67 сесія Комісії зі Становища жінок ООН вкотре наголосила на основному праві кожної людини: чоловіка, жінки, дитини – праві на життя, безпеку та доступ до сучасних інформаційних технологій. На жаль, це право  не дотримується сьогодні в багатьох країнах світу. Там, де відбуваються військові дії, агресії, терор жінка не може безпечно жити, активно працювати, народжувати та виховувати дітей. І навіть коли жінки намагаються активно діяти в критичних умовах, це шкодить їхньому фізичному та психічному здоровʼю, призводить до «вигоряння». Ось чому в країнах з нестабільним політичним та економічним кліматом, як правило, чоловіки домінують в усіх сферах.

23 роки тому Рада Безпеки ООН прийняла Резолюцію 1325, яка стала основоположним документом, що регламентує дії, які уряди держав повинні здійснювати за умов військових конфліктів, щоб забезпечити виживання та зберегти здоровʼя жінок та дівчат. Але ця резолюція має іншу сторону – забезпечити жіноче лідерство, жінки не повинні очікувати, що для них будуть створюватись спеціальні умови, вони самі повинні усвідомлювати свою біологічну, економічну та політичну роль в суспільстві, державі, родині та робити в кожному конкретному випадку адекватні дії.

Пекінська декларація та платформа дій, прийнята 27 років тому чітко визначає дорожню карту цієї діяльності. Але різні країни мають абсолютно різний рівень виконання цілей, затверджених декларацією та наступними Цілями сталого розвитку (2015). 

З 6 по 17 березня проходить 67 сесія Комісії зі Становища жінок ООН, на якій, як і в попередні сесії розглядаються найбільш актуальні питання стосовно прав і можливостей жінок світу.

Як представники країни, яка на теперішній час знаходиться в особливому становищі і права людини, в тому числі права людини-жінки не можуть дотримуватись під час російської агресії, зазначаємо, що війна є найвищим ступенем насильства. Психологічне насильство є характерним для кожної жінки України – і тієї, яка захищає Україну в лавах Збройних Сил, жінок, які перейшли через російські тюрми та фільтраційні табори,і численної армії волонтерок, і жінок, які проживають на окупованих та деокупованих територіях, міських та сільських жінок, що пережили бомбардування чи ховаються в бомбосховищах, а також тих, які, рятуючи своїх дітей, виїхали за кордони України чи є внутрішніми мігрантами. Тобто – це тотальне насильство над жінками, дітьми і чоловіками через втрати єдності родин та постійну небезпеку втрати життя та здоровʼя.

Так само дуже розповсюдженим є економічне насильство, повʼязане з втратою житла, їжі, майна, комфортних умов роботи, проживання та відпочинку, це те, що в світі називається добробутом. І майже половина жінок України відчувають це насильство. Фізичне насильство – це смерть та поранення, тортури та навіть побутові травми, повʼязані з відсутністю достатнього освітлення та тепла. До тортур належить також сексуальне насильство, яке ми вважали абсолютно неприпустимим для нашої цивілізації 21 століття.

І ще на одне насильство ми звернули особливу увагу від час 67 сесії – це позбавлення контактів з рідними і близькими через порушення комунікацій та відсутність інтернету – інформаційне насильство.

Під час агресії загинуло (вбито) 461 дитину, 923 дитини отримали поранення, 345 пропали безвісти. Понад 16 тисяч українських дітей віком від 4 місяців до 17 років були примусово вивезені до Росії. Це лише ті, чиї прізвища відомі.

Є 5 сценаріїв викрадення:

1. батьків убивають, дитину забирають;

2. дітей викрадають із сімей;

3. дітей відокремлюють у фільтраційні табори;

4. взяті з дитячих будинків;

5. створювати неможливі умови, коли батьки самі відмовляються від своїх дітей.

Наприкінці січня в Україну повернули 128 дітей, яких незаконно вивезли до Росії з тимчасово окупованих територій. Співробітники Інституту вивчення війни дослідили переміщення та розміщення депортованих дітей, а вчені з Єльського університету описали примусові методи виховання депортованих дітей.

На сесії однозначно всі делегації встановили, що повернення українських дітей в Україну має бути основним завданням. предметом уваги всієї світової спільноти.

Україна є країною, яку окупант намагається знову перемістити в свою феодальну структуру. Українські військові стійко перешкоджають агресору, вся країна допомагає армії, частина жінок, рятуючи дітей, виїхала за кордон. Українські жінки та жіночі громадські організації світу можуть застосовувати наявні комунікаційні канали, розповідаючи правду про Україну та російську широкомасштабну неспровоковану агресію  для наближення перемоги. 

