїнського об’єднання жіночих організацій у Світовому Союзі українок (1937) із центром у Львові стало наслідком цього Конгресу».Матеріали про вказану діяльність висвітлювала періодика перш за все самих жіночих товариств.

Аналіз преси засвідчив наступні особливості у висвітленні українського жіночого конгресу: утворилося 3 підходи у періодиці - хто позитивно висвітлював цю подію (преса УНДО, окремі релігійні, закордонні видання) та ті, що поставилися до неї негативно (преса радикального та соціального спрямування); критично-позитивна позиція (газета «Мета»); найбільшого розкриття він отримав у газеті «Діло», оскільки жіночий рух був схильний до ліберальних поглядів УНДО; у газеті «Діло» переважають статті описового характеру, тоді, як в інших виданнях - аналітичного.

«Жіноча доля» 1 квітня 1934 року помістила заклик до участі в Конгресі «горнутися до своєї жіночої організації Союзу Українок та через неї скріпити вплив українського зорганізованого жіноцтва на всі прояви національного життя».

Починаючи з 22 червня 1934 року тема жіночого конгресу стала провідною. Про нього згадували кожного дня і висвітлювали, як важливу подію не тільки в русі жіноцтва, але й усієї української нації. Так, у статях «Жіночої долі» зазначалося, що перший день проведення конгресу призвів до появи цікавих гостей та прибуття делегатів, відправлення богослужінь у всіх церквах Станіславова, а також промова М.Рудницької та О.Шепарович. Загалом на з’їзд прибуло 895 делегаток від 101 філії «Союзу українок» разом із діаспорою.

Про підтримку з’їзду свідчить присутність і слова-привітання вищих представників церкви (єпископа Григорія Хомишина), голів «Просвіти» (І. Брика), «Рідної школи», «Союзу українських кооперативів» (Ю. Павликовський), УНДО та інші.

В перший день конгресу були заслухані доповіді на теми: «Роль жінки в плеканні рідної мови», «Жінка в домашньому господарстві», «Економічна незалежність жінки», «Жінка і релігія», «Види суспільної опіки», «Участь жінки в українському письменстві». Деякі з доповідей, як повідомлялось у пресі, викликали хвилю дискусій і обговорень.

Конгрес і після свого закінчення перебував на перших шпальтах газет, отримавши від них різну оцінку. Насамперед про нього згадували жіночі пресові видання: «Жіноча доля», «Жіноча воля» та інші. Наприклад, «Враження з Українського Жіночого Конгресу в Станіславові» 3. Мірної, автор закінчував так: «Вперед! Хай кожен знає, що українське жіноцтво не складе своєї зброї, аж доки спільними зусиллями з своїми братами-чоловіками не виведе українського народу на переможний шлях української держави».

Про масштабність конгресу, його непересічність, свідчать згадки про нього у закордонній пресі. Про це також на своїх шпальтах повідомляла «Жіноча доля». Зокрема, британський популярний тижневик «Манчестер Гарден» подав аналітичну статтю з цього приводу. У ній автор, був присутній особисто на конгресі, зазначав, що з’їзд був зініційований, щоб «розбудити діяльність українського жіноцтва». Тут же згадав про кількість делегатів, очільників українського жіночого руху М.Рудницьку та С.Русову, опозицію до засідання (група католицьких жінок і крайньонаціоналістична молодь). Його повідомлення було об’єктивним і схожим у висвітленні до часопису «Жіноча доля».

Впродовж 1-9 серпня того ж року в «Жіночій долі» друкувалася промова Мілени Рудницької виголошена на конгресі: «Сучасне міжнародне положення і завдання укра-їнського жіноцтва».

Зустрічалися і аналітичні статті. Так, 6 червня 1934 року поміщено повідомлення «Думки про жіночий конгрес» Івана Галайди про перешкоди, які чинив польський уряд, щоб не допустити українок із Львова на з’їзд, заборонивши виїжджати їх поїздові із станції.

Таким чином, аналіз українських періодичних видань засвідчив наступне: по-перше, значну увагу громадськості до українського жіночого конгресу як непересічної, важливої події не тільки для жіноцтва, але й для всіх українців, як ще один крок у розвитку національної справи. Це підтверджують статі, які з січня 1934 року вже активно почали висвітлювати підготовку до проведення з’їзду. По-друге, неоднозначність оцінок щодо самого конгресу. По-третє, залучення преси, як історичного джерела у дослідженні жіночого руху допоможе всебічніше зрозуміти вплив «Союзу українок» на національно-політичне життя СхідноїГаличини в 1930-х роках.

ВИСНОВКИ

Аналіз суспільно-політичного тла відродження українських жіночих організацій у Східній Галичині приводить до висновку, що кінець XIX століття ознаменував початок жіночого руху. Першою жіночою організацією стало Товариство Руських жінок орга-нізоване Наталією Кобринською в Станіславові 1894 року. Мета товариства полягала в культурно-освітньому розвитку українок. Згодом, товариство спричинилося до появи в 1917 році «Союзу українок» - нової жіночої організації, яка відіграла чималу роль у суспільно-політичному житті Східної Галичини, а згодом і всієї України.

Основними видами діяльності «Союзу українок» були: видавнича, освітня, господарська, культурно-просвітницька, суспільно-політична, остання вважалася найголовнішою. Головна увага в жіночому русі, «Союзу українок», приділялася домінуванню національної ідеї, як головної у всіх видах діяльності. Чимало уваги приділялося ролі жінки в суспільному русі та житті, а саме до «притягнення ширшого кола жіноцтва до суспільно-громадської роботи» на благо українського народу.

Важливим чинником впливу жіноцтва на суспільно-політичне життя краю була участь жінок в держаних органах Речі Посполитої, тобто сенаті та сеймі. Важливу роль «Союз українок» відіграв у консолідації національно-політичних сил шляхом співпраці з українськими політичними партіями та численними товариствами. Участь жінок у громадських організаціях стала однією з яскравих сторінок українського жіночого руху та їх впливу на вирішення злободенних соціально-політичних питань. Наведене є підставою для висновку про актуалізацію проблем становища і статусу жінки в українському суспільстві, уможливлює розгортання наукового пошуку у цій важливій соціально-культурній сфері, що й було нами зроблено.

 

Прочитано 135 разів

Останні новини

Київський обласний конкурс-відбір учасників ІІ–го Міжнародного вокального конкурсу імені Квітки Цісик

бер. 07, 2018 492
Київський обласний конкурс-відбір учасників ІІ–го Міжнародного вокального конкурсу імені…

Запрошуємо всіх шанувальників мистецтва співу, творчості Квітки Цісик

бер. 07, 2018 435
У дні 65-річного ювілею українського соловейка американського походження запрошуємо всіх…

У лютому 2018 року стартував ІІ-ий Міжнародний вокальний конкурс імені Квітки Цісик

бер. 07, 2018 315
У лютому 2018 року стартував ІІ-ий Міжнародний вокальний конкурс імені Квітки Цісик у…
Калькулятор расчета пеноблоков смотрите на этом ресурсе
Все о каркасном доме можно найти здесь http://stroidom-shop.ru
Как снять комнату в коммунальной квартире смотрите тут comintour.net