Неділя, 23 жовтня 2022 10:26

Виступ Голови НРЖУ Людмили Порохняк- Гановської на онлайн конференції Міжнародної Ради Жінок у Бейруті

 

 

 

Виступ Голови НРЖУ Людмили Порохняк- Гановської на онлайн конференції Міжнародної Ради жінок у Бейруті

Шановні подруги!

 

Це велика радість для мене знову побачити всіх вас, навіть через екран. Дякую всім, хто пише нам листи підтримки. Це для наших жінок особливо важливо.

Зараз українські жінки живуть у шести локаціях.

 

1.      Найбільш сміливі, молоді наші жінки воюють в рядах Збройних Сил України, надають медичну допомогу на полі бою, працюють в госпіталях. За час війни кількість жінок в лавах збройних сил збільшилась вдвічі.

2.      Близько половини жінок живуть в своїх будинках, як і до війни. Це, як правило, жінки старшого віку чи жінки, які працюють чи є активними волонтерами. Це можливо на територіях, які не були окуповані (наприклад, до місця, де я проживаю, російські солдати не дійшли 7 км). Нас обстрілювали в перші місяці війни, зараз трохи спокійніше. Але немає в Україні місця, де гарантована безпека.

3.      Близько 7 мільйонів жінок з дітьми та іншими членами родин під загрозою окупації покинули свої будинки (часто розбомблені) та виїхали до рідних, друзів, у військові адміністрації чи просто до волонтерських організацій в західну Україну. Багато з них знайшли собі роботу, діти відвідують школи. Так, в моєму будинку проживала родина друзів з Харкова під час масивних обстрілів міста та родина киян, яких війна застала в селі, що було окуповане в перші дні війни.

4.      Так само 7 мільйонів жінок з дітьми та родичами старшого віку покинули Україну і за підтримки урядів та волонтерів Європейських країн та практично, більшості країн світу, досі перебувають в цих країнах, діти навчаються в школах, жінки працюють чи шукають роботу. Частина цих жінок вже повернулись на деокуповані території.

5.      Близько мільйона жінок проживають на деокупованих територіях, це переважно мешканці сіл. Вони нікуди не виїжджали, навпаки, до них долучались їх рідні та друзі з міст, оскільки в селах було легше вижити, через запас продуктів в кожній родині та меншу залежність від комунальних послуг. Це населення потребує психологічної підтримки, в кожному селі своя історія окупації, але ніде окупація не пройшла без насильства та грабежів.

6.      Не менше 2 мільйонів українок зараз проживають на окупованих російськими військами з 24 лютого територіях. Нам вдається через соціальні мережі інколи спілкуватись з ними. Вони в постійному страху, голоді і моляться щоб вижити. Їх забирають в фільтраційні табори, вивозять до Росії, також до Росії вивозять тисячі наших дітей з дитячих будинків чи від родин.

Україна перед російською агресією не була готова до цього. І хоча ми багато повідомляли МРЖ про проблеми гібридної війни в Україні – ми не вірили, що може бути широкомасштабне вторгнення. Україна розбудовувала дороги та культурні заклади. Ми не збирались ні на кого нападати. В нашій поведінці не було агресії.

Я не можу в своєму аналізі виділити групу українських жінок, які разом зі своїми дітьми добровільно виїхали до Росії чи добровільно переселялись на окуповані території. Звичайно, і серед жінок є колаборанти, але це одиниці.

 

За даними ООН, за час військових дій в Україні від російської агресії загинуло 1186 жінок (1333 – особи невстановленої статі, всього до 5000 осіб), 128 дівчаток (41 – невстановленої статі всього 383 дитини). Нові могильники на деокупованих територіях зараз ретельно досліджуються експертами, щодня сумна статистика зростає. Також як зброя війни розглядається сексуальне насильство та примусова депортація жінок і дітей.

НРЖУ передала родичам Ольги Сухенко, старости села Мотижин, яка відмовилась співпрацювати з росіянами та була закатована разом з чоловіком, сином та 29 односельцями, орден «Жінка. Мир. Безпека» – посмертно.

Прошу всіх хвилиною мовчання  вшанувати памʼять безневинно постраждалих від російської агресії в Україні, особливо жінок та дівчаток. Ми розділяємо горе матерів, рідних та друзів постраждалих.

Коли ми аналізуємо, чи можна було попередити цю страшну війну?

На думку приходять:

Чорнобиль – 1986 року – досі немає даних, скільки ліквідаторів загинули внаслідок цієї аварії та впродовж хоча б перших 10 років (називають цифру більше 100 000);  Афганістан  – 40 років тому радянські військові проводили в цій країні криваву спецоперацію, багато військових загинуло – ми не протестували, вважали, що уряд краще знає, що  потрібно для країни.

Вільнюс – 31 рік тому штурм телевежі, я свідомо покинула ряди КПРС через цю подію.

Весь цей час ми були свідками щоденного обману населення, від нас приховували правду, нам цинічно брехали. Ми свідчимо, що так було тоді, так само уряд Росії тепер обманює свій народ та несе неправдиву інформацію по цілому світу.

 

10 років війни в Сирії показали, як важко подолати авторитарний режим та стати на шлях демократії.

Ми співчували жертвам вибухів у Бейруті 2 роки тому. Але цього замало. Жінки мусять серйозніше ставитись до війн та техногенних катастроф, передбачати можливі наслідки, вимагати правди та конкретних розслідувань.

Кілька днів годинами слухаю новини 77-ї сесії Генеральної асамблеї  ООН – нас розуміють, нас підтримують – але яка ціна цієї підтримки? Світ знає про Маріуполь, Гостомиль, Бучу, Ірпінь, Ізюм та Балаклею. Але для нас це і памʼять про наших друзів, які там жили і не з усіма вдається встановити контакти.

Знайшла наше звернення до ООН 7 років тому про позбавлення Росії права Вето в Раді безпеки ООН через анексію Криму та війну на Донбасі, наше заперечення проти проведення в країні агресорі асамблеї Європейського Центру Міжнародної Ради Жінок, Так, ми постійно звертались, писали, виступали, але цього замало.

Ще раз прочитала наше листування з Оленою Башун з Національної Ради Жінок Росії – вона переконана, що її уряд чинить все правильно. Союз Солдатських Матерів Росії виступив проти війни, на жаль, інші жіночі організації Росії не підтримали цей рух.

Тільки наша досить мала активність, а часом і байдужість стали причиною того, що росіяни рятуючи російськомовне населення України, яке ніхто не пригноблював, знищили російськомовний Маріуполь та досі руйнують російськомовний Харків. Адже ми, знаходячись в одній організації з російськими жінками не переконали їх у відсутності нацизму в Україні.

Я хочу висловити велику подяку Мохіндер Ватсон та Марті Кебало, які багато зусиль приклали до допомоги нам у створенні Стейтменту про можливу ядерну загрозу світові через окупацію російськими військами Чорнобильської та Запорізької атомних електростанцій. Цей Стейтмент підписали 427 громадських організацій світу, він був направлений в МАГАТЕ, ООН та, я сподіваюсь, став одним з перших документів, який спонукав МАГАТЕ до дії.

Як учасниця Зальбурзького глобального семінару «Повоєнне відновлення України» я поставила питання про вплив масованих артилерійських та ракетних обстрілів на екологію та стан здоровʼя мешканців цих територій. Працюючи в деокупованих селах Чернігівщини, Національна Рада Жінок України, крім психологічної та гуманітарної допомоги вивчає це питання і просить Міжнародну Раду Жінок надати нам фінансову допомогу для можливості наукового обґрунтування впливу обстрілів на екологію населених пунктів України та, можливо, на загальну екологічну ситуацію в Європі.

В Чернігові була повністю зруйнована будівля районної лікарні і коли лікарям для їх роботи надали маленький будиночок, у них не виявилось ніяких приладів для роботи. Тому ми придбали 2 електрокардіографи на кошти, які передані Джонсук Кім та  Гіво  Рубіанто і висловлюємо їм велику подяку за те, що мешканці деокупованих сіл Чернігівщини можуть отримати правильне лікування через використання хороших діагностичних приладів.

Проблемою деокупованих територій є те, що російські військові забирали у мешканців телевізори, телефони, планшети і компʼютери. Вони ходили з обшуками по будинках і кидали усі ці прилади у відра, які носили з собою або кидали телефони на підлогу і руйнували їх ногами. Таким чином вони повністю відрізали шляхи інформації. Зараз, коли в більшості сільських шкіл, де відсутні бомбосховища, заняття проводять дистанційно, діти не мають планшетів чи смартфонів. Тому є прохання до тих, хто мінятиме свій гаджет на більш новий – перешліть старий дітям деокупованих сіл. Вони будуть вдячні вам за допомогу. Також для сільських мешканців потрібні велосипеди, всі велосипеди з сіл російські солдати також забрали.

І найбільша наша потреба – кошти для придбання пального.  В Україну зараз доставляють гуманітарну допомогу – сухпайки для військових, товари для гігієни, теплий одяг тощо. Але це все йде на склади і волонтери (в тому числі і наші організації) розвозять власним транспортом в деокуповані малі міста і села. Моя заступниця Марія Петрова зараз стала військовою і розвозить необхідні товари військовими машинами, але з пальним в Україні дуже складно – все йде на фронт. Тому ми мусимо шукати кошти, щоб купувати пальне. З кожним днем знайти такі кошти в Україні стає все важче. Тому ми будемо вдячні, якщо на наші рахунки прийдуть кошти з позначкою «Благодійний безповоротний внесок для придбання пального для доставки гуманітарної допомоги».