Національна рада жінок України та Міжнародна рада жінок запропонували громадським організаціям з різних країн світу через свої діаспори в Росії та інших країнах світу допомогти в пошуку та поверненні депортованих дітей.

Нехай це стане  нашим  спільним внеском в перемогу демократії.

Гіркий досвід жінок України мусить бути врахований в усіх майбутніх заходах і документах ООН, в яких ми засуджуємо дискримінацію і насильство і наше першочергове завдання – це пошук і усунення джерел такого насильства як в теперішньому часі так і в майбутній нашій діяльності

STATEMENT

The 67th session of the UN Commission on the Status of Women once again emphasized the basic right of every person: man, woman, child - the right to life, safety and access to modern information technologies. Unfortunately, this right is not observed today in many countries of the world. Where military operations, aggression, and terror take place, a woman cannot live safely, actively work, give birth, and raise children. And even when women try to actively act in critical conditions, it harms their physical and mental health, leads to "burnout". That is why in countries with an unstable political and economic climate, as a rule, men dominate in all spheres.

23 years ago, the UN Security Council adopted Resolution 1325, which became the foundational document regulating the actions that governments must take in the context of military conflicts to ensure the survival and health of women and girls. But this resolution has another side - to ensure women's leadership, women should not expect that special conditions will be created for them, they themselves should be aware of their biological, economic and political role in society, the state, family and take adequate actions in each specific case.

The Beijing Declaration and Platform for Action, adopted 27 years ago, clearly defines the road map for this activity. But different countries have a completely different level of fulfillment of the goals approved by the declaration and the subsequent Sustainable Development Goals (2015).

From March 6 to 17, the 67th session of the UN Commission on the Status of Women will be held, at which, as in previous sessions, the most pressing issues related to the rights and opportunities of women in the world will be considered.

As representatives of a country that is currently in a special situation and human rights, including the rights of women, cannot be observed during Russian aggression, we note that war is the highest degree of violence. Psychological violence is characteristic of every woman of Ukraine - both those who defend Ukraine in the ranks of the Armed Forces, women who passed through Russian prisons and infiltration camps, and the numerous army of female volunteers, and women who live in occupied and de-occupied territories, urban and rural women who survived the bombing or are hiding in bomb shelters, as well as those who, saving their children, left the borders of Ukraine or are internal migrants. That is, it is total violence against women, children and men due to the loss of family unity and the constant danger of loss of life and health.

Economic violence is also very widespread, associated with the loss of housing, food, property, comfortable conditions of work, living and recreation, this is what is called welfare in the world. And almost half of Ukrainian women experience this violence. Physical violence is death and injury, torture, and even domestic trauma associated with lack of adequate lighting and heat. Torture also includes sexual violence, which we considered absolutely unacceptable for our 21st century civilization.

And we paid special attention to one more form of violence since the 67th session - this is deprivation of contact with family and friends due to communication disruptions and the absence of the Internet - informational violence.

During the aggression, 461 children died (killed), 923 children were injured, 345 went missing. More than 16,000 Ukrainian children aged 4 months to 17 years were forcibly deported to Russia. These are only those whose surnames are known.

There are 5 kidnapping scenarios:

1. the parents are killed, the child is taken away;

2. children are kidnapped from their families;

3. children are separated into filtration camps;

4. taken from orphanages;

5. create impossible conditions when parents themselves refuse their children.

At the end of January, 128 children who were illegally taken to Russia from the temporarily occupied territories were returned to Ukraine. Employees of the Institute for the Study of War investigated the movement and placement of deported children, and scientists from Yale University described forced methods of raising deported children.

At the session, all delegations unequivocally established that the return of Ukrainian children to Ukraine should be the main task. subject of attention of the entire world community.

Ukraine is a country that the occupier is trying to move back into its feudal structure. The Ukrainian military persistently hinders the aggressor, the whole country helps the army, some women went abroad to save their children. Ukrainian women and women's civil organizations of the world can use the available communication channels, telling the truth about Ukraine and Russia's large-scale unprovoked aggression to bring victory closer.

The National Council of Women of Ukraine and the International Council of Women offered public organizations from different countries of the world through their diasporas in Russia and other countries of the world to help in the search and return of deported children.

Let this become our joint contribution to the victory of democracy.

The bitter experience of the women of Ukraine must be taken into account in all future actions and documents of the UN, in which we condemn discrimination and violence and our primary task