Коли ми надавали психологічну допомогу в деокупованих селах, ми виявили, що найбільшим страхом для жителів сіл різного віку є те, що вони знову залишаться без хліба. Під час окупації ніякі продукти в  села окупаційна влада не поставляла, лише солдати робили обшуки в будинках, забирали їжу, відстрілювали курей та свиней.

Національна Рада Жінок України в селі, де перебувало до тисячі росіян, більше 500 танків та бронемашин для підтримки мешканців створила Центр самодопомоги, взаємодопомоги та розвитку жінок та дівчат с. Шестовиця за підтримки Українського Жіночого Фонду. Національна Рада Жінок Тайваню надала нам фінансову допомогу, тому на вивісці Центру позначено «За підтримки НРЖ Тайваню». Ми створили в Центрі 2 кімнати для розвитку дітей, кімнату компʼютертної грамотності, санітарно-гігієнічну кімнату та соціальну шафу. Впродовж 3 місяців ми 18 разів відвідали село, привозячи гуманітарну допомогу та проводячи тренінги. Також на кошти жінок Тайваню ми придбали обладнання для міні-пекарні, щоб могли випікати соціальний хліб безпосередньо мешканці села.

А кошти для хлібопічки на 40 буханок хліба нам передала наша членкиня Ірина Куровицька з Нью Йорку. У наступну середу жінки села свою першу випічку (300 пиріжків з різною начинкою) відвезуть пораненим у госпіталь. Зараз ми реєструємо статут громадської жіночої організації в деокупованому селі Шестовиця, зробимо фото і надішлемо з подякою звіт до Національної Ради Жінок Тайваню.

Частина наших активісток знаходяться в західній Україні, де вони працюють як волонтерки, також в Німеччині та Бельгії члени НРЖУ працюють при недільних школах та церквах.

Наше життя дуже змінилось порівняно з попередніми роками. Практично в кожній родині є родичі і друзі, які зараз захищають наше життя та нашу свободу. Ми допомагаємо їм всіма можливими способами. Країна згуртувалась в біді, люди краще розуміють кому і яка допомога потрібна. Але, разом з тим, постає багато нових питань.

1.      Чому міжнародні організації стали клубами по інтересам чи просто більш схожими на звичайні офіси? Остання сесія ООН, яка відбувається зараз, дає надію на переформатування цієї надпотужної організації, Статут якої мають виконувати всі її члени та нести покарання за невиконання статутних зобовʼязань.

2.      Ми дуже розчаровані активністю МАГАТЕ, яка не приймає рішучих дій перед можливістю глобальної катастрофи.

3.      Також для нас незрозумілими є багато дій Міжнародного Червоного Хреста, який влаштував локальний офіс на території країни-окупанта та депортував наших полонених та звільнених від окупації мешканців, в тому числі і дітей, до Росії.

Тому дуже важливою подією є переформатування Міжнародної Ради Жінок та Європейського Центру Міжнародної Ради Жінок, обговорення стратегії розвитку організацій для посилення їх впливу на світовий устрій.

Адже досвід України показав, як сильно страждають жінки, як за умов небезпеки для життя їхніх дітей вони покидали свої робочі місця та громадську активність і вивозили родини в більш безпечні місця проживання. Особливо це було помітно в Києві за числом закритих аптек через відсутність персоналу. Для того, щоб придбати ліки, люди стояли в чергах не одну годину.

 

Жінки страждають, жінки допомагають зберегти країну, знаходяться на багатьох ключових позиціях. Їх голос має бути більш потужним, і я від імені жінок України дякую Вам за цю активність. Нам ще так багато потрібно зробити – закінчити війну, повернути до України всіх вивезених в Росію дітей та полонених. Для нас дуже непросто буде повернути з Європи та інших країн світу родини, які вже призвичаїлись до нових умов і бояться сирен повітряної тривоги. Але це наші жінки фертильного віку і їм відроджувати Україну.

 

Дякую за можливість висвітлити наші проблеми, за вашу активність, співчуття та допомогу.

Прочитано 699 разів

Останні матеріали

лист. 19, 2022 211

Звернення до жінок світу

Звернення до жінок світу стосовно впливу російської агресії в Україні на екологію планети…
лист. 02, 2022 604

Стамбульська конвенція набула чинності

З 1 листопада в Україні набула чинності Стамбульська конвенція! 20 червня 2022 року…
лист. 01, 2022 112

Запрошуємо до обговорення

ЧИ МОЖЕ СОЮЗ ЖІНОК ЖІНОК РОСІЇ БУТИ ЧЛЕНОМ ЄВРОПЕЙСЬКОГО ЦЕНТРУ МІЖНАРОДНОЇ РАДИ ЖІНОК?…
жовт. 26, 2022 602

НРЖУ підтримує Національну Раду України з питань телебачення та радіомовлення!

Національна Рада Жінок України підтримує Національну Раду України з питань телебачення та…

Вісник Національної ради жінок